Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Державну програму розвитку Національної депозитарної системи України (далі - Програма), що додається.

2. Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і Міністерству фінансів передбачати починаючи з 2005 року під час складання проекту державного бюджету кошти, необхідні для виконання Програми.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади - відповідальним за виконання Програми, Національному депозитарію подавати щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію про стан виконання Програми.

4. Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку:

установити контроль за виконанням Програми;

інформувати щороку до 20 лютого Кабінет Міністрів України про хід виконання Програми та у разі потреби подавати щороку до 15 червня пропозиції стосовно внесення до неї змін.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 21 грудня 2004 р. N 1707

Ця Програма розроблена відповідно до Указу Президента України від 28 квітня 2004 р. N 493 (493/2004) "Про Стратегію економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки", Законів України "Про державні цільові програми" (1621-15) і "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) , Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та його державами-членами (998_012) , Основних напрямів розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки, затверджених Указом Президента України від 26 березня 2001 р. N 198 (198/2001) "Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України", Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки" (n0001100-02) , постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2001 р. N 1046 (1046-2001-п) "Про затвердження Заходів щодо реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки", Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України, схваленої постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. N 342/95-ВР (342/95-ВР) .

Програма спрямована на створення сучасної Національної депозитарної системи, спроможної забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами в умовах інтеграції та глобалізації ринків цінних паперів як на національному, так і на міжнародному рівні.

Прискорений розвиток Національної депозитарної системи передбачається забезпечити шляхом системної розбудови її функціональних елементів на основі сучасних інформаційних технологій і фінансових інструментів та залучення відповідно до визначеної мети організаційних, інтелектуальних, матеріальних, кадрових та інших ресурсів держави і учасників Національної депозитарної системи.

Залучення та обіг капіталу в ринкових умовах здійснюються завдяки інститутам інфраструктури фінансового ринку, на які покладено забезпечення функціонального і технологічного зв'язку між інвесторами та емітентами.

Розвиток інформаційних технологій, поява "електронних цінних паперів" та інтернаціоналізація фінансових ринків, що супроводжувалася реформуванням національних фондових ринків і пристосуванням їх до глобальних систем ціноутворення та обігу цінних паперів, зумовили у 80-90 роках XX століття розвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг з реєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговування укладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунків за поточними, ф'ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.

Світовий досвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучасних фінансових інструментів для забезпечення функціонування фондового ринку неможливе без налагодження взаємодії системоутворювального комплексу взаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступає депозитарна система.

Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні (342/95-ВР) . Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) .

Структура Національної депозитарної системи дворівнева.

Нижній рівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. Емітенти, кількість акціонерів у яких менша, ніж встановлена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, можуть вести реєстр самостійно.

Верхній рівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки за договорами щодо цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі провадження депозитарної діяльності, відповідно до Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) покладено на Національний банк. Прямими учасниками Національної депозитарної системи законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, кількість яких на кінець 2003 року становила - Національний депозитарій, депозитарій Національного банку, один недержавний депозитарій, 122 зберігачі, що обслуговують 16,7 млн власників іменних цінних паперів, та 364 реєстратори, які на підставі відповідних ліцензій ведуть реєстри 18,4 тис. емітентів цінних паперів. Крім того, на кінець 2003 року дозволи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на самостійне ведення реєстрів власників цінних паперів мали 736 акціонерних товариств. У 2003 році в системі обслуговувалися корпоративні права понад 16 млн інвесторів. При цьому близько 90 відсотків цінних паперів випущено у документарній формі. Ідентифікація їх здійснюється відповідно до міжнародного стандарту ISO 6166 (загальноприйняті міжнародні коди, присвоєні всім випущеним державним цінним паперам та близько 40 відсоткам корпоративних цінних паперів).

Опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами - фондові біржі та торговельно-інформаційні системи (на кінець 2003 року їх було 10), а також 871 торговець цінними паперами, 128 банків та 34263 суб'єкти господарювання, які є емітентами цінних паперів.

Важливим елементом є розрахунково-клірингова діяльність, що повинна провадитися депозитаріями, але саме вона є найменш розвинутою в Україні. Більшість договорів на організованих ринках виконуються не в режимі "поставка проти платежу". Не повною мірою застосовується також механізм централізованого клірингу для виконання договорів щодо цінних паперів. До цього часу не реалізуються на практиці рекомендації "Групи 30" і Міжнародної асоціації з питань обслуговування цінних паперів. Національне законодавство, яке регулює проведення розрахунків за операціями з цінними паперами, потребує гармонізації із законодавством ЄС.

Прямі учасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринку капіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігачі та депозитарії, з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів, з іншого). Це свідчить, що процес становлення системи невиправдано затягнувся і потребує прискорення.

Виходячи з аналізу стану функціонування Національної депозитарної системи основні проблеми її розвитку можна згрупувати як загальні проблеми, проблеми функціонування системи обліку прав власності, проблеми системи укладання та виконання договорів щодо цінних паперів, проблеми встановлення міжнародних депозитарних зв'язків.

1. Загальні проблеми

У світовій практиці функціонування ринків капіталу ключовим інститутом депозитарної системи є центральний депозитарій країни. За рекомендаціями "Групи 30" центральні депозитарії цінних паперів (CSD) необхідно було створити ще у 1992 році в усіх країнах.

Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) функції центрального депозитарію покладено на Національний депозитарій. Перелік функцій та видів його діяльності відповідає світовій практиці та потребам централізованої депозитарної системи.

Однак обмеження функцій Національного депозитарію, низька якість функціонування системи обліку прав власності та біржових ринків, організаційна та технологічна неузгодженість діяльності учасників Національної депозитарної системи не дає можливості забезпечити належні гарантії захисту прав інвесторів, а виділення обігу державних цінних паперів в окремий сегмент ринку гальмує процес завершення формування цієї системи.

Технологічна відокремленість складових Національної депозитарної системи створює труднощі як для інвесторів та професійних учасників ринку, так і для держави в цілому. Цілісності системи перешкоджає існування особливостей у веденні обліку окремих видів цінних паперів. Паралельне існування окремих систем депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів призводить до збільшення організаційних, технологічних та грошових витрат професійних учасників ринку та власників цінних паперів, посилення ризиків у функціонуванні системи.

Відсутність єдиного інформаційного простору Національної депозитарної системи знижує прозорість ринку та його привабливість для потенційних іноземних та вітчизняних інвесторів, оскільки не забезпечується прямий доступ до своєчасної і повної інформації щодо об'єктів інвестування та поточної ситуації на ринку, знижується достовірність національних індексів ринкової активності і нівелюється можливість визначення відповідних кредитних рейтингів.

Існуюча система державного регулювання функціонування Національної депозитарної системи та її законодавчого забезпечення потребує удосконалення, як і правовий статус та питання, пов'язані з управлінням Національним депозитарієм.

2. Проблеми функціонування системи обліку прав власності

Система обліку цінних паперів поєднує два підходи, що технологічно між собою не узгоджені: реєстри власників іменних документарних цінних паперів і облікові реєстри власників бездокументарних цінних паперів, виконуючи одну і ту саму функцію, ведуться по-різному. Монопольне право реєстратора на облік прав за цінними паперами та технологічні недоліки реєстраторської діяльності, відсутність системи централізованого архівування даних призводять до фальсифікації та дублювання реєстрів, внесення до них несанкціонованих змін, блокування проведення загальних зборів акціонерів тощо. Здебільшого це зумовлено застосуванням неправильного концептуального принципу щодо діяльності реєстраторів, які виявляються залежними від емітентів, оскільки на відміну від зберігачів забезпечують обіг цінних паперів на підставі договору з емітентами, а не з інвесторами, які є власниками цінних паперів.

Національним депозитарієм уже розроблено Стандарт депозитарного обліку N 1, який успішно застосовується Національним банком для депозитарного обслуговування обігу облігацій внутрішньої державної позики, але не для обліку інших цінних паперів.

3. Проблеми системи укладення та виконання договорів щодо цінних паперів

Недосконалість розрахунково-клірингового обслуговування операцій з цінними паперами певним чином зумовлена недоліками системи організованої торгівлі цінними паперами.

На початок 2004 року в Україні зареєстровано вісім фондових бірж та дві торговельно-інформаційні системи. У 2003 році загальний обсяг торгів на фондовому ринку становив 203 млрд гривень, у тому числі на організованому ринку - 3,5 млрд, тобто лише 1,7 відсотка загального обсягу. При цьому питома вага біржового ринку становить лише 8,9 відсотка кількості договорів, укладених на організованому ринку. Таким чином, можливості бірж на ринку цінних паперів практично не використовуються.

Недостатньо використовується також загальноприйняте у світовій практиці хеджування ризиків на основі застосування похідних цінних паперів, у тому числі на товарних ринках.

На даний час практично не провадиться розрахунково-клірингова діяльність. У світі загальноприйнятою системою врегулювання розрахунків за договорами щодо цінних паперів є принцип "поставка проти платежу" з гарантуванням здійснення грошових розрахунків. Визначена національним законодавством система виконання укладених на організованих ринках договорів щодо цінних паперів з проведенням попередньої перереєстрації прав власності на цінні папери та подальшим грошовим врегулюванням не функціонує. Це пояснюється недосконалістю Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) , згідно з яким організатори торгівлі (біржі та торговельно-інформаційні системи) не мають статусу прямих учасників системи, що породжує неузгодженість їх дій.

4. Проблеми захисту інформації в системах обліку Національної депозитарної системи

Законодавство та технології, що застосовуються учасниками системи, не забезпечують належного захисту інформації щодо власників цінних паперів та цінних паперів. Якщо інформація в системі депозитарного обліку захищена на рівні закону, то надійного режиму конфіденційності щодо особових рахунків зареєстрованих осіб у системі реєстру власників іменних цінних паперів не створено. Розголошення інформації з реєстрів власників іменних цінних паперів фактично відбувається без загрози притягнення до відповідальності за такі дії.

Ситуація, що склалася, зумовлює необхідність розроблення національної комплексної програми технічного захисту інформації щодо цінних паперів, якою передбачалося б створення правової і нормативної бази виготовлення на українських суб'єктах господарювання цінних паперів та забезпечення їх обігу на фондовому ринку у документарній формі з урахуванням міжнародних вимог, а також технічний захист конфіденційної та комерційної інформації про електронний обіг на ринку цінних паперів.

5. Проблеми встановлення міжнародних депозитарних зв'язків

Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) передбачено, зокрема, встановлення Національним депозитарієм України кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами. Однак активний розвиток міжнародних депозитарних зв'язків значно ускладнено внаслідок обмеження депозитарних функцій Національного депозитарію.

Національна депозитарна система на першому етапі функціонувала без визначення загальної моделі фондового ринку, яку доцільно було розробити ще у 1991 році одночасно з прийняттям Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) .

Для реєстрації прав власності на випущені у документарній формі акції приватизованих суб'єктів господарювання було запроваджено систему незалежних реєстраторів, яка для держав ЄС не характерна. Тому паралельно існували дві автономні облікові системи - система реєстраторів, що обслуговує документарні іменні цінні папери, і система зберігачів та депозитарію, що обслуговує бездокументарні та знерухомлені цінні папери.

При цьому існували численні колізії норм законодавства щодо побудови системи, зокрема в частині засад функціонування її центрального інституту - Національного депозитарію.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України (342/95-ВР) визначено, що система Національного депозитарію обслуговує всі види цінних паперів, включаючи іноземні, як у документарній, так і в бездокументарній формі.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) , який визначив правові засади обігу цінних паперів, децентралізував визначену Концепцією (342/95-ВР) модель функціонування та розвитку системи. Так, функції з обслуговування обігу державних цінних паперів передано Національному банку, чим порушено цілісність ринку, а реальний рух найбільших за обсягом доходу та контрольованих державою фінансових активів штучно виведено у відокремлений сегмент ринку. Це суперечить світовій практиці обслуговування всіх цінних паперів у єдиній централізованій депозитарній системі, що забезпечує зниження системних ризиків та цілісність системи державного нагляду і контролю на ринку цінних паперів.

Національний депозитарій до цього часу не розпочав повноцінної діяльності як центральний депозитарій країни відповідно до норм законодавства.

Незадовільна робота інститутів інфраструктури внутрішнього ринку капіталу пояснюється невиконанням у минулі роки ряду актів законодавства, зокрема розпоряджень Президента України від 19 червня 1998 р. N 275 (275/98-рп) "Про заходи щодо прискорення розвитку фондового ринку України" у частині створення міжвідомчої інформаційної мережі та системи передачі даних на фондовому ринку і від 16 березня 1999 р. N 54 (54/99-рп) у частині створення центрального сховища знерухомлених документарних цінних паперів та центрального реєстру власників цінних паперів.

Становлення та розбудова системи відбувалися в умовах відсутності ресурсного забезпечення. Реальна вартість створення інфраструктури ринків капіталу, зокрема повнофункціональної Національної депозитарної системи, значно перевищує власні фінансові можливості учасників ринку цінних паперів.

Водночас Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) визначено, що створення та утримання Національної депозитарної системи до моменту її переходу на самофінансування, а також здійснення заходів щодо створення Національного депозитарію забезпечується державою шляхом виділення для цього відповідних коштів.

У 1998-2002 роках у державному бюджеті передбачалися асигнування на створення Національної депозитарної системи та системи моніторингу фондового ринку на загальну суму 17 850 тис. гривень. Однак фактично тільки у 2003 році було виділено бюджетні кошти на розвиток системи.

Необхідність розроблення Програми обумовлена системними недоліками у функціонуванні Національної депозитарної системи, для усунення яких потрібно синхронізувати процес удосконалення законодавства та модернізації структури і технологій функціонування цієї системи на засадах, що відповідають міжнародній практиці функціонування ринків капіталу. При цьому важливим фактором є співпраця і узгоджені дії державних органів та учасників Національної депозитарної системи у частині поетапного здійснення комплексу заходів Програми та визначення джерел її ресурсного забезпечення.

Цілісна, прозора і надійна система реєстрації прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, виконання договорів щодо цінних паперів є необхідною умовою подальшого розвитку фондового ринку. Облік цінних паперів повинен вестися всіма депозитарними установами відповідно до єдиних правил та технологічних процедур, що відповідають міжнародним стандартам.

Захист прав власників цінних паперів повинен забезпечуватися шляхом зменшення ризиків у процесі обігу цінних паперів, чіткого розподілу ризиків, пов'язаних з виконанням договорів. Система виконання договорів щодо цінних паперів та реєстрації прав на цінні папери спрямовується на запобігання шахрайству та іншим зловживанням, підвищення гарантії належної оплати придбаних цінних паперів, надійність зберігання. Ризики ринку цінних паперів обов'язково хеджуються через похідні цінні папери (ф'ючерси та опціони, процентні ставки, фондові індекси тощо), а облік та розрахунки за ними повинні бути прерогативою Національної депозитарної системи.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку необхідно перейти до реальної централізації депозитарного обліку шляхом створення Центрального депозитарію відповідно до вимог, визначених "Групою 30", і рекомендацій Міжнародної асоціації з питань обслуговування цінних паперів.

Завдання розбудови інфраструктури фондового ринку починаючи з 2004 року виходять за межі власне забезпечення функціонування окремих договорів щодо цінних паперів. Відповідно до законодавства на Національну депозитарну систему покладається функція із забезпечення зберігання активів пенсійної системи (накопичувального державного та недержавних пенсійних фондів), інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестиційних фондів), а також обслуговування запроваджуваного ринку іпотечних цінних паперів. Таким чином недосконалість депозитарної системи може поставити під загрозу проведення пенсійної реформи та розвиток внутрішнього ринку нерухомості.

З огляду на те, що Національна депозитарна система повинна задовольнити одночасно потреби функціонування ринку цінних паперів як механізму залучення інвестицій, системи корпоративного управління, сприяти залученню коштів населення на фінансовий ринок, розвитку пенсійної системи, ринку фінансових послуг банків та небанківських фінансових установ і ринку нерухомості, зволікання з її впорядкуванням може позначитися на економічній і соціальній безпеці держави.

Метою Програми є розбудова Національної депозитарної системи на основі міжнародних стандартів із застосуванням сучасних фінансових інструментів та інформаційних технологій обслуговування інвесторів на національному та міжнародному ринку цінних паперів.

Подальшого удосконалення потребує діяльність зберігачів з модернізації технологій та розширення спектру депозитарних послуг, які повинні забезпечувати повноцінне обслуговування операцій інвестора з належними йому цінними паперами та його корпоративних прав, тобто провадження кастодіальної діяльності.

Оптимізація системи обліку прав власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами передбачає її відповідність міжнародним стандартам та найкращій міжнародній практиці, зокрема уніфіковану технологію їх обліку та централізацію системи, створення та організаційно-технічну модернізацію її структурних елементів.

Національна депозитарна система розвиватиметься за такими напрямами:

1) удосконалення законодавства, зокрема в частині усунення наявних розбіжностей з чітким розмежуванням нормативно-правових актів, які визначають механізм державного регулювання системи, та нормативних документів з питань технологій функціонування торговельних, облікових та розрахункових систем.

Норми, які регулюють структуру системи, технологічні аспекти її функціонування, питання ведення обліку цінних паперів повинні закладатися в одному нормативно-правовому акті, який має юридичну силу закону;

2) уніфікація обліку цінних паперів, їх розміщення, обігу та реалізації прав за цінними паперами.

Уніфікація обліку права власності на цінні папери та прав за цінними паперами забезпечуватиметься шляхом:

усунення в актах законодавства наявних розбіжностей щодо визначення похідних цінних паперів і централізації функціонування розрахункових та облікових систем;

законодавчого визначення класифікації цінних паперів, яка базується на особливостях їх обліку та обігу;

чіткого визначення для різних форм випуску цінних паперів моменту виникнення права власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами, а також їх підтвердження в системі;

упорядкування технологій обслуговування учасниками системи процесу реалізації прав за цінними паперами;

уніфікації взаємозв'язків між учасниками системи та упорядкування діяльності її прямих учасників шляхом запровадження операційних стандартів професійної діяльності, які базуються на сучасних фінансових інструментах та інформаційних технологіях, єдиному електронному документообігу;

3) централізація системи з метою зменшення ризиків у процесі проведення розрахунків за договорами щодо цінних паперів та створення умов для розвитку ефективно діючої системи корпоративних відносин.

Забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку здійснюватиметься шляхом створення центрального депозитарію.

Процес створення центрального депозитарію включає:

усунення розбіжностей у законодавстві щодо функціонування Національного депозитарію як центрального;

формування в структурі Національного депозитарію таких системних інститутів, як центральний реєстр власників цінних паперів, центральне сховище документарних цінних паперів, центральна розрахунково-клірингова палата;

закріплення за Національним депозитарієм функцій з депозитарного обслуговування випуску та обігу державних цінних паперів.

Подальша централізація Національної депозитарної системи передбачає забезпечення:

діяльності депозитарних установ (зберігачів та реєстраторів) у процесі взаємодії з Національним депозитарієм за єдиними правилами та в єдиній системі електронного документообігу;

надання зберігачам, які не є банками, ліцензій на відкриття та ведення поточних грошових рахунків для нарахування дивідендів;

розширення повноважень професійних учасників ринку цінних паперів стосовно можливості надання ними широкого спектру персоніфікованих послуг, зокрема управління цінними паперами, грошовими коштами за договорами з клієнтами.

Зниження ризиків під час розрахунків за договорами щодо цінних паперів у процесі розвитку системи забезпечуватиметься шляхом:

впровадження на організованому ринку цінних паперів механізму врегулювання договорів щодо цінних паперів за принципом "поставка проти платежу";

законодавчого врегулювання проблеми компенсації втрат, пов'язаних з діяльністю прямих учасників системи, створення системи гарантійних депозитів для хеджерів на товарному і фондовому ринку;

обов'язкового зберігання контрольних копій систем реєстрів власників іменних цінних паперів у їх центральному реєстрі у форматі, що дає змогу поновити систему реєстру у разі його втрати;

4) розроблення механізму оперативного інформаційно-аналітичного забезпечення всіх учасників системи та органів державного управління шляхом створення в структурі Національного депозитарію національної інформаційної мережі та системи передачі даних.

Для цього необхідно законодавчо визначити режим отримання інформації, яка зберігається в Національній депозитарній системі;

5) інтеграція Національної депозитарної системи у міжнародний ринок цінних паперів.

З метою забезпечення інтеграції системи у міжнародний ринок цінних паперів необхідно встановити кореспондентські відносини між Національним депозитарієм і центральними депозитаріями держав - членів ЄС та інших економічно розвинутих держав.

Заходи з реалізації цих завдань наведено в додатку до Програми.

З огляду на тривалий період виконання Програми її цільові завдання структуровано за етапами відповідно до послідовності організаційної трансформації системи.

На першому етапі (до 2006 року) передбачається законодавче, організаційне та матеріально-технічне забезпечення централізації Національної депозитарної системи, у тому числі шляхом:

створення та розвитку її центральних інститутів, зокрема розбудови Національного депозитарію як центрального, створення його відокремлених підрозділів, на які буде покладено функції ведення центрального реєстру власників іменних цінних паперів, центрального сховища документарних цінних паперів та архівних документів, забезпечення функціонування національної інформаційної мережі та системи передачі даних по договорах щодо цінних паперів, уніфікації обліку прав власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами, впровадження міжнародних стандартів депозитарної діяльності з метою підвищення ефективності функціонування системи та її прямих учасників.

На другому етапі (до 2008 року) передбачається трансформація Національної депозитарної системи в практичній діяльності всіх суб'єктів ринку цінних паперів шляхом:

удосконалення розрахункової системи (створення центральної розрахунково-клірингової палати);

централізації депозитарного обслуговування операцій з цінними паперами після підключення прямих учасників системи (зберігачів, реєстраторів) та організаторів торгівлі (бірж і торговельно-інформаційних систем) до обслуговування відповідними центральними інститутами системи (центральним реєстром, центральним сховищем, центральною розрахунково-кліринговою палатою, національною інформаційною мережею та системою передачі даних).

На третьому етапі (до 2011 року) передбачається на основі досягнень попередніх етапів забезпечення:

завершення розбудови Національної депозитарної системи шляхом законодавчого закріплення переходу на депозитарний облік та виконання депозитарних функцій виключно центральним депозитарієм (повнофункціональним Національним депозитарієм);

доступу всіх учасників ринку капіталу до послуг прямих учасників системи;

завершення інтеграції системи у міжнародний ринок цінних паперів.

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів учасників Національної депозитарної системи та інших джерел.

Орієнтовні обсяги фінансових витрат, необхідних для виконання Програми, в цілому і диференційовано за роками з визначенням джерел фінансування наведено в таблиці.

(млн гривень)

Передбачається така структура джерел фінансування Програми за етапами:

перший - 145 млн гривень, у тому числі видатки державного бюджету 100 відсотків;

другий - 955 млн гривень, у тому числі видатки державного бюджету 47,6 відсотка;

третій - 900 млн гривень, у тому числі видатки державного бюджету 33 відсотки.

Для стимулювання залучення коштів понад обсяги бюджетного фінансування на другому та третьому етапах виконання Програми передбачається, зокрема, здійснити:

1) залучення власних коштів вітчизняних суб'єктів господарювання і організацій шляхом:

збільшення доходів від надання створеними в процесі виконання Програми центральними інститутами Національної депозитарної системи (центральним реєстром, центральним сховищем, центральною розрахунково-кліринговою палатою, національною інформаційною мережею та системою передачі даних платних послуг прямим учасникам системи (зберігачам, реєстраторам) та організаторам торгівлі (біржам, позабіржовим торговельним системам);

збільшення власного капіталу Національного депозитарію за рахунок недержавних коштів;

2) залучення іноземних інвестицій через пайове інвестування об'єктів Міжнародного депозитарного центру за рахунок коштів держав-учасниць та заінтересованих іноземних інвесторів;

3) диверсифікацію діяльності Національного депозитарію та обслуговування ним:

випуску і обігу акцій корпоративних інвестиційних фондів та інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів;

випуску і обігу заставних, іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій;

пенсійних активів;

нових видів цінних паперів (ордерних та інших).

Виконання Програми, зокрема на другому етапі, потребує значних капіталовкладень.

Новостворювані об'єкти централізованої депозитарної системи (центральний реєстр, центральне сховище, центральна розрахунково-клірингова палата, національна інформаційна мережа та система передачі даних) можуть функціонувати лише за умови:

розроблення необхідних програмних комплексів з використанням ліцензійного програмного забезпечення та з урахуванням міжнародних стандартів провадження депозитарної діяльності;

закупівлі та використання комп'ютерної техніки і обладнання, яке за своїми характеристиками відповідає специфіці депозитарної діяльності, що провадиться Національним депозитарієм та його відокремленими підрозділами;

наявності приміщень, які за своїми параметрами відповідають виду проваджуваної діяльності згідно з встановленими актами законодавства вимогами.

На першому та другому етапах виконання Програми витрати на первинне матеріально-технічне забезпечення централізованих об'єктів Національної депозитарної системи проводяться за рахунок коштів державного бюджету.

Подальший розвиток матеріально-технічної бази цих об'єктів повинен здійснюватися за рахунок інших джерел фінансування, залучених у процесі їх діяльності.

Обов'язковою умовою своєчасного виконання Програми є кадрове забезпечення на всіх рівнях Національної депозитарної системи.

На першому етапі особлива увага приділятиметься підвищенню кваліфікації працівників та розвитку кадрового потенціалу центральних об'єктів Національної депозитарної системи (Національного депозитарію та його відокремлених підрозділів) у межах обсягу бюджетного фінансування заходів цього етапу. Кадрове забезпечення нових підрозділів Національного депозитарію повинне здійснюватися шляхом залучення висококваліфікованих фахівців із професійних учасників фондового ринку та спеціальної підготовки працівників Національного депозитарію.

На другому етапі основні зусилля будуть спрямовуватися на підвищення кваліфікації фахівців прямих учасників Національної депозитарної системи та організаторів торгівлі з урахуванням технологічних та організаційних змін у функціонуванні системи, які відбудуться в результаті реалізації першого етапу Програми. При цьому підключення зазначених учасників фондового ринку до обслуговування у відповідних центральних об'єктах системи слід проводити лише за наявності кваліфікованих кадрів, які здатні забезпечити взаємодію з підрозділами Національного депозитарію на належному рівні та не спричинять збільшення технологічних ризиків депозитарної системи. Фінансування розвитку кадрового потенціалу здійснюється за рахунок власних коштів учасників фондового ринку.

На третьому етапі виконання Програми передбачається створення спеціалізованого навчального закладу для підготовки висококваліфікованих фахівців за програмами, що відповідатимуть міжнародним стандартам професійної освіти в цій сфері, а також кадрового забезпечення функціонування Міжнародного депозитарного центру та інтеграції національного фондового ринку у міжнародний фінансовий ринок.

Виконання Програми покладається на Національний депозитарій, який щокварталу аналізує стан справ та інформує про результати Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, вносить у разі необхідності пропозиції щодо її коригування.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює контроль за виконанням Програми шляхом розгляду інформації, яку подають виконавці заходів, та в межах своїх повноважень координацію їх дій.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші виконавці мають право залучати в установленому порядку суб'єкти господарювання незалежно від форми власності (за їх згодою) до здійснення заходів Програми.

З метою організації поточної роботи з виконання Програми, узгодження дій співвиконавців та підготовки рекомендацій щодо внесення необхідних змін на період її виконання може бути утворена координаційна група з числа представників центральних органів виконавчої влади, учасників Національної депозитарної системи, наукових та інших установ і організацій.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку щороку звітує Кабінетові Міністрів України про хід виконання Програми.

Здійснення заходів, визначених у Програмі, забезпечить створення інтегрованої у міжнародний ринок надійної системи реєстрації та обслуговування корпоративних та інших прав інвестора та розбудову в країні високотехнологічної ринкової інфраструктури, необхідної для ефективного функціонування національної економіки та задоволення суспільних потреб.

Етапність Програми дає змогу здійснювати заходи послідовно, з урахуванням отриманого результату за попереднім етапом.

Здійснення заходів Програми дасть можливість:

зберегти договірні та фінансові відносини, які вже склалися між власниками іменних емісійних цінних паперів, реєстроутримувачами та зберігачами, зберігачами, реєстроутримувачами та депозитарієм, емітентом та реєстроутримувачем;

зберегти підконтрольність та підзвітність учасників Національної депозитарної системи;

забезпечити стабільність інфраструктури фондового ринку та оптимізацію Національної депозитарної системи без ризику її порушення у процесі здійснення окремих заходів.

Виконання Програми дасть змогу забезпечити:

1) створення на основі існуючих окремих суб'єктів Національної депозитарної системи цілісної системи установ для проведення реєстрації і обслуговування корпоративних та інших прав інвесторів, що посвідчуються цінними паперами, та розрахунки за договорами, що передбачають перехід зазначених прав. При цьому передбачається:

уніфікування дії емітентів, інвесторів та учасників фондового ринку у процесі ведення обліку прав за цінними паперами в облікових системах, зростання сек'юритизації активів на фондових ринках;

запровадження електронного документообігу між учасниками Національної депозитарної системи;

2) усунення колізій законодавства в частині визначення та класифікації цінних паперів, які перешкоджають уніфікації технології обліку права власності на цінні папери та прав за цінними паперами в Україні. Це дасть можливість:

чітко визначити момент та місце виникнення прав за цінними паперами, а також момент та місце передачі прав за цінним паперами;

усунути неузгодження в часі передачі права власності на цінні папери та прав за цінними паперами;

збільшити обсяг бездокументарного обігу цінних паперів;

3) функціонування системи ефективно діючих організованих ринків цінних паперів, що забезпечують доступ суб'єктів господарювання до грошових фінансових інвестиційних ресурсів, в результаті чого можна очікувати:

створення на основних товарних ринках системи обігу похідних цінних паперів;

широке використання вітчизняними суб'єктами господарювання можливості самостійно контролювати та управляти своїми валютними ризиками у разі провадження зовнішньоекономічної діяльності за допомогою похідних цінних паперів та стабілізацію національного валютного ринку;

прозорість ціноутворення на ринку цінних паперів, запровадження надійного механізму управління емісійною діяльністю суб'єктів господарювання та залучення ними фінансових ресурсів;

4) поліпшення інвестиційних умов за допомогою здійснення реального захисту прав власників цінних паперів - інвесторів, що буде досягнуто шляхом:

запобігання порушенням прав акціонерів під час вибору форми випуску та переходу з однієї форми випуску цінних паперів на іншу;

забезпечення реалізації прав власників іменних емісійних цінних паперів (зокрема з провадженням кастодіальної діяльності);

запровадження режиму конфіденційності інформації у системі обліку іменних емісійних цінних паперів;

5) інтеграцію вітчизняного ринку цінних паперів у міжнародний ринок капіталу шляхом:

реального правового, організаційного та технологічного забезпечення вільного руху капіталу між Україною, державами ЄС та іншими державами;

створення умов для зменшення витрат та ризиків іноземних інвесторів, підвищення рівня їх захисту;

інтеграції національної системи обліку цінних паперів у відповідні системи інших держав та поєднання їх в інформаційно-технологічному просторі;

6) удосконалення механізму корпоративного управління діяльністю прямих учасників Національної депозитарної системи шляхом:

розв'язання проблем правового статусу прямих учасників Національної депозитарної системи, в тому числі центрального депозитарію;

врегулювання управлінської діяльності прямих учасників Національної депозитарної системи, в тому числі центрального депозитарію, з боку учасників ринку цінних паперів та/або держави.

Виконання Програми сприятиме:

підвищенню довіри населення, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання до інвестиційної діяльності на вітчизняному фінансовому ринку;

стабілізації корпоративних відносин у вітчизняних акціонерних товариствах;

розширенню спектра соціально-орієнтованих фінансових послуг, насамперед з обслуговування системи накопичувального державного та недержавного пенсійного забезпечення, іпотечного кредитування;

розвитку інвестиційної діяльності інституційних інвесторів (банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів, інших небанківських фінансових установ);

збільшенню обсягів залучених іноземних інвестицій в національну економіку.

Діяльність центрального депозитарію та його структурних підрозділів сприятиме розвитку конкуренції на ринку послуг депозитарних установ та регулюванню кількості цих установ відповідно до реальних потреб фінансового ринку та споживачів цих послуг. Центральний депозитарій повинен стати технологічною основою якісного розвитку депозитарних послуг та забезпечити надійне депозитарне обслуговування щодо операцій з державними цінними паперами та належними державі корпоративними правами.

Реальна оцінка фінансових активів, належне ведення обліку прав власності на ці фінансові активи та їх зберігання, а також контроль за їх використанням забезпечать за умови зменшення ризиків за операціями з цінними паперами як фінансовими активами в централізованій Національній депозитарній системі, прискорення пенсійної реформи, активізацію інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання, що провадиться ними як самостійно, так і через банківську систему та небанківські фінансові установи, залучення та оперативний міжгалузевий перерозподіл капіталу як на внутрішньому, так і на міжнародному фінансовому ринку, поліпшення інвестиційних умов та сприяння соціально-економічному розвитку держави.

Додаток

до Державної програми