ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Л И С Т
N 775/6/15-1116 від 15.02.2000
м.Київ
vd20000215 vn775/6/15-1116
Щодо відображення в податковому обліку сум сплачених
(нарахованих) лізингових платежів
1. Відповідно до пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України від
22.05.97 р. N 283/97-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями)
фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної чи
юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за
замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у
користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної
амортизації таких основних фондів з обов'язковою подальшою
передачею права власності на такі основні фонди орендарю.
Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до
складу основних фондів орендаря.
Підпунктом 8.5.2 п.8.5 ст.8 цього Закону встановлено, що
балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується
на вартість основних фондів, які надаються платником податку у
фінансовий лізинг (оренду) у порядку, передбаченому для продажу
основних фондів. При цьому лізингоотримувач (орендар) збільшує
балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку,
передбаченому для придбання основних фондів.
Таким чином, підприємство, що отримало у фінансовий лізинг,
наприклад, автомобільний транспорт, збільшує балансову вартість
основних фондів групи 2 на вартість такого автомобільного
транспорту та нараховує амортизацію на всю її балансову вартість з
урахуванням вартості об'єктів фінансового лізингу.
Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону ( 283/97-ВР )
до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат,
сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням
обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Платник податку - лізингоотримувач може за погодженням із
лізингодавцем відповідно до чинного законодавства України з питань
лізингу включити витрати на утримання об'єкта лізингу (ремонт,
технічне обслуговування тощо), а також витрати на страхування
відповідних ризиків, пов'язаних з об'єктом лізингу, до складу
лізингових платежів або здійснювати компенсацію вартості
відповідних товарів (робіт, послуг) безпосередньо підприємствам,
які здійснюють продаж цих товарів (робіт, послуг).
І в першому, і в другому випадках витрати лізингоотримувача
відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону відносяться до валових
витрат, з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3.2,
5.4.6 ст.5 та пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 зазначеного Закону.
Враховуючи наведене, лізингові платежі за договорами
фінансового лізингу лізингоотримувачем включаються до валових
витрат у повному обсязі, за виключенням таких складових
лізингового платежу, як:
- сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості
об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься
лізинговий платіж, - на підставі пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону
( 283/97-ВР );
- суми, що сплачуються лізингодавцю як процент за залучений
ним кредит для придбання майна за договором лізингу, оскільки
відповідно до пп.8.4.1 п.8.4 ст.8 вищеназваного Закону балансова
вартість відповідної групи основних фондів збільшується як на суму
вартості їх придбання, так і на суму витрат, понесених у зв'язку з
таким придбанням, у тому числі і витрат, пов'язаних зі сплатою
процентів за придбані на умовах кредиту основні фонди;
- витрати лізингодавця на ремонт об'єкта лізингу, якщо сума
витрат на поліпшення такого основного фонду перевищує п'ять
відсотків балансової (залишкової) вартості відповідного основного
фонду на початок звітного періоду, - на підставі пп.8.7.1 п.8.7
ст.8 Закону. При цьому слід зазначити, що лізингоотримувачу з
метою визначення розміру вищезазначеної суми відшкодування частини
вартості об'єкта лізингу необхідно вести облік балансової вартості
таких основних фондів окремо по кожному такому об'єкту та в цілому
по групі, до якої належить об'єкт, незалежно від їх належності до
відповідних груп;
- витрати зі страхування, не передбачені пп.5.4.6 п.5.4. ст.5
зазначеного Закону ( 283/97-ВР ).
Згідно з пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону валовий дохід
включає дохід від здійснення операцій лізингу (оренди). Таким
чином, лізингодавець включає до валового доходу лізингові платежі,
одержані ним від лізингоотримувача, у повному складі.
2. Щодо відповідності чинному законодавству договорів з
фінансового лізингу, укладених у 1997 році, в яких ціни та суми
лізингових платежів встановлено в доларах США, а платежі
здійснюються в гривнях за курсом Нацбанку України, то у випадку,
якщо графіками та умовами лізингових договорів розрахунки між
товариствами передбачалися в національній валюті, у гривневому
еквіваленті до долара США за курсом Нацбанку України на день
сплати, то такі умови договорів не протирічать чинному
законодавству, якщо розрахунки між підприємствами за цими умовами
передбачаються і фактично здійснюються в національній валюті,
тобто відповідно до вимог ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України
від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" (зі змінами та доповненнями), нормами якої
встановлено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу
на території України, який приймається без обмежень для оплати
будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим
Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98
р. N 1998 ( 1998-98-п ) встановлено, що формування, встановлення
та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території
України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Під
час формування цін вважається обгрунтованим врахування витрат у
доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової
структури ціни.
Якщо угоди фінансового лізингу укладалися між товариствами до
прийняття Кабінетом Міністрів України цієї постанови, яка не має
зворотної дії, та враховуючи роз'яснення Конституційного Суду
України, яким у Рішенні від 09.02.99 р. N 1-рп/99 ( v001p710-99 )
роз'яснено, що до події чи факту застосовується той закон України
або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали,
і тому зазначена постанова не може регулювати правовідносини, що
виникли до її прийняття.
Враховуючи вищевикладене, товариство "Транспортник" повинне
керуватися в своїй діяльності умовами укладених ним в 1997 р.
лізингових угод до їх повного виконання або припинення.
"Вісник податкової служби України", N 17/18, 2000