Юридический Харьков плюс - Прийняття від 10.06.2003 N v011p710-03 f2d44ebb164e7296813817911cf4ce5b-1

за участю Свінціцького Анатолія Володимировича - уповноваженого за дорученням суб'єкта права на конституційне подання; Матвєєва Володимира Йосиповича - представника Верховної Ради України, народного депутата України, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; залучених до участі у розгляді справи представників: Президента України - Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України, Мельника Олега Володимировича - Керівника Департаменту інституційної політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України; Кабінету Міністрів України - Павліковської Лади Анатоліївни - заступника Державного секретаря Міністерства юстиції України; Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України - Парфененка Дмитра Миколайовича - заступника Голови Фонду державного майна України, Барабаша Андрія Миколайовича - начальника відділу нормативно-правового забезпечення та кодифікації Юридичного управління Фонду,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III (2864-14) (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 10, ст. 77).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне подання 47 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є наявність спору щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) .

Заслухавши суддю-доповідача Тимченка І.А., пояснення Свінціцького А.В., Матвєєва В.Й., Селіванова А.О., Носова В.В., Мельника О.В., Павліковської Л.А., Парфененка Д.М., Барабаша А.М.

та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) (далі - Закон), яким до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Народні депутати України вважають такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення Закону (2864-14) , зокрема частині четвертій статті 13 Конституції України - усі суб'єкти права власності рівні перед законом; частині третій (у поданні частину третю названо частиною другою) статті 42 - позбавлення суб'єктів підприємницької діяльності "недержавної форми власності можливості конкурувати з державними підприємствами та господарськими товариствами"; статті 50 - кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; частині п'ятій статті 124 - судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Внаслідок дії зазначеного Закону (2864-14) , на думку суб'єкта права на конституційне подання, виникла ситуація, за якої порушується конституційний принцип рівності всіх суб'єктів права власності та господарювання, що проявляється у привілейованому захисті прав державних підприємств та господарських товариств з 25-відсотковою часткою державного майна у їхніх статутних фондах у вигляді їх звільнення від виконання майнових зобов'язань на користь уповноважених осіб, у тому числі потерпілих внаслідок неправомірної діяльності цих підприємств. А ця обставина унеможливлює реалізацію судових рішень майнового характеру Державною виконавчою службою і в процесі провадження справ про банкрутство стосовно таких державних підприємств і господарських товариств.

2. У листі до Конституційного Суду України Голова Верховної Ради України зазначив, що реалізацію права на вимогу уповноважених осіб щодо державного підприємства чи господарського товариства, у статутному фонді якого є частка держави, що виникає з виконання певних робіт, укладання цивільно-правових угод тощо, може бути обмежено (відстрочено), якщо цього вимагають інтереси Українського народу та забезпечення економічної безпеки держави.

Президент України вважає, що, запровадивши Законом (2864-14) певні обмеження на примусове відчуження державного майна, держава тим самим реалізувала право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю і заборонила лише певні шляхи відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва підприємств. А задоволення вимог кредиторів, у тому числі на виконання судових рішень, можливе за рахунок частини інших майнових та немайнових активів боржника.

Позиція, викладена у поясненнях Голови Верховної Ради України, Президента України, а також Кабінету Міністрів України, зводиться до того, що тимчасове введення мораторію на примусову реалізацію майна не суперечить Конституції України (254к/96-ВР) .

У листі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України йдеться про те, що мораторій був введений як тимчасовий захід на період до правового врегулювання порядку проведення примусової реалізації майна, зокрема до внесення відповідних змін до законодавчих актів з порушених питань (законів України "Про виконавче провадження" (606-14) , "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Голова Фонду державного майна України зазначає, що Закон (2864-14) не звільняє державні підприємства від майнової відповідальності, оскільки на період дії мораторію кредиторам надано можливість задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації оборотних активів зазначених підприємств, а також майна, яке не використовується у виробничій діяльності підприємства. Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні; інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу.

Крім того, зазначає Голова Фонду державного майна України, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника: в першу чергу - на кошти боржника та інші цінності; в другу - на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Представники суб'єкта права на конституційне подання та Верховної Ради України, а також залучені до участі у розгляді справи представники Президента України, органів виконавчої влади на пленарному засіданні підтримали позиції з порушеного питання, викладені відповідно у конституційному поданні та у письмових поясненнях до Конституційного Суду України.

3. Вирішуючи спір щодо порушених у конституційному поданні питань, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Законом (2864-14) на період до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства).

Закон (2864-14) , як про це зазначено в його преамбулі, спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

За Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 17) забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу, так само, як і забезпечення соціальної спрямованості економіки (стаття 13).

Під примусовою реалізацією майна підприємств у Законі (2864-14) розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), які належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, у разі, якщо таке відчуження здійснюється шляхом:

- звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою;

- продажу майна в процесі провадження справ про банкрутство, визначеного відповідними статтями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

3.2. Засади правового регулювання відносин власності та її форми встановлено Конституцією України (254к/96-ВР) . Основним Законом України, зокрема, визначено суб'єкти та об'єкти права власності (статті 13, 41, 142, 143), закріплено рівність суб'єктів права власності перед законом (стаття 13), гарантії права власності й обов'язки власників (статті 13, 41), положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (стаття 13).

Правовий режим власності, згідно з пунктом 7 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , визначається виключно законами України, якими і встановлюються його особливості. На законодавчому рівні відносини власності регулюються Цивільним кодексом Української РСР (1540-06) , законами України "Про власність" (697-12) , "Про підприємства в Україні" (887-12) , "Про підприємництво" (698-12) , "Про господарські товариства" (1576-12) тощо.

Конституційний Суд України у підпункті 3.1 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року N 3-рп/2002 (v003p710-02) у справі про електроенергетику зазначив, що за Основним Законом України держава рівним чином захищає усі форми власності, а кожна з них може мати свої особливості, пов'язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності. Ця правова позиція Конституційного Суду України грунтується на тому, що виключно законами України визначається правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності. Однією із таких особливостей правового режиму державної власності і є встановлений на певний період мораторій на примусове відчуження майна підприємств.

3.3. Як вбачається з матеріалів справи, необхідність прийняття Закону (2864-14) зумовлено недосконалістю механізму примусової реалізації майна.

За змістом статті 2 Закону (2864-14) мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що введення мораторію на примусову реалізацію майна підприємств суперечить положенням статті 13 Конституції України (254к/96-ВР) стосовно рівності всіх суб'єктів права власності перед законом. Конституційний Суд України відзначає, що правовий статус суб'єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах. Разом з тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб'єкта права власності як такого. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону про введення мораторію на примусову реалізацію майна підприємств (2864-14) не суперечать статті 13 Конституції України (254к/96-ВР) .

3.4. Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що Верховна Рада України, запровадивши Законом (2864-14) мораторій на примусову реалізацію майна, порушила частину третю статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) , оскільки інші суб'єкти права власності внаслідок прийняття Закону позбавлені такої форми захисту своїх інтересів під час реалізації майна, як встановлення мораторію на його примусове відчуження.

Відповідно до частини третьої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. Питання економічної конкуренції в Україні регулюються рядом законів, у тому числі Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) від 11 січня 2001 року, яким визначено конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конституційний Суд України вважає, що Закон (2864-14) не містить положень, які неправомірно обмежують конкуренцію, допускають недобросовісну конкуренцію у підприємницькій діяльності або зловживання монопольним становищем на ринку чи позбавляють інших суб'єктів права власності на захист при реалізації їх майна.

3.5. Народні депутати України вважають, що Закон (2864-14) було прийнято і в порушення закріпленого в статті 50 Конституції України (254к/96-ВР) конституційного права особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, оскільки на підставі статті 1 Закону громадянин позбавляється можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна підприємств, щодо примусової реалізації якого введено мораторій.

Однак із таким твердженням не можна погодитися, оскільки Закон (2864-14) не звільняє підприємства від відповідальності за завдану громадянам шкоду. У разі порушення їхнього права на безпечне для життя і здоров'я довкілля може бути відшкодовано шкоду передусім за рахунок майна, на яке не поширюється мораторій щодо його примусової реалізації, а у визначених законодавством випадках - за рахунок екологічного страхування чи коштів Державного бюджету України.

3.6. Як зазначено у конституційному поданні, встановлення мораторію на звернення стягнення на майно боржників державних підприємств та господарських товариств робить "фактично необов'язковим" виконання ними судових рішень майнового характеру. Крім того, на думку суб'єкта права на конституційне подання, при цьому унеможливлюється реалізація судових рішень майнового характеру і в процесі провадження справ про банкрутство стосовно державних підприємств та господарських товариств, що суперечить положенню частини п'ятої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з яким судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Конституційний Суд України виходить із того, що Закон (2864-14) не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону (2864-14) , ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.