Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист та повідомляє.

Згідно з п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена наказом Мінпраці України, Мін'юсту України, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. N 58 (z0110-93) (із змінами від 26.03.96 р. N 29 (z0202-96) ), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки осіб ведуться на всіх підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками підприємства, організації, установи. Частина 4 п. 1.1 наголошує на тому, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Ви маєте свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, а отже, є суб'єктом підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 1 Закону України від 07.02.91 р. N 698-XII (698-12) "Про підприємництво" підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Враховуючи те, що підприємницьку діяльність Ви здійснюєте переважну більшість часу, то основним місцем роботи може вважатися приватне підприємництво.

Разом з тим зауважимо, що законодавством України не передбачена можливість суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі вести трудову книжку самому на себе. Адже ст. 48 Кодексу законів про працю України (322-08) передбачено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.11.91 р. N 1788-XII (1788-12) "Про пенсійне забезпечення" право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тобто підтвердженням трудового стажу є сплата страхових внесків, згідно зі ст. 56 ("Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію") цього Закону, (1788-12) до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Інша ситуація щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб - платників єдиного податку: вказане визначення фактично створює перешкоди в реалізації їх права на пенсію. Так як відповідно до ст. 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 (727/98) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28.06.99 р. N 746/99 (746/99) ) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. В той же час, на думку Держпідприємництва України, фізична особа - платник єдиного податку опосередковано сплачує грошові кошти до Пенсійного фонду України і, таким чином, має право на трудову пенсію. Адже, відповідно до ст. 2 Указу, відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у розмірі 42 відсотків до Пенсійного фонду України.