УВАГА! ДОКУМЕНТ ВТРАЧАЄ ЧИННІСТЬ.
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
|
N 02-5/62 від 08.02.96
м.Київ
|
Арбітражним судам України
Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам
З метою однакового і правильного визначення підвідомчості і підсудності справ Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. У вирішенні питань щодо прийняття позовних заяв господарським судам слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК)). Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами (статті 13-16 ГПК (
1798-12)
.
Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені ГПК (
1798-12)
. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 26 Цивільного процесуального кодексу України (
1501-06)
(в редакції Закону України від 15.12.92 (
2857-12)
при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - господарському суду, всі вимоги підлягають розглядові в суді, незалежно від статусу учасників спору.
2. У відповідності зі статтями 13, 15 ГПК підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 16 ГПК).
При виникненні ускладнень щодо визначення підвідомчості і підсудності справ господарським судам слід виходити з такого.
2.3. Підсудність справи про стягнення іноземної валюти визначається відповідно до статті 13 ГПК (
1798-12)
, виходячи з ціни позову у національній валюті України - еквіваленті іноземної валюти згідно з офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день подання позову.
2.4. Згідно з частиною шостою статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (
2269-12)
стягнення заборгованості по орендній платі провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відповідна норма передбачена також затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 (
1172-99-п)
Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (розділ 9 названого Переліку в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.99 N 2075 (
2075-99-п)
.
Стосовно угод про оренду майна інших крім державної та комунальної форми власності чинне законодавство відповідних приписів не містить. Однак якщо такі угоди нотаріально посвідчені, то стягнення заборгованості за ними також може провадитися на підставі виконавчих написів нотаріусів (розділ 1 цього ж Переліку).
Водночас господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 88 Закону України "
Про нотаріат" (
3425-12)
нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. У разі наявності спору з приводу стягнення заборгованості з орендної плати та/або пені за несвоєчасне внесення такої плати справа з відповідного спору підвідомча господарському суду на загальних підставах.
2.5. Згідно зі статтею 17 Закону України "
Про свободу совісті та релігійні організації" (
987-12)
(в редакції Закону України від 23.12.93 (
3795-12)
рішення місцевих органів державної виконавчої влади щодо володіння і користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (
1501-06,
1502-06, 1503-06)
. Отже, встановивши, що позовна заява містить вимоги про визнання такого рішення недійсним, господарський суд повинен відмовити у її прийнятті з посиланням на пункт 1 статті 62 ГПК (
1798-12)
. Такий же порядок застосовується і до заяви прокурора або органу, уповноваженого реєструвати статути релігійних організацій, про припинення діяльності релігійної організації (стаття 16 Закону України "
Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції Закону України від 23.12.93).
Не підлягають розгляду господарським судом також позови релігійних організацій про витребування культової будівлі і майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) або про усунення перешкод у користуванні ними (негаторний позов), якщо є рішення відповідного державного органу про передачу культової будівлі чи майна релігійній організації у володіння або користування, оскільки згідно з пунктом 10 статті 18-1 Закону України "
Про виконавче провадження" таке рішення є виконавчим документом і відповідно до пункту 14 статті 3 названого Закону підлягає виконанню Державною виконавчою службою.
2.6. Статтею 37 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (
1264-12)
органам прокуратури надано право звертатися до суду з заявами про припинення екологічно небезпечної діяльності суб'єктів господарювання. Заяви інших державних органів з цих питань розгляду господарськими судами не підлягають, оскільки у відповідності з пунктом 3 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 N
2751-12, діяльність таких підприємств може бути обмежена, зупинена чи припинена за рішенням органів, перелік яких наведений у названому пункті і до компетенції яких чинним законодавством України віднесене вирішення питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища.
Рішення органів, зазначених у пункті 3 названого Порядку, можуть бути визнані недійсними на загальних підставах за заявами зацікавлених юридичних осіб або прокурора.
2.7. Справи за заявами прокурорів та їх заступників про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування, державних адміністрацій підвідомчі господарському суду, якщо такі акти не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і якщо відповідну заяву подано в інтересах держави в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Що ж до, заяв прокурорів про визнання акта незаконним у разі відхилення відповідного протесту чи ухилення від розгляду його органом, який видав акт, або вищестоящим органом, то справи за такими позовами господарським судам непідвідомчі (стаття 248-15 Цивільного процесуального кодексу України (
1502-06)
.
2.8. У відповідності зі статтею 1 ГПК України захист прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності покладений на господарський суд. Отже, спори, пов'язані з застосуванням чи порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвідомчі господарським судам на загальних підставах, якщо інше не встановлено чинним законодавством, міжнародними договорами або угодами (пункт 3 статті 12 ГПК).
2.9. Справи у спорах про припинення випуску друкованого засобу масової інформації, вилучення тиражу чи окремої її частини; оскарження відмови в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення цього випуску; зміну засновника (складу засновників); вимоги громадян, юридичних осіб і державних органів про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним судам (статті 18, 19, 20 та 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (
2782-12)
.
2.10. Справи у спорах, пов'язаних із спростуванням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію підприємств чи організацій або завдають шкоди їх інтересам (стаття 7 Цивільного кодексу України (
1540-06)
), підлягають вирішенню загальним, а не господарськими судами.
Справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей органом масової інформації, можуть розглядатись господарськими судами лише тоді, коли згаданий орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей взяв на себе та за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у суді загальної юрисдикції або органом масової інформації на вимогу заявника". До відповідної позовної заяви повинні бути додані докази такого спростування. У разі неподання цих доказів господарський суд повинен повертати позовну заяву на підставі пункту 3 статті 63 Господарського процесуального кодексу України (
1798-12)
, а якщо справу вже порушено - залишати позов без розгляду відповідно до пункту 5 статті 81 названого Кодексу.
2.11. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, що пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про звільнення майна з-під арешту, та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 59 і 86 Закону України "
Про виконавче провадження" (
606-14)
, - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК (
1798-12)
.
Що ж до скарг, які подаються до суду на підставі статті 85 названого Закону та статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (
1798-12)
, то, за змістом останньої з названих норм, їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.
2.12. Згідно з частиною першою статті 1 ГПК (
1798-12)
підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (стаття 1 Бюджетного кодексу України (
2542-14)
не є господарськими; до відповідних відносин не застосовується також і Цивільний кодекс Української РСР (
1540-06)
(частина третя статті 2 цього Кодексу). Отже заяви у спорах, пов'язаних з названими відносинами, не підлягають розгляду в господарських судах України.
2.13. Відповідно до статті 116 ГПК (
1798-12)
виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. У наказі господарського суду згідно із статтею 117 ГПК зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.
Оскільки наказ господарського суду відтворює резолютивну частину рішення цього суду, оскарження наказу поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на виконання якого такий наказ видано, неможливе. Тому заінтересована сторона у справі може в установленому ГПК (
1798-12)
порядку оскаржити лише рішення господарського суду, на підставі якого відповідний наказ видано.
Отже господарський суд повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви про визнання наказу господарського суду недійсним або таким, що не підлягає виконанню, на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК (
1798-12)
з огляду на те, що така заява не підлягає розгляду в господарських судах.
3. Визначаючи територіальну підсудність справи, господарські суди повинні керуватися таким.
3.1. Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.
Господарським судам слід також враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.
У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю - в господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.
3.2. Визначаючи підсудність справи, в якій поєднані майнові і немайнові вимоги, господарські суди повинні виходити з такого. Якщо заявником об'єднано вимоги про визнання недійсним акта державного чи іншого органу і повернення стягнутих на його підставі сум, підсудність спору повинна визначатись із врахуванням вимог статті 16 ГПК (
1798-12)
.
Об'єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, суперечить правилам статті 58 ГПК і тому такі позовні заяви не повинні прийматися до розгляду (п.5 статті 63 ГПК (
1798-12)
).
3.3. Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї із сторін, до якого звернувся заявник.
3.4. Згідно з частиною першою статті 15 ГПК (
1798-12)
справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого.
У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК (
1798-12)
, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.
3.5. Частина третя статті 16 ГПК (
1798-12)
відносить справи зі спорів, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, до підсудності господарського суду міста Києва.
З огляду на це у вирішенні питання про визначення підсудності відповідних справ у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або державну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав, необхідно враховувати таке.
Якщо позивач з якихось причин вважає, що одним із відповідачів зі справи має бути центральний орган виконавчої влади або державна адміністрація і у зв'язку з цим позовна заява подається до господарського суду міста Києва, або у разі передачі відповідної справи іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду за згодою позивача вправі вирішити питання про виключення центрального органу виконавчої влади або державної адміністрації з числа відповідачів (статті 24 ГПК (
1798-12)
). Якщо у такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із частиною третьою статті 17 ГПК має бути розглянута господарським судом міста Києва.
3.6. Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК (
1798-12)
, включаючи випадки коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.
4. Згідно зі статтею 12 ГПК (
1798-12)
господарським судам не підвідомчі "інші спори", вирішення яких, відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод, віднесено до відання інших органів.
5. У зв'язку з тим, що трудовий колектив не є підприємством чи організацією у розумінні частини першої статті 1 ГПК (
1798-12)
, йому не надано право звертатись до господарського суду в т.ч. і з заявою про визнання недійсним рішення компетентного органу про ліквідацію або реорганізацію підприємства, з такою заявою вправі звернутися саме підприємство, оскільки до виключення його з державного реєстру воно не втрачає статусу юридичної особи.
6. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (
973-15)
останнє є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.
Згідно з частиною 4 статті 7 названого Закону (
973-15)
у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди.
Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" (
973-15)
передбачено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.
У зв'язку з цим спори, пов'язані з відмовою у наданні громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, не підвідомчі господарським судам. Що ж до спорів, пов'язаних з наданням додаткової земельної ділянки фермерському господарству, після його створення, а також спорів про припинення діяльності фермерського господарства та спорів про викуп земельних ділянок для суспільних потреб у фермерського господарства, то вони відповідно до статей 1 та 12 ГПК (
1798-12)
підвідомчі господарським судам";
7. У випадку порушення місцевим органом виконавчої влади строку реєстрації (стаття 8 Закону України "Про підприємництво" (
698-12)
або відмови у реєстрації підприємства, засновником якого є як юридичні, так і не юридичні особи, з заявою про спонукання здійснити реєстрацію чи про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації, вправі звернутись тільки засновник - юридична особа або громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Заяви інших засновників розгляду господарським судом не підлягають.
8. Статтею 15 Закону України "Про об'єднання громадян" (
2460-12)
(далі - Закон) визначено порядок легалізації (реєстрації) політичних партій, інших об'єднань громадян (асоціацій, фондів тощо) та їх місцевих чи регіональних відділень. Відмова у реєстрації об'єднання може бути оскаржена до загального суду (стаття 16 Закону), оскільки до реєстрації об'єднання громадян не є юридичною особою.
Спори, пов'язані з примусовим розпуском (ліквідацією) об'єднання громадян, вирішуються господарським судом на загальних підставах за заявою легалізуючого органу або прокурора. У такому ж порядку вирішуються спори щодо накладання стягнень на об'єднання громадян (статті 28-31 Закону).
У відповідності з частиною 4 статті 32 Закону рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України. Отже при вирішенні питання підвідомчості спору про примусовий розпуск об'єднання господарському суду слід пересвідчитись у тому, який статус має те чи інше об'єднання громадян.
9. Стаття 2 ГПК (
1798-12)
і Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, від 20.03.92, не передбачають права прокурорів держав, що раніше входили до складу СРСР, на подання позовів до господарських судів України. Отже, до укладення відповідних міждержавних угод чи договорів, заяви таких прокурорів розгляду господарськими судами України не підлягають.
10. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного майна" (
2163-12)
для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України.
Справи у спорах за участю цих товариств за умови, якщо їх державну реєстрацію здійснено у встановленому порядку (стаття 6 Закону України "Про господарські товариства" (
1576-12)
, стаття 8 Закону України "Про підприємництво" (
698-12)
, підвідомчі господарським судам на загальних підставах.
11. На підставі статті 67 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (
1264-12)
не підлягають розгляду господарськими судами справи в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо хоча б одна із сторін знаходиться за межами України.
12. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування" (
93/96-ВР)
спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За змістом статей 1 та 12 ГПК України (
1798-12)
господарським судам підвідомчі справи у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.
Справи в усіх інших спорах, не зазначених у частині першій цієї статті, підлягають розгляду в судах та/або в господарських судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном (частина друга статті 26 названого вище Закону).
13. Відповідно до частини сьомої статті 50 Закону України "
Про нотаріат" (
3425-12)
спір про право, оснований на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом у позовному порядку. При вирішенні питань підвідомчості такого спору слід виходити з того, що виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу у розумінні статті 5 ГПК (статті 87-89 Закону України "
Про нотаріат"). Справи, пов'язані з оскарженням виконавчого напису, підвідомчі загальним судам (частина перша статті 50 Закону України "
Про нотаріат" (
3425-12)
та глава 39 Цивільного процесуального кодексу України (
1501-06)
.
14. Статтею 16 ГПК (
1798-12)
встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна.
Місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі статтею 15 ГПК.
Якщо однією з сторін у справі про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є органи згадані у частині четвертій статті 16 ГПК, такі справи підлягають розгляду господарським судом міста Києва.