Юридический Харьков плюс - прийняття від 29.09.2009 N v022p710-09 0c4ab1c7674a7b8479e7d9d3455fb340-1

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України (n0016100-09) щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості" від 2 квітня 2009 року N 430 (430-2009-п) (Офіційний вісник України, 2009 р., N 33, ст. 1144).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне подання Президента України (n0016100-09) .

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості" від 2 квітня 2009 року N 430 (430-2009-п) .

Заслухавши суддю-доповідача Ткачука П.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Президент України Указом "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 року N 430" від 29 травня 2009 року N 375 (375/2009) відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України (254к/96-ВР) зупинив дію Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості" від 2 квітня 2009 року N 430 (430-2009-п) (далі - Постанова) та звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати її такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною).

Постановою (430-2009-п) Кабінет Міністрів України затвердив перелік вугледобувних підприємств, майно яких підлягає продажу в 2009 році на відкритому аукціоні, та вирішив ряд питань, пов'язаних із забезпеченням продажу такого майна (пункти 1, 2, 3, 4). Крім того, Постановою (430-2009-п) внесено зміни до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року N 1517 (1517-2008-р) (пункт 5).

Обґрунтовуючи свою позицію, Президент України зазначає, що згідно з пунктом 5 статті 116 Конституції України (254к/96-ВР) Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Верховна Рада України в межах повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 85, пунктом 7 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , прийняла Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , в якому визначила, що об'єкти, які мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації. До таких об'єктів належать майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема корисних копалин загальнодержавного значення (частина друга статті 5 вказаного закону (2163-12) ) .

На думку глави держави, видавши Постанову (430-2009-п) , Кабінет Міністрів України перебрав на себе повноваження Верховної Ради України, оскільки затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, віднесено до повноважень парламенту (пункт 36 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) ) . Змінювати такий перелік, а саме вилучати з нього відповідні об'єкти з метою подальшого їх продажу, може виключно Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади. З цих підстав вирішення питання про відчуження об'єктів державної власності Постановою суперечить статті 75, пунктам 3, 36 частини першої статті 85 Конституції України (254к/96-ВР) .

Як указано в конституційному поданні (n0016100-09) , діючи в такий спосіб, Кабінет Міністрів України порушив і вимоги частини другої статті 6, частини другої статті 19, пунктів 5, 10 статті 116, частини першої статті 117 Конституції України (254к/96-ВР) .

2. Щодо поставлених у конституційному поданні питань свої позиції висловили Кабінет Міністрів України та Фонд державного майна України.

3. У Конституції України (254к/96-ВР) зазначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією (254к/96-ВР) межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 (254к/96-ВР) ) , виключно законами України визначається правовий режим власності (пункт 7 частини першої статті 92 (254к/96-ВР) ) , управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України (пункт 5 статті 116 (254к/96-ВР) ) , затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 36 частини першої статті 85 (254к/96-ВР) ) .

У розвиток вказаних конституційних положень Верховна Рада України прийняла закони України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про Державну програму приватизації" (1723-14) , "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (847-14) , "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) та інші.

4. Власність є матеріальною основою суспільного розвитку, а питання володіння, користування і розпорядження нею - ключовими у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення права державної власності включає відчуження державного майна, яке реалізується органами державної влади та іншими уповноваженими на це суб'єктами. Чинне законодавство передбачає відчуження державного майна шляхом приватизації та звичайне (неприватизаційне) відчуження.

Під приватизацією державного майна розуміється відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (стаття 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) ) . Приватизація державного майна є суспільно значимим процесом, у ході якого здійснюється роздержавлення власності, вирішуються питання пільгової участі членів трудових колективів у її придбанні та їх соціального захисту.

Вказаним законом (2163-12) визначено, що приватизації підлягають, зокрема, підприємства як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, а також цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства ( частина перша статті 5 (2163-12) ) . Кошти, одержані від приватизації державного майна, зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі (частина перша статті 23 зазначеного закону (2163-12) ) . Відчуження державного майна у формі приватизації здійснюється у порядку, визначеному законами України з питань приватизації.

Під звичайним (неприватизаційним) відчуженням об'єктів державної власності слід розуміти передачу права власності на матеріальні активи, що відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами), яке здійснюється шляхом продажу цього майна юридичним чи фізичним особам, за винятком державного майна, що підлягає приватизації, та іншого майна, щодо якого законодавством встановлена заборона на відчуження. Звичайне (неприватизаційне) відчуження державного майна не має ознак соціальної значимості, воно є однією з форм розпорядження ним виходячи з суто господарських чи економічних інтересів суб'єктів господарювання та управління державним майном, яким і надходять грошові кошти. Підстави і порядок здійснення звичайного (неприватизаційного) відчуження державного майна регулюється Господарським кодексом України (436-15) , Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року N 803 (803-2007-п) , та іншими актами законодавства.

Конституційний Суд України виходить з того, що повноваження з управління об'єктами державної власності, зокрема щодо встановлення порядку їх відчуження та списання, покладені на Кабінет Міністрів України. Державну політику у сфері приватизації здійснює Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, які організовують і проводять приватизаційне відчуження майна.

5. Чинним законодавством визначено, що підприємства гірничодобувної промисловості можуть перебувати у різних формах власності. Гірничим підприємством є цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахта, рудник, копальня, кар'єр тощо). Приватизація таких підприємств має здійснюватися з урахуванням особливостей приватизації об'єктів гірничодобувної промисловості відповідно до законодавства про приватизацію. Не підлягає приватизації майно державних галузевих і регіональних гірничорятувальних служб, а також майно державних наукових установ із забезпечення безпеки робіт гірничої промисловості (абзац тринадцятий частини першої статті 1, стаття 6 Гірничого закону України (1127-14) , стаття 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) ) .

Такий підхід законодавця до приватизації підприємств гірничодобувної промисловості дістав своє відображення у переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженому Законом України від 7 липня 1999 року (847-14) (зі змінами), який не встановив заборони щодо приватизації жодного вугледобувного підприємства із зазначених у Постанові (430-2009-п) .

Таким чином, законами України визначено, що державні підприємства з видобутку вугілля і шахти як структурні підрозділи державних вугледобувних підприємств, що є майновими комплексами, можуть бути відчужені шляхом приватизації у встановленому законом порядку.

6. Досліджуючи Постанову (430-2009-п) , Конституційний Суд України дійшов висновку, що нею Кабінет Міністрів України передбачив відчуження структурних підрозділів державних вугледобувних підприємств у цілому як майнових комплексів, а не їх виокремленого майна, яке належить до основних фондів, та що визначена Постановою (430-2009-п) форма відчуження майна не є приватизацією державного майна відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) . У Постанові (430-2009-п) , по суті, закріплене звичайне (неприватизаційне) відчуження майна структурних підрозділів державних вугледобувних підприємств, що виключає можливість отримання їх працівниками гарантованих вказаним законом пільг на першочергове придбання акцій, соціального захисту при звільненні з ініціативи нового власника тощо. Постановою (430-2009-п) передбачається, що кошти від продажу майна вугледобувних підприємств спрямовуються до спеціального фонду Міністерства вугільної промисловості України, а не до Державного бюджету України.

Конституційний Суд України вважає, що Кабінет Міністрів України, видавши Постанову (430-2009-п) , вийшов за межі своїх повноважень і здійснив управління об'єктами державної власності - майном вугледобувних підприємств усупереч положенням законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , Гірничого закону України (1127-14) , що не відповідає частині другій статті 19, пункту 5 статті 116 Основного Закону України (254к/96-ВР) . Положення пункту 5 статті 116 Конституції України (254к/96-ВР) щодо здійснення Кабінетом Міністрів України управління об'єктами державної власності відповідно до закону є приписом стосовно того, як має діяти Уряд України, здійснюючи повноваження щодо реалізації прав держави як власника, - не на власний розсуд, а згідно із законом, який регулює ці відносини.

Таким чином, Постанова (430-2009-п) , за винятком пункту 5, є такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) .

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), пункти 1, 2, 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості" від 2 квітня 2009 року N 430 (430-2009-п) .

2. Пункти 1, 2, 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання кризовим явищам у вугільній промисловості" від 2 квітня 2009 року N 430 (430-2009-п) , визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.