Юридический Харьков плюс - Прийняття від 15.01.1998 N va01u710-98 069a8d02e4c04314910e6ef103232706-1

розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України про визнання неконституційними частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 року N 160/95 (160/95-ВР) та статті 4 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року N 698-XII (698-12) із змінами та доповненнями станом на 1 червня 1997 року.

Заслухавши суддю-доповідача Скомороху Віктора Єгоровича та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Народні депутати України звернулись до Конституційного Суду України з проханням розглянути питання про визнання неконституційними положень статті 4 Закону України "Про підприємництво" (698-12) та частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) , що стосуються обмежень у підприємницькій діяльності і встановлення монополії Мінзв'язку України на такий вид послуг, як виплата та доставка пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам.

Як стверджується у конституційному поданні, невідповідність Конституції України (254к/96-ВР) положень статті 4 Закону України "Про підприємництво" (698-12) та частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) полягає в порушенні частин другої та третьої статті 22 Конституції України (254к/96-ВР) , яка містить положення про те, що при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) щодо забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Зокрема, до прийняття Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) такий вид послуг в Україні надавали інші суб'єкти підприємницької діяльності, створені відповідно до чинного на той час законодавства. До справи долучено матеріали про діяльність семи альтернативних підприємств у Луганській області, які здійснювали виплату та доставку пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам.

2. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень відмовила у відкритті конституційного провадження на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Суб'єктом права на конституційне подання визначалися сорок шість народних депутатів України, проте одним з них - народним депутатом Єрмаком А.В. - подання було підписано двічі.

4. У процесі підготовки справи до розгляду 7 жовтня та 15 грудня 1997 року до Конституційного Суду України надійшли письмові заяви від народних депутатів України, підписи яких значаться у конституційному поданні: Кризського Ю.О., Чурути М.І., Хмари С.І. - про відмову від своїх підписів під конституційним поданням, та Донченка Ю.Г. - з проханням вважати його підпис під конституційним поданням недійсним. Народні депутати Кризський Ю.О., Хмара С.І. та Чурута М.І. мотивують це тим, що з текстом конституційного подання не були ознайомлені, а Донченко Ю.Г. своє прохання не мотивував. На запит Колегії суддів щодо повідомлення мотивів визнання підпису недійсним відповідь від Донченка Ю.Г. не надійшла.

5. Всі зазначені письмові заяви долучено до справи. Їх дослідженням та оцінкою встановлено, що підписи на них є дійсними. Конституційний Суд України вважає, що індивідуальні заяви народних депутатів України мають бути розглянуті відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) . Згідно з цією статтею неможливість відкликання підпису депутата означає невмотивовану відмову народного депутата України від свого підпису під конституційним поданням. Мотивована відмова народного депутата України має бути оцінена Конституційним Судом України в кожному конкретному випадку на предмет її допустимості.

Оцінюючи з викладеної позиції індивідуальні заяви народних депутатів України Кризського Ю.О., Хмари С.І. та Чурути М.І., Конституційний Суд України вважає, що наведені ними мотиви невідповідності їх волевиявлення змісту конституційного подання необхідно взяти до уваги. Оскільки в заяві народного депутата України Донченка Ю.Г. не наведено мотиви, з яких він просить вважати підпис недійсним, його заява не може бути врахована.

Таким чином, Конституційним Судом України встановлено, що конституційне подання щодо конституційності частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР) та статті 4 Закону України "Про підприємництво" (698-12) підтримується лише сорока двома народними депутатами України з числа тих сорока п'яти, які підписали конституційне подання, а тому вони згідно з частиною другою статті 150 Конституції України (254к/96-ВР) та статтею 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) не є суб'єктом права на конституційне подання.

На підставі наведеного і керуючись статтею 150 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 40, 45 та 50 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 42 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) частини першої статті 11 Закону України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 року N 160/95 (160/95-ВР) та статті 4 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року N 698-XII (698-12) із змінами та доповненнями станом на 1 червня 1997 року на підставі пункту 1 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) - відсутність встановленого Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом права на конституційне подання.