Юридический Харьков плюс - прийняття від 11.03.2010 N v008p710-10 1ce0cf7bf5ce5745c44c8525bd06489c-1

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Максимова Владислава Володимировича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, представників Верховної Ради України Кармазіна Юрія Анатолійовича, Новікової Юлії Володимирівни, представника Верховного Суду України Константого Олександра Володимировича, представника Вищого адміністративного суду України Цуркана Михайла Івановича, представника Вищого господарського суду України Бондаренка Ігоря Івановича

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", які містяться у статті 125, терміна "касаційне оскарження", що міститься у статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) .

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне подання 46 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є практична необхідність у офіційній інтерпретації термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", які містяться у статті 125, терміна "касаційне оскарження", що міститься у статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) .

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П.Б., пояснення Максимова В.В., Селіванова А.О., Кармазіна Ю.А., Новікової Ю.В., Константого О.В., Цуркана М.І., Бондаренка І.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 46 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розкрити зміст та дати офіційне тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", які містяться у статті 125, терміна "касаційне оскарження", що міститься у статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) , у їх взаємозв'язку, а також роз'яснити: "чи означає, що конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції наділяє його конституційним повноваженням здійснювати наступний після Вищого господарського та Вищого адміністративного судів України касаційний перегляд і перегляд за винятковими обставинами рішень господарських та адміністративних судів; чи означає передбачена пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) така основна засада судочинства, як "касаційне оскарження рішення суду", тільки одноразове оскарження; чи означає закріплений в частині третій статті 125 Конституції України (254к/96-ВР) статус вищих спеціалізованих судів - вищих судових органів, що вони є остаточною процесуальною касаційною інстанцією щодо оскарження рішень місцевих і апеляційних господарських та адміністративних судів; чи є оскарження до Верховного Суду України рішень адміністративних судів за винятковими обставинами їх повторним касаційним оскарженням; чи є перегляд Верховним Судом України судових рішень за винятковими обставинами в адміністративному судочинстві самостійною конституційною засадою судочинства; чи можна в законах України передбачати (встановлювати) інші форми оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім тих, що встановлені в Конституції України (254к/96-ВР) як засади судочинства - апеляційне і касаційне оскарження".

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні конституційних термінів "найвищий судовий орган" (частина друга статті 125), "вищий судовий орган" (частина третя статті 125), "касаційне оскарження" (пункт 8 частини третьої статті 129) народні депутати України обґрунтовують тим, що запровадження Законом України "Про судоустрій України" (3018-14) у господарському та адміністративному судочинствах, крім касаційних інстанцій - Вищого господарського суду України і Вищого адміністративного суду України (статті 38, 39), ще й наступної - Верховного Суду України (стаття 47), яка перевіряє касаційні процесуальні акти зазначених вищих судів у касаційному порядку, "обумовлює виникнення проблем стосовно визначення суті касаційного провадження, здійснюваного вищими спеціалізованими судами, та повторної касації і виняткового провадження, що здійснює Верховний Суд України, що в підсумку впливає на забезпечення єдності функцій касації" в системі вказаних спеціалізованих судів. У зв'язку з цим суб'єкт права на конституційне подання зазначає, "що в касаційних процесуальних відносинах представлені, з одного боку - вищі спеціалізовані суди з притаманними їм функціями вищого судового органу, а з іншого - Верховний Суд України, який також відповідає ознакам вищої судової установи і до того ж має стосовно спеціалізованих судів по суті касаційний характер завдань і функцій". Тому в клопотанні вказано, що "внаслідок касаційного дуалізму в повноваженнях цих судів мають місце випадки, коли правові позиції вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України різняться, що ускладнює спеціалізованим судам правозастосування".

Для правового обґрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) автори клопотання посилаються також на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (v020p710-03) (справа про Касаційний суд України), яким визнано неконституційними положення Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) щодо утворення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України; його складу і повноважень, повноважень суддів, статусу голови, заступників голови та президії; строку його утворення і початку здійснення ним повноважень щодо розгляду в касаційному порядку цивільних і кримінальних справ. При цьому акцентується на правовій позиції, висловленій Конституційним Судом України у вказаному рішенні, яка полягає в тому, "що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях)" (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

2. Свої позиції щодо предмета конституційного подання висловили Президент України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, вчені Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академії суддів України, фахівці Центру політико-правових реформ.

3. Вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Україна є демократичною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави; права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 1, частина друга статті 3, частина перша статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Право на судовий захист забезпечується конституційними гарантіями здійснення правосуддя судами, утвореними на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , та у визначеному законом порядку.

Конституційні положення, які стосуються питань системи судів загальної юрисдикції, містяться у розділі VIII "Правосуддя" Конституції України (254к/96-ВР) . Статтею 125 Основного Закону України (254к/96-ВР) визначено систему судів загальної юрисдикції в Україні. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Положенням пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив: "Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

3.2. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04) акцентував: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо" (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року.

Так, у справі "Пономарьов проти України" (974_434) Європейський суд з прав людини наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення" (пункт 40 мотивувальної частини Рішення від 3 квітня 2008 року).

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" (974_115) Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції (995_004) не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6" (пункт 22 мотивувальної частини Рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до принципу верховенства права питання розподілу правосудних повноважень між Верховним Судом України та вищими судами, визначення стадій судочинства та форм провадження мають бути підпорядковані гарантіям права кожної людини на справедливий суд.

3.3. У Законі України "Про судоустрій України" (3018-14) (стаття 39), Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) (стаття 210), Господарському процесуальному кодексі України (1798-12) (стаття 108) передбачено, що вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції і є судами касаційної інстанції.

Конституційний Суд України, враховуючи частину четверту статті 125 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з якою відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, дійшов висновку, що вищі суди повноважні забезпечувати за законом касаційне оскарження та перегляд рішень судів відповідних юрисдикцій.

Цей висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними Конституційним Судом України у Рішенні від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (v020p710-03) (справа про Касаційний суд України), які полягають в тому, що "за змістом положень частин другої, третьої, четвертої статті 125 Конституції України (254к/96-ВР) ними визначена система судів загальної юрисдикції, названі всі її ланки: Верховний Суд України, інші види судів - вищі спеціалізовані, апеляційні, місцеві. Згідно з частиною першою зазначеної статті ця система судів будується за принципами територіальності і спеціалізації" (абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини); "системний аналіз положень частин другої, третьої, четвертої статті 125 і пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) засвідчує, що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях). За змістом цих положень апеляційною інстанцією названі апеляційні суди, а касаційне провадження може здійснюватися у відповідних судах, визначених статтею 125 Конституції України (254к/96-ВР) " (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

3.4. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України наголошував: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини (995_015) 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (995_043) (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (стаття 13)" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) ).

Касаційна інстанція реалізує свої процесуальні права в межах касаційного провадження виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Як касаційна інстанція Верховний Суд України повторно після вищих судів перевіряє рішення судів (статті 39, 47 Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) , розділ XII-2) Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , частина друга статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ), що не може бути виправдано з точки зору забезпечення права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку. Крім того, наявність двох касаційних інстанцій для перевірки рішень спеціалізованих судів не відповідає засадам правової визначеності.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів. Конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

3.5. Розглядаючи питання про можливість встановлення законодавцем інших форм оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім тих, що встановлені в пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) як засади судочинства - апеляційне і касаційне оскарження, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за своїм змістом це конституційне положення не містить вичерпного переліку форм оскарження рішень судів загальної юрисдикції.

Приписом пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) визначено "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" лише як одну з основних засад судочинства, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Отже, законодавцем можуть бути передбачені у законах про судоустрій та судочинство й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 41, 51, 67, 69, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

1. В аспекті конституційного подання:

- визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) як однієї з основних засад судочинства "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України (254к/96-ВР) означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції;

- визначення у частині третій статті 125 Конституції України (254к/96-ВР) вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів;

- визначення у частині другій статті 125 Конституції України (254к/96-ВР) Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.