Закріплений на законодавчому рівні принцип досягнення встановленого Кримінальним кодексом України {далі — КК) віку є обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.18 КК). Вік людини — це певний етап її розвитку, який характеризує ступінь формування її особистості. З точки зору права, вік — це встановлений документально період життя людини. Вік особи як суб'єкта злочину має важливе кримінально-правове значення, тому що свідчить про його життєвий досвід, світогляд та соціальні позиції.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16.04.2004 р. №5 вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, — за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів
громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п.5 ст.76 Кримінально-процесуального кодексу України). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом.
Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. Отже, віком кримінальної відповідальності визнається встановлений кримінальним законодавством вік особи, з досягненням якого вона визнається кримінально відповідальною.
При встановленні вікової межі кримінальної відповідальності законодавець виходить з презумпції, що з досягненням певного віку неповнолітні здатні повністю усвідомлювати значення своїх діянь (їх суспільну небезпечність і забороненість) та керувати ними. Але ця презумпція не є неспростовною. Треба враховувати й можливу розумову відсталість конкретного неповнолітнього, яка може стати на заваді усвідомленню неповнолітнім значення його дій та керуванню ними. Ідеться про випадок, коли внаслідок відсталого розумового розвитку інтелектуальний рівень неповнолітнього не відповідає його календарному віку.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього необхідно з'ясувати, зокрема, стан його здоров'я та загального розвитку. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічним захворюванням; повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Якщо неповнолітній не міг усвідомлювати своїх дій або/та керувати ними, треба констатувати відсутність його вини при вчиненні забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, а значить відсутність у вчиненому складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності становило б об'єктивне інкримінування — відповідальність без вини. Якщо ж здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними певною мірою у розумово відсталого неповнолітнього збереглась, кримінальна відповідальність за вчинений ним злочин не виключається, але має бути індивідуалізована. Таких осіб треба було б звільняти від кримінальної відповідальності, але для цього потрібне законодавче вирішення питання. {Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид. / Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2005. - 848 с.)
На підставі аналізу чинного кримінального закону можна виділити 3 категорії віку, з якого настає кримінальна відповідальність: загальний, знижений та підвищений. Правовою підставою даної класифікації є ст.22 КК, а також певні статті Особливої частини КК, зміст яких вказує на можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише осіб старше 16-ти років. Тому якщо немає спеціального посилання на вік, з якого настає кримінальна відповідальність, за вчинений злочин відповідає особа, якій на момент його вчинення виповнилося 16 років — це загальний вік кримінальної відповідальності.
Встановлення у КК віку кримінальної відповідальності (16 років, а в певних випадках 14 років) не означає, що кримінальний закон визнає неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності, повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони залишаються неповнолітніми, тобто не є дорослими.
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину на підставі п.2 ч.І ст.6 КПК у випадку, коли неповнолітній не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене ним діяння, передбачене кримінальним законом, на час його вчинення.
Особи ж у віці від 11 до 14 років, які вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки злочину, а також особи у віці від 14 до 16 років, що вчинили суспільно небезпечні діяння, не вказані в ч.2 ст.22 КК, не підлягають кримінальній відповідальності. До таких осіб суд застосовує примусові заходи виховного характеру.
Знижений вік кримінальної відповідальності в КК визначено з 14 років, встановлення якого викликане тим, що особа у віці 14 років здатна розуміти їх шкідливість. Як свідчить історія кримінального права, вік 14 років не завжди був мінімальною межею, з якої наставала кримінальна відповідальність. Перша згадка про мінімальний вік кримінальної відповідальності належить таким нормативним актам, як Традські закони" та "Уложення царя Олексія Михайловича". (Осадчий В.І. Суб'єкт злочину: історичний аспект. //Науковий вісник НАВСУ. — К., 2000. — Вип.2. - С.207 - 215.)
Встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності пов'язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність дій, які вона вчиняє.
У п.4.1 Мінімальних стандартних правил ООН стосовно відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінських правил") 1985 р. відзначається, що нижня межа віку кримінальної відповідальності "не повинна встановлюватися на надто низькому віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості". У коментарі до цих правил підкреслюється, що сучасний підхід полягає у визначенні здатності дитини перенести пов'язані з кримінальною відповідальністю моральні та психологічні аспекти, тобто у визначенні можливості притягнення дитини, в силу індивідуальних особливостей, сприйняття і розуміння, до відповідальності за явно антигромадську поведінку. Лише з досягненням певного віку під впливом сім'ї, школи, соціального середовища підліток досягає певного рівня свідомості, який дозволяє йому "розрізняти добре і погане, що може спричинити шкоду іншим людям". Досягається спроможність підлітка усвідомлювати соціальний зміст своєї поведінки, достатній рівень соціальної свідомості, який дозволяє йому оцінювати не лише фактичний бік своїх вчинків, але й їх соціально-правову значимість. Це уможливлює пред'явлення до неповнолітніх вимоги узгоджувати свою поведінку з установленими в суспільстві правилами. (Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид.'/Відп. ред. С.С Яценко. — К: А.С.К., 2005. - 848с.)
Отже, на встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності впливають наступні фактори:
— ступінь фізичного і психічного розвитку;
— соціально-психологічні особливості (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини;
— рівень її соціалізації як особи, що визначає здатність даного суб'єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність;
— кримінологічні показники (поширеність діянь даного виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо);
— принципи кримінально-правової політики (зокрема доцільність встановлення кримінально-правової заборони).
У кримінальному праві зарубіжних країн визначення категорій віку кримінальної відповідальності відбувається по-іншому. У законодавстві зарубіжних країн передбачений різний мінімальний вік кримінальної відповідальності (6 років — в Ірані, 13-у Франції, 16 — в Шотландії, 14 — у Німеччині, 15 — в Польщі, 14 — в Японії), що залежить, в першу чергу, від історичних і культурних особливостей.
У джерелах сучасного міжнародного кримінального права, на відміну від українського, вказівка на мінімальний юридично визначений вік особи, як правило, відсутня. Але це не означає, що вік особи не відіграє ніякої ролі. У силу специфіки правовідносин та їх реалізації в міжнародному кримінальному праві встановлення віку кримінальної відповідальності залежить від національного законодавства держави, яка здійснює юрисдикцію щодо такої особи. При цьому необхідно підкреслити, що в ситуаціях, коли можливе здійснення юрисдикції щодо особи кількома національними правозастосовниками, сумніви в припущенні можливості визнання особи суб'єктом злочину повинні бути витлумачені на користь такої особи. (Кибальник А. Ответственность в международном уголовном праве.// Уголовное право. — 2003. — №2. — С. 39-41.)
Перелік злочинів, відповідальність за які настає з 14 років (ч.2 ст.22 КК), у чинному КК України значно розширений порівняно з КК 1960 р. Він включає злочини, передбачені в 37 статтях (КК 1960 р. називав 28 статей), що містяться в 13 розділах Особливої частини КК. Усі ці злочини є умисними (хоча їх кваліфіковані види в деяких випадках характеризуються необережною формою вини до наслідків), приблизно половина з них належить до особливо тяжких, решта — до тяжких та злочинів середньої тяжкості і лише один (хуліганство, передбачене ч.1 ст.296 КК) — до злочинів невеликої тяжкості. Вказаний перелік (ч.2 ст.22 КК) не підлягає розширеному тлумаченню та є вичерпним.
Законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за 2 групи злочинів — насильницькі та майнові. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладено такі критерії:
— рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже у 14 років усвідомлювати фактичні об'єктивні ознаки та суспільну небезпечність злочинів, перерахованих у 4.2 ст.22 КК;
— значну поширеність цих злочинів серед підлітків;
— значну суспільну небезпечність більшості з цих злочинів. (Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація. — К: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.)
Відповідно до положень п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16.04.2004 р. №5, за наявності даних, що свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, відповідно до ст.76 і ст. 433 КПК має бути призначена судова психолого-психіатрична або педагогічно-психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з'ясувати питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними.
Згідно з положеннями кримінального закону України суб'єктами певних злочинів можуть бути тільки особи більш старшого (підвищеного) віку, хоча безпосередньо в КК цього не сказано. Це може бути пов'язано із спеціальним суб'єктом злочину. Наприклад, відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми (ст. 304 КК) можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Про це, зокрема, говориться в абз.1 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2. Іншими прикладами злочинів, кримінальна відповідальність за які настає з більш старшого віку, ніж 16 років, є такі злочини, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст.323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст.324 КК) тощо.
Підвищений вік суб'єкта злочину в певних випадках може бути обумовлений характером діяльності особи, займаною нею посадою тощо (наприклад, злочини проти правосуддя, вчинені працівниками правоохоронних органів, прокуратури, суддями, — статті 371, 372, 375, 380, 381, військові злочини). Суб'єктами злочинів проти правосуддя, які вчиняються суддями, можуть бути особи, які досягли 25 років.
Категорія підвищеного віку застосовується також при вчиненні особою військових злочинів. Суб'єктами таких злочинів є військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або спеціальних зборів. Військовослужбовцями відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є 18-річні особи, призвані на строкову військову службу, за контрактом, зокрема і жінки, які досягли 19 років, а також курсанти військово-навчальних закладів, яким може бути і 17 років. Військовозобов'язаними як суб'єктами військових злочинів є особи, взяті на військовий облік і призвані для проходження навчальних або спеціальних зборів. Тому підвищений вік кримінальної відповідальності зумовлюється певними обставинами.
Підсумовуючи вищевикладене, можна впевнено стверджувати, що на сьогодні в чинному кримінальному законодавстві існує багато остаточно невирішених питань щодо визначення категорій віку кримінальної відповідальності. Зокрема, по-перше, необхідно в КК України закріпити класифікацію категорій віку кримінальної відповідальності (загальний, знижений, підвищений вік) з розширеним тлумаченням кожної; по-друге, визначити перелік категорій осіб як суб'єктів злочинів, які за умови вчинення певного виду злочину будуть нести кримінальну відповідальність за попередньо визначеною категорією віку кримінальної відповідальності; по-третє, в КК України необхідно подати перелік додаткових ознак суб'єкта злочину (ознак спеціального суб'єкта злочину) з метою визначення категорії підвищеного віку кримінальної відповідальності для характеристики злочинів, вчинених особою з підвищеною категорією віку відповідальності.
Анна СТРОГАН
Юридичний вісник України №4 ( 26 січня - 1 лютого 2008 року)