Кожен пересічний громадянин намагається не думати про мінливість життя та про свою недовговічність. Про успішних бізнесменів — керівників провідних компаній взагалі годі й казати, адже кому як не їм насолоджуватися заможним і, начебто, безтурботним життям. Але всі рівні перед смертю, навіть керівники компаній.
Аби ваша компанія чи окремі права (наприклад, права акціонера) дісталися у спадок потрібним людям, свою останню волю треба належним чином оформити.
Через колізійність вітчизняного законодавства в царині спадкування корпоративних прав найлегшим зацікавлені особи вважають шлях вступу в спадщину не зовсім правовим шляхом. Неодноразово ми чули, як адвокати оформлюють зміни до установчих документів призначення нового директора "заднім числом". Наприклад, керівник підприємства помер і доля його бізнесу залишається невідомою. У такому випадку досить часто оформлюють "заднім числом" наказ про заміщення керівника підприємства. Безперечно, це досить легкий спосіб, та чи законний?!
Ще один не зовсім законний спосіб успадкування корпоративних прав — це укладення договору купівлі-продажу частки чи довіреність на продаж все тим же "заднім числом", якщо є підпис померлого.
Українські закони поки що спеціально не регулюють спадкування підприємств. А отже, виникають такі ситуації, коли законодавчо вирішити дилему просто неможливо. У такому випадку — адвокати порушують закон (якого в Україні немає). Хоча ринкові відносини потребують норм, які б ретельно висвітлювали право спадкодавця заповісти свої корпоративні права, а спадкоємцю — на законних підставах отримати їх.
А що ж закон? А закон зайняв чітку, проте, на мою думку, практично не зовсім правильну позицію. Справа в тому, що відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) у спадок не можуть включатися права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Зокрема, ст. 1219 ЦКУ до таких обов'язків відносить право на участь у товариствах (ТОВ, ВАТ, ЗАТ тощо), однак передбачає можливість внести такі права до спадщини в разі, якщо це передбачено законами чи установчими документами. Якщо розглянути спеціальне законодавство, зокрема ст. 28 Закону України "Про господарські товариства", то цінні папери можуть включатися до складу спадщини (отже, з акціонерними товариствами проблеми майже ніколи не виникають).
Що ж стосується найбільш розповсюдженої на сьогодні організаційної форми бізнесу — товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), то ст. 147 ЦКУ передбачає, що "частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства". Тут треба продумати все заздалегідь (дуже рекомендуємо): внести відповідні зміни до установчих документів, бажано не "заднім числом". Адже і себе убезпечуєте, і закон не порушуєте.
Попри недосконалість закону, спадкування корпоративних прав часто ускладнюється й унаслідок непрозорості структури активів більшості вітчизняних підприємств.
Адвокатам, які стикаються з такою проблемою, вкрай важко виявити справжніх власників підприємства і встановити вартість його активів. Тут важливо не втратити час і якнайшвидше знайти власників.
Бажаючи отримати спадщину у вигляді корпоративних прав, не варто втрачати пильність і здоровий глузд. Адже треба враховувати, що згідно з вітчизняним законодавством успадковуються не тільки права (активи, дебіторська заборгованість підприємств), але й обов'язки спадкодавця — пасиви, кредиторська заборгованість підприємства. Однак вірогідність переваги витрат над вартістю отриманої власності незначна. Популярні форми підприємництва в Україні — ТОВ, ЗАТ, ВАТ — передбачають, що учасники/засновники відповідають перед кредиторами тільки своїм внеском у статутний фонд.
Якщо ж спадкодавець був учасником повного товариства, то в такому випадку спадкоємець буде відповідати за борги підприємства (якщо прийме такий спадок) усім своїм майном. Тому юристи рекомендують: якщо дозволяють строки, провести аудиторську перевірку підприємства, установити розмір його активів і реальну вартість.
Частиною першою ст. 1268 ЦК встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини 1 та 2 ст. 1269 ЦК). Водночас, прийняття спадщини — це не обов'язок спадкоємця, а його право. Так, згідно з ч. 1 ст. 1273 ЦК спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Однак у випадку прийняття спадщини (строк для прийняття спадщини — шість місяців) спадкоємець набуває статусу власника. Правове оформлення спадкових прав закінчується видачею нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке підтверджує право на спадкове майно. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину перевіряє ряд юридичних фактів, які підтверджують право на прийняття спадщини та, відповідно, отримання свідоцтва (ст. 68 Закону України "Про нотаріат").
Слід пам'ятати, що Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" зобов'язує нотаріуса надіслати інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податкового кварталу. У свою чергу, порядок оподаткування одержуваних громадянами у спадок об'єктів спадщини визначено ст. 13 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2005 р. № 67 "Про реалізацію статті 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що піддягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб згідно зі ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб і відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).
Статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" регулюється порядок реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 48 цього Закону у разі смерті фізичної особи—підприємця третя особа, зокрема спадкоємець, може подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально посвідчену копію довідки органу реєстрації актів громадянського стану про смерть фізичної особи.
Після вчинення всіх вищезазначених дій спадкоємець набуває статусу учасника товариства, який має право здійснювати всі належні йому корпоративні права, зокрема, брати участь у загальних зборах та голосувати, отримувати прибуток (дивіденди) від діяльності товариства тощо.
Спадковий договір — це новела Цивільного кодексу України. Він ще не набув поширення, однак досить суттєво може вирішити проблеми зі спадкуванням корпоративних прав у майбутньому. Головна перевага спадкового договору в порівнянні із заповітом полягає в тому, що ним не враховуються правові норми спадкування. Фактично, спадковий договір — це специфічний договір відчуження, що виводить визначене ним майно зі спадкової маси. Тому спадкоємці чи інші особи мають можливість не отримати, а придбати корпоративні права після смерті відчужувача за договором (власника цих прав). Для того, аби придбати права, набувач має виконати визначені спадковим договором дії майнового чи немайнового характеру.
Ірина БЕРЕЖНА, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Юридичний вісник України № 42 (20-26 жовтня 2007 року)