ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ

                             Л И С Т

 N 06/6691 від 22.12.99
     м.Київ

 vd991222 vn06/6691


            Про  окремі питання щодо сплати збору  на
            обов'язкове державне пенсійне страхування


     У зв'язку  з  чисельними  запитами  підвідомчих  органів   та
платників  збору  на  обов'язкове  державне  пенсійне страхування,
керуючись пп.  4  п.  4  Положення  про  Пенсійний  фонд  України,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України,  від 01.06.94
N 345 ( 345-94-п ), Пенсійний фонд роз'яснює.
     1. При  нарахуванні  пені  за  несвоєчасну  сплату  збору  на
обов'язкове державне пенсійне страхування слід керуватися  п.  9.1
Інструкції   про   порядок  обчислення  і  сплати  підприємствами,
установами,  організаціями та  громадянами  збору  на  обов'язкове
державне пенсійне страхування,  інших платежів,  а також обліку їх
надходження до Пенсійного фонду України,  затвердженої  постановою
правління Фонду від 03.06.99 р.  N 4-6 ( z0436-99 ),  не беручи до
уваги приклад розрахунку пені,  наведений  у  зазначеному  пункті,
тобто пеню слід нараховувати з розрахунку 120 відсотків річних від
облікової ставки Національного банку України,  що діяла  в  період
наявності недоїмки.
     2. Відповідно до п.  3 ст.  1 Закону  України  "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"   (  400/97-ВР  )
платниками  збору  є,  зокрема,  особи,  які   не   є   суб'єктами
підприємницької  діяльності і займаються діяльністю,  пов'язаною з
одержанням доходу.  Зазначені особи відповідно до п.  3 ст.  2  та
п. 2   ст.   4  вищезгаданого  Закону  сплачують  збір  в  розмірі
32 відсотків сукупного оподатковуваного доходу.
     Таким чином,  до сплати збору за згаданою ставкою мають  бути
залучені особи, які займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням
доходу без реєстрації як суб'єкти  підприємницької  діяльності,  і
які  не  відносяться  до платників збору,  визначених п.  4 ст.  1
вищезгаданого  Закону,  зокрема,  артисти  та  інші   особи,   які
одержують  дохід  безпосередньо від реалізації квитків на концерти
та інші видовищні заходи.
     3. Відповідно  до  п.  4.  ст.  1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"  особи,  які  виконують
роботи   (послуги)   згідно  з  цивільно-правовими  договорами,  є
платниками збору,  а відповідно до п. 1 ст. 2 вищезгаданого Закону
для   підприємств,   установ,   організацій,   їх   філій,   інших
відокремлених підрозділів,  а  також  фізичних  осіб  -  суб'єктів
підприємницької  діяльності,  які  використовують  найману  працю,
об'єктом оподаткування є, зокрема, винагороди, які виплачуються за
договорами цивільно-правового характеру.
     Цивільно-правовими угодами слід вважати угоди, згідно з якими
відповідно до ст.  4 Цивільного  кодексу  (  1540-06  )  виникають
цивільні права і обов'язки.
     Відповідно до  ст.  42  Цивільного  кодексу  цивільно-правові
угоди можуть укладатися усно або  у  письмовій  формі.  При  цьому
угода,  для  якої  законом не встановлена певна форма,  вважається
також укладеною,  якщо з поведінки особи (фізичної  та  юридичної)
видно її волю укласти угоду.
     Враховуючи наведене,  збір має нараховуватися на  винагороди,
що  виплачуються  фізичним  особам  за виконання робіт (послуг) за
будь-якими цивільно-правовими договорами незалежно від того,  яким
чином укладено зазначені договори - у письмовій формі чи усно.
     Таким чином, відсутність письмової цивільно-правової угоди не
звільняє платників збору від його сплати, а факт сплати винагороди
за фактично укладеною  в  усній  формі  угодою,  є  підставою  для
нарахування збору.
     4. Відповідно до пп. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"   (   400/97-ВР   )
платниками  збору  є  підприємства,  установи  та організації,  їх
філії,  інші відокремлені підрозділи,  а  також  фізичні  особи  -
суб'єкти   підприємництва,   які   використовують  працю  найманих
працівників.
     Найманими працівниками   слід   вважати  фізичних  осіб,  які
працюють  на  умовах  трудового  договору  на   підприємствах,   в
установах та організаціях незалежно від форм власності,  а також у
фізичних осіб (далі - роботодавці).
     Відповідно до  ст.  21  Кодексу законів про працю  України
( 322-08 ) трудовий договір з  угодою,  згідно  з  якою  працівник
зобов'язується   виконувати   роботу  з  підляганням  внутрішньому
трудовому розпорядкові,  а роботодавець зобов'язується виплачувати
працівникові  заробітну  плату  (яка згідно із Законом "Про оплату
праці" (  108/95-ВР  )  включає  до  себе  виплати,  віднесені  до
основної,   додаткової,   заробітної  плати,  інших  заохочень  та
компенсацій) та створювати йому належні умови праці.
     Зазначені обов'язки  сторін  за  трудовим  договором  є  його
суттєвими   умовами,    за    якими    він    відрізняється    від
цивільно-правового договору.
     Відповідно до ст.  24  Кодексу законів про працю  трудовий
договір  укладається,  як  правило,  у письмовій формі.  При цьому
трудовий договір вважається  укладеним  і  тоді,  коли  працівника
фактично було допущено до роботи
     Враховуючи наведене,  збір на обов'язкове  державне  пенсійне
страхування  має сплачуватися за найманих працівників у будь-якому
випадку,  якщо їм виплачені  винагороди  за  роботу,  виконану  на
умовах,  що  відповідають ознакам трудового договору незалежно від
того,  чи укладався такий договір у письмовій формі.  Це, зокрема,
стосується, так званих "нештатних працівників", осіб, які працюють
за сумісництвом тощо.
     5. Відповідно  до  п.  1  ст.  1  Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"  платниками  збору  є,
зокрема, громадські організації та інші об'єднання громадян.
     Враховуючи наведене,   профспілкові,   благодійні   та   інші
неприбуткові    організації    є    платниками   збору.   Об'єктом
оподаткування для них згідно з п.  1 ст.  2 вищезгаданого Закону є
фактичні   витрати   на   оплату  праці  найманих  працівників  та
винагороди,  що  виплачуються  фізичним   особам   за   договорами
цивільно-правового характеру.
     Таким чином,  згадані організації повинні сплачувати збір  на
загальних підставах в тому разі, якщо керівник, головний бухгалтер
(казначей) та інші особи,  які не мають постійного місця роботи  у
цих організаціях,  фактично виконують для них роботи (в тому числі
разового характеру) на  умовах  трудового  або  цивільно-правового
договору (див. пп. 2 та 3 цього Роз'яснення).
     Відповідно до   ст.   1   Закону   України    "Про    систему
оподаткування" (  1251-12  ) пільги по сплаті зборів (обов'язкових
платежів),  до  яких  ст.  14  цього  Закону  віднесено  збір   на
обов'язкове    державне    пенсійне    страхування,    не   можуть
встановлюватися  іншими  законами  України,   крім   законів   про
оподаткування.
     Законом України  "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено пільг по сплаті збору для  благодійних
та інших громадських організацій.
     Враховуючи наведене, вищезазначені організації сплачують збір
на загальних підставах.
     Що стосується ст.  20 Закону України "Про  благодійництво  та
благодійні організації"  (  531/97-ВР  ),   то   вона   передбачає
звільнення  благодійних  організацій,  що існують лише на членські
внески та добродійні пожертвування, від сплати податків до бюджету
і  спеціальних  фондів.  Пенсійний  фонд України не включається до
складу державного бюджету і не відноситься до спеціальних  фондів,
оскільки  відповідно до Закону України "Про систему оподаткування"
він є державним цільовим фондом.
     6. Відповідно  до  Декрету  Кабінету  Міністрів  України  від
21.01.93 р.  N 8-93  "Про   стягнення   не   внесених   у    строк
податків  і  неподаткових  платежів"  у  порядку,  визначеному цим
Декретом,  стягується  збір  на  обов'язкове   державне   пенсійне
страхування.  При цьому витрати на виплату пенсій,  які підлягають
відшкодуванню органам  Пенсійного  фонду  відповідно  до  ст.  460
Цивільного кодексу  ( 1540-06 ),  стягується у судовому порядку за
період, що не  перевищує  строків  позовної  давності,  визначених
ст. 71 Цивільного кодексу - 3 роки.
     Враховуючи наведене,  витрати,  які були здійснені на виплату
пенсій  та  підлягають  відшкодуванню за регресними вимогами,  але
щодо яких не було протягом трьох років з дня  виплати  пенсії  (за
винятком випадків призупинення перебігу строків позовної давності)
вжито передбачених  законодавством  заходів  для  стягнення  їх  у
судовому  порядку  і  щодо  яких  відсутні підстави для поновлення
строків  давності  відповідно  до  ст.  80   Цивільного   кодексу,
підлягають списанню органами Пенсійного фонду.
     Списання здійснюються на  підставі  відповідного  акта,  який
підписується  керівником,  головним  бухгалтером органу Пенсійного
фонду та особою,  відповідальною за організацію роботи  з  подання
регресних  вимог  і  в  якому  зазначаються  суми,  що  підлягають
списанню,  дата виплати пенсій, причини, за яких зазначені суми не
були стягнуті у судовому порядку.
     Просимо довести до підвідомчих органів.

 Надруковано: "Податки  та  бухгалтерський  облік",  N  9,  лютий,
              2000 р.