Конвенція
про колізії законів, які стосуються форми заповітів (укр/рос)
Офіційний переклад
Держави, які підписали цю Конвенцію,
бажаючи встановити спільні положення про колізії законів, які стосуються форми заповітів,
вирішили укласти із цією метою Конвенцію та домовилися про такі положення:
Стаття 1
Заповіт є дійсним стосовно форми, якщо його форма відповідає внутрішньому законодавству:
a) місця, де заповідач його склав, або
b) громадянства заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або
c) постійного місця проживання заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або
d) звичайного місця проживання заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або
e) настільки, наскільки це стосується нерухомості, - її місцезнаходження.
Для цілей цієї Конвенції, якщо національне законодавство є неуніфікованою системою, закон, який повинен застосовуватись, визначається чинними правилами цієї системи, а за відсутності таких правил - найреальнішим зв'язком, який заповідач мав з будь-яким одним законодавством, яке входить до складу цієї системи.
Визначення того, чи мав заповідач постійне місце проживання в певному місці, регулюється правом цього місця.
Стаття 2
Стаття 1 застосовується до заповітів, які скасовують попередні заповіти.
Таке скасування є також чинним стосовно форми, якщо вона відповідає будь-якому із законів, відповідно до якого скасований заповіт був дійсним згідно зі статтею 1.
Стаття 3
Ця Конвенція не впливає на будь-які чинні або майбутні правові норми Договірних Держав, які визнають заповіти, складені відповідно до формальних вимог закону, іншого, ніж того, який зазначено в попередніх статтях.
Стаття 4
Ця Конвенція застосовується також до форми заповітів, складених двома чи більш ніж двома особами в одному документі.
Стаття 5
Для цілей цієї Конвенції будь-яка норма права, яка обмежує дозволені форми заповітів з огляду на вік, громадянство чи інші особисті якості заповідача, уважається такою, що стосується питань форми. Це саме правило застосовується до вимог, що висуваються до якостей, які повинні мати свідки та які необхідні для дійсності заповітів.
Стаття 6
Застосування колізійних норм, установлених у цій Конвенції, не залежить від будь-якої вимоги взаємності.
Конвенція застосовується, навіть якщо громадянство заінтересованих осіб чи право, що повинно застосовуватися на підставі попередніх статей, не є громадянством чи правом Договірної Держави.
Стаття 7
У застосуванні будь-якого із законів, визнаних цією Конвенцією як застосовні, може бути відмовлено лише тоді, коли воно явно суперечить ordre public(1).
----------------
(1) Публічний порядок (фр.). - Прим.пер.
Стаття 8
Ця Конвенція застосовується в усіх випадках, коли заповідач помирає після набрання нею чинності.
Стаття 9
Кожна Договірна Держава може залишити за собою право, обмежуючи дію третього абзацу статті 1, визначати місце постійного проживання заповідача згідно з lex fori(2).
----------------
(2) Закон суду (лат.). - Прим.пер.
Стаття 10
Кожна Договірна Держава може залишити за собою право не визнавати, за винятком визнання за виключних обставин, заповітів, зроблених в усній формі одним з її громадян, який не має іншого громадянства.
Стаття 11
Кожна Договірна Держава може залишити за собою право не визнавати на підставі відповідних положень свого законодавства форм заповітів, складених за кордоном, коли виконуються такі умови:
а) заповіт є дійсним стосовно форми лише з огляду на закон, що застосовується лише у зв'язку з місцем, де заповідач склав свій заповіт;
b) заповідач мав громадянство тієї держави, яка зробила застереження;
c) заповідач мав постійне місце проживання в зазначеній державі або мав там своє звичайне місце проживання, а також
d) заповідач помер у державі, іншій, ніж та, в якій він склав свій заповіт.
Це застереження є чинним лише стосовно власності, що знаходиться в державі, яка зробила застереження.
Стаття 12
Кожна Договірна Держава може залишити за собою право виключити застосування цієї Конвенції до будь-яких положень заповіту, які відповідно до її законодавства не належать до питань спадкування.
Стаття 13
Кожна Договірна Держава може залишити за собою право, обмежуючи статтю 8, застосовувати цю Конвенцію лише до заповітів, складених після набрання нею чинності.
Стаття 14
Ця Конвенція відкрита для підписання державами, які були представлені на Дев'ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права.
Вона підлягає ратифікації, і ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Міністерству закордонних справ Нідерландів.
Стаття 15
Ця Конвенція набирає чинності на шістдесятий день після здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти, зазначеної в другому абзаці статті 14.
Ця Конвенція набирає чинності для кожної держави, яка її підписала та в подальшому ратифікує її, на шістдесятий день після здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.
Стаття 16
Будь-яка держава, яка не була представлена на Дев'ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, може приєднатися до цієї Конвенції після набрання нею чинності відповідно до абзацу першого статті 15. Документ про приєднання здається на зберігання Міністерству закордонних справ Нідерландів.
Конвенція набирає чинності для держави, яка до неї приєднується, на шістдесятий день після здачі на зберігання її документа про приєднання.
Стаття 17
Будь-яка держава під час підписання, ратифікації або приєднання може заявити, що застосування цієї Конвенції поширюється на всі території, за міжнародні відносини яких вона відповідає, чи на одну чи більш ніж одну з них. Така заява набирає чинності в день набрання чинності Конвенцією для відповідної держави.
Будь-коли в подальшому про такі поширення застосування повідомляють Міністерству закордонних справ Нідерландів.
Конвенція набирає чинності для територій, згаданих у такому повідомленні про поширення застосування, на шістдесятий день після повідомлення, зазначеного в попередньому абзаці.
Стаття 18
Будь-яка держава не пізніше моменту ратифікації або приєднання може зробити одне чи більш ніж одне із застережень, зазначених у статтях 9, 10, 11, 12 і 13 цієї Конвенції. Жодне інше застереження не допускається.
Кожна Договірна Держава, повідомляючи про поширення застосування цієї Конвенції відповідно до статті 17, також може зробити одне чи більш ніж одне із зазначених застережень, обмежуючи її дію всіма територіями, зазначеними в повідомленні про поширення застосування, чи деякими з них.
Кожна Договірна Держава будь-коли може відкликати зроблене нею застереження. Про таке відкликання повідомляють Міністерству закордонних справ Нідерландів.
Таке застереження припиняє свою дію на шістдесятий день після повідомлення, зазначеного в попередньому абзаці.
Стаття 19
Ця Конвенція діє протягом п'яти років з дати набрання нею чинності відповідно до першого абзацу статті 15, навіть стосовно держав, які її ратифікували чи приєдналися до неї в подальшому.
За відсутності денонсації дія Конвенції автоматично продовжується кожні п'ять років.
Про будь-яку денонсацію повідомляють Міністерству закордонних справ Нідерландів, принаймні, за шість місяців до закінчення відповідного п'ятирічного строку.
Вона може бути обмежена певними територіями, до яких застосовується ця Конвенція.
Денонсація матиме силу лише для держави, яка повідомила про неї. Для інших Договірних Держав Конвенція залишається чинною.
Стаття 20
Міністерство закордонних справ Нідерландів повідомляє державам, зазначеним у статті 14, і державам, які приєдналися відповідно до статті 16, про таке:
a) підписання та ратифікації, зазначені в статті 14;
b) дату, коли ця Конвенція набирає чинності відповідно до першого абзацу статті 15;
c) приєднання, зазначені в статті 16, та дату набрання ними чинності;
d) поширення застосування, зазначені в статті 17, та дату набрання ними чинності;
e) застереження та відкликання застережень, зазначені в статті 18;
f) денонсації, зазначені в третьому абзаці статті 19.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином уповноважені на те, підписали цю Конвенцію.
Учинено в Гаазі 5 жовтня 1961 року французькою та англійською мовами, причому текстові французькою мовою віддається перевага в разі розбіжностей між двома текстами, в одному примірнику, який здається на зберігання до архіву Уряду Нідерландів і засвідчена копія якого надсилається дипломатичними каналами кожній з держав, які були представлені на Дев'ятій сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права.
Конвенция
о коллизии законов, касающихся формы завещательных распоряжений
|
(Гаага, 5 октября 1961 года)
|
Государства, подписавшие настоящую Конвенцию,
желая установить общие положения о коллизии законов, касающихся формы завещательных распоряжений,
решили заключить Конвенцию для этой цели и согласились о нижеследующих положениях:
Статья 1
Завещательное распоряжение является действительным в том, что касается формы, если его форма соответствует внутреннему законодательству:
a) места, где завещатель сделал его, или
b) гражданства, которое имеет завещатель, либо во время, когда он сделал распоряжение, либо во время его смерти, или
c) места, в котором завещатель имел свой домициль либо во время, когда он сделал распоряжение, либо во время его смерти, или
d) места, в котором завещатель имел свое обычное местожительство либо во время, когда он сделал распоряжение, либо во время его смерти, или
e) когда речь идет о недвижимости, места ее нахождения.
Для целей настоящей Конвенции, если национальное право представляет собой неунифицированную систему, закон, подлежащий применению, определяется правилами, действующими в этой системе, а при отсутствии таких правил, наиболее реальной связью, которую завещатель имел с каким-либо одним законодательством, входящим в эту систему.
Вопрос о том, имел ли завещатель свой домициль в данном месте, определяется правом этого места.
Статья 2
Статья 1 применяется к завещательным распоряжениям, отменяющим предшествующее завещательное распоряжение.
Отмена также является действительной в том, что касается формы, если она соответствует одному из законов согласно условиям которого, в соответствии со статьей 1, отмененное завещательное распоряжение было действительным.
Статья 3
Настоящая Конвенция не затрагивает любые действующие или будущие правовые нормы в Договаривающихся государствах, которые признают завещательные распоряжения, сделанные в соответствии с формальными требованиями закона иного, чем тот, который указан в предыдущих статьях.
Статья 4
Настоящая Конвенция применяется также к форме завещательных распоряжений, сделанных двумя или более лицами в одном документе.
Статья 5
Для целей настоящей Конвенции любые предписания, ограничивающие допускаемые формы завещательных распоряжений и относящиеся к возрасту, гражданству или иным личным качествам завещателя, считаются относящимися к вопросам формы. То же правило применяется к качествам, которыми должны обладать свидетели, необходимые для действительности завещательного распоряжения.
Статья 6
Применение коллизионных норм, установленных в настоящей Конвенции, не зависит от каких-либо требований взаимности. Настоящая Конвенция применяется, даже если гражданство заинтересованных лиц или право, подлежащее применению, в силу предшествующих статей не являются гражданством или правом Договаривающегося государства.
Статья 7
В применении законов, объявленных применимыми настоящей Конвенцией, может быть отказано только тогда, когда оно явно противоречит публичному порядку.
Статья 8
Настоящая Конвенция применяется во всех случаях, когда завещатель умирает после ее вступления в силу.
Статья 9
Каждое Договаривающееся государство может оговорить за собой право, в изъятии из третьего пункта статьи 1, определять в соответствии с lex fori место, где завещатель имел свой домициль.
Статья 10
Каждое Договаривающееся государство может оговорить за собой право не признавать, кроме исключительных обстоятельств, завещательные распоряжения, сделанные в устной форме одним из его граждан, не имеющим какого-либо другого гражданства.
Статья 11
Каждое Договаривающееся государство может оговорить за собой право не признавать, в силу положений его законодательства, относящегося к этому вопросу, формы завещательных распоряжений, сделанных за границей, когда выполнены нижеследующие условия:
a) завещательное распоряжение является действительным в том, что касается формы в силу закона, применяемого исключительно в связи с местом, где завещатель сделал свое распоряжение,
b) завещатель имел гражданство государства, делающего оговорку,
c) завещатель был домицилирован в указанном государстве или имел там свое обычное местожительство, и
d) завещатель умер в государстве ином, чем то, в котором он сделал свое распоряжение.
Эта оговорка действует только в отношении собственности, находящейся в государстве, делающем оговорку.
Статья 12
Каждое Договаривающееся государство может оговорить за собой право исключать применение настоящей Конвенции к положениям завещания, которые, согласно его законодательству, не относятся к вопросам наследования.
Статья 13
Каждое Договаривающееся государство может оговорить за собой право, в изъятие из статьи 8, применять настоящую Конвенцию только к завещательным распоряжениям, сделанным после ее вступления в силу.
Статья 14
Настоящая Конвенция открыта для подписания государствами, представленными на Девятой сессии Гаагской конференции по международному частному праву.
Она подлежит ратификации, и документы о ратификации сдаются на хранение Министерству иностранных дел Нидерландов.
Статья 15
Настоящая Конвенция вступает в силу в шестидесятый день после сдачи на хранение третьего документа о ратификации, указанного во втором абзаце статьи 14.
Настоящая Конвенция вступает в силу для каждого подписавшего ее государства, которое ее ратифицирует впоследствии, в шестидесятый день после сдачи на хранение его документа о ратификации.
Статья 16
Любое государство, не представленное на Девятой сессии Гаагской конференции по международному частному праву, может присоединиться к настоящей Конвенции после ее вступления в силу в соответствии с первым абзацем статьи 15. Документ о присоединении сдается на хранение Министерству иностранных дел Нидерландов.
Настоящая Конвенция вступает в силу для государства, присоединившегося к ней, в шестидесятый день после сдачи на хранение документа о присоединении к ней.
Статья 17
Любое государство во время подписания, ратификации или присоединения может заявить, что настоящая Конвенция распространяется на все территории, за международные отношения которых оно несет ответственность, либо на одну или несколько из них. Такое заявление вступает в силу в день вступления в силу настоящей Конвенции в отношении соответствующего государства.
В любое время после этого о таких распространениях уведомляется Министерство иностранных дел Нидерландов.
Конвенция вступает в силу для территорий, упомянутых при таком распространении, в шестидесятый день после уведомления, указанного в предыдущем абзаце.
Статья 18
Любое государство не позднее времени ратификации или присоединения может сделать одну или несколько оговорок, указанных в статьях 9, 10, 11, 12 и 13 настоящей Конвенции. Никакая другая оговорка не допускается.
Каждое Договаривающееся государство может также, когда оно уведомляет о распространении настоящей Конвенции в соответствии со статьей 17, сделать одну или несколько указанных оговорок, ограничивая ее действие всеми или несколькими территориями, упомянутыми в распространении.
Каждое Договаривающееся государство может в любое время отозвать оговорку, которую оно сделало. О таком отзыве уведомляется Министерство иностранных дел Нидерландов.
Такая оговорка прекращает действие в шестидесятый день после уведомления, указанного в предыдущем абзаце.
Статья 19
Настоящая Конвенция остается в силе в течение пяти лет со дня ее вступления в силу в соответствии с первым абзацем статьи 15, даже в отношении государств, которые ее ратифицировали или присоединились к ней впоследствии.
При отсутствии денонсации, она автоматически продлевается каждые пять лет.
О любой денонсации уведомляется Министерство иностранных дел Нидерландов, по крайней мере, за шесть месяцев до истечения пятилетнего периода.
Она может быть ограничена некоторыми территориями, к которым применяется данная Конвенция.
Денонсация будет иметь силу только для государства, которое уведомило о ней. Конвенция остается в силе для других Договаривающихся государств.
Статья 20
Министерство иностранных дел Нидерландов уведомляет государства, указанные в статье 14, и государства, которые присоединились в соответствии со статьей 16, о нижеследующем:
a) о подписании и ратификации, указанных в статье 14;
b) о дате, когда настоящая Конвенция вступает в силу в соответствии с первым абзацем статьи 15;
c) о присоединениях, указанных в статье 16, и о дате их вступления в силу;
d) о распространениях, указанных в статье 17, и о дате их вступления в силу;
e) об оговорках и отзывах оговорок, указанных в статье 18;
f) о денонсациях, указанных в третьем абзаце статьи 19.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то уполномоченные, подписали настоящую Конвенцию.
Совершено в Гааге, в пятый день октября 1961 года, на французском и английском языках, причем французскому тексту отдается предпочтение при расхождении между двумя текстами, в одном экземпляре, который сдается на хранение в архивы Правительства Нидерландов, и заверенная копия которого направляется по дипломатическим каналам каждому государству, представленному на Гаагской конференции по международному частному праву.
(Подписи)
Международное частное право. Сборник документов. М.: БЕК, 1997. С. 664-667.