Керуючись Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 N 176 (z0326-03) "Про затвердження Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства", з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року N 86 (86-2010-п) "Про надання податкових та інших роз'яснень" та розпорядження Державної податкової адміністрації України від 02.03.2010 N 39-р "Про опрацювання податкових роз'яснень" НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Узагальнююче податкове роз'яснення щодо окремих місцевих податків і зборів, що додається.

2. Департаменту адміністрування податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів) (Хоцянівська Н.В.) наказ у триденний термін від дня реєстрації передати до Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян для оприлюднення.

3. Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян (Косарчук В.П.) наказ у десятиденний термін від дня реєстрації довести через засоби масової інформації до відома платників податків та розмістити на офіційному веб-сайті Державної податкової адміністрації України у мережі Інтернет.

4. Головам державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести наказ до відома підпорядкованих державних податкових інспекцій.

5. Наказ набирає чинності від дня оприлюднення.

6. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Голови Любченка О.М.

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ ДПА України

25.03.2010  N 184

У роз'ясненні вживаються такі скорочення:

Закон України від 25 червня 1991 року N 1251-XII (1251-12) "Про систему оподаткування" - Закон N 1251;

Закон України від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР (270/96-ВР) "Про рекламу" (в редакції Закону України від 11 липня 2003 року N 1121-IV (1121-15) ) - Закон N 270;

Закон України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (280/97-ВР) "Про місцеве самоврядування в Україні" - Закон N 280;

Закон України від 21 грудня 1993 року N 3759-XII (3759-12) "Про телебачення і радіомовлення" - Закон N 3759;

Закон України від 6 вересня 2005 року N 2806-IV (2806-15) "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" - Закон N 2806;

Закон України від 6 вересня 2005 року N 2807-IV (2807-15) "Про благоустрій населених пунктів" - Закон N 2807;

Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 56-93 (56-93) "Про місцеві податки і збори" - Декрет N 56-93;

Указ Президента України від 28 червня 1999 року N 761/99 (761/99) "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" - Указ N 761/99;

постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2009 року N 526 (526-2009-п) "Про заходи щодо упорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" - постанова N 526;

Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 N 57/188/84/105 (z0288-02) , що зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за N 288/6576, - Правила;

Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 N 80 (z0172-98) , що зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16.03.98 за N 172/2612, - Порядок;

Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Держкомстату від 24.10.2005 N 327 (z1350-05) , що зареєстровано у Міністерстві юстиції України 08.11.2005 за N 1350/11630, - Інструкція.

Згідно зі статтею 1 Закону N 1251 (1251-12) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільги щодо оподаткування не можуть установлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Статтею 15 Закону N 1251 (1251-12) встановлено, що до місцевих податків і зборів належить і комунальний податок. Пунктом 3 зазначеної статті передбачено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку.

Порядок справляння місцевих податків і зборів визначено Декретом N 56-93 (56-93) . Згідно зі статтею 15 Декрету N 56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Оскільки об'єктом оподаткування для комунального податку є річний фонд оплати праці штатних працівників профспілкової організації, а не показники її фінансово-господарської діяльності, така організація (за наявності об'єкта оподаткування) є платником комунального податку на загальних підставах, якщо інше не передбачено рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 24 статті 26 Закону N 280 (280/97-ВР) встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить запровадження місцевих податків, зборів і розмірів ставок у межах, визначених законом.

Згідно зі статтею 73 Закону N 280 (280/97-ВР) акти ради, прийняті у межах наданих повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на цій території.

Водночас статтею 18 Декрету N 56-93 (56-93) органам місцевого самоврядування надано право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від сплати певні категорії платників.

Статтею 15 Закону N 1251 (1251-12) до місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. Пунктом 3 статті 15 цього Закону визначено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку.

Згідно зі статтею 5 Закону N 1251 (1251-12) облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів) визначається центральним органом державної податкової служби України.

Пунктом 4.1 розділу 4 Порядку (z0172-98) встановлено, що взяття на облік як платників податків - юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби після внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру або, у випадках, передбачених законодавством, після присвоєння ідентифікаційних кодів за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України.

При цьому пунктом 7.11 Порядку (z0172-98) визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, окрім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів, інших обов'язкових платежів на території територіальної громади за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої територіальної громади, то в органі державної податкової служби, відповідному цій території, такий платник податків зараховується до категорії платників окремих податків.

У пункті 9.2 Порядку (z0172-98) зазначено, що платник податків зараховується до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням його підрозділів, земельних ділянок, родовищ корисних копалин, джерел забруднення навколишнього природного середовища, об'єктів рухомого або нерухомого майна, транспортних засобів, гастрольних заходів тощо, розташованих на територіях інших територіальних громад, ніж платник податків.

Таким чином, облік платників комунального податку в органах державної податкової служби здійснюється за місцезнаходженням юридичної особи або філії, якщо така філія розташована на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, і є платником комунального податку відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

Підставою для взяття на облік відокремленого підрозділу юридичної особи є надходження повідомлення про створення відокремленого підрозділу юридичної особи від державного реєстратора до органу державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (п. 4.4 Порядку (z0172-98) ) .

Згідно зі статтею 19 Декрету (56-93) місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами, якими вони встановлюються.

Отже, сплата комунального податку та подання податкової звітності повинні здійснюватися за місцезнаходженням відокремленого підрозділу (філії) з моменту взяття його на облік в органах державної податкової служби як платника цього податку, визначеного відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

Статтею 15 Закону N 1251 (1251-12) до місцевих податків і зборів віднесено збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. При цьому цей збір є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане його запровадження.

Загальні норми щодо оподаткування збором встановлені Декретом N 56-93 (56-93) , положеннями якого визначено об'єкт оподаткування, платників збору, граничні розміри ставок.

Згідно зі статтею 17 Декрету N 56-93 (56-93) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Вказаний збір справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі справляється уповноваженими організаціями, яким надано це право.

Інструкцією (z1350-05) затверджено класифікацію об'єктів торгівлі за видами, розмірами, формою обслуговування, товарною спеціалізацією тощо. При цьому звертаємо увагу на те, що пунктом 3.1 Інструкції до стаціонарних об'єктів роздрібної торгівлі віднесено тільки магазини (крамниці) та надано їх визначення відповідно до технічних норм і характеристик.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності визначає Закон N 2806 (2806-15) , який встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Статтею 1 Закону N 2806 (2806-15) встановлено перелік дозвільних органів та їх посадових осіб, уповноважених відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Постановою N 526 (526-2009-п) затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, що видаються виключно через дозвільні центри. Зокрема, пунктом 63 Переліку передбачено видача міськими радами дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, встановленого Законом N 2807-IV (2807-15) .

Згідно з пунктом 1 статті 4 Закону N 2806 (2806-15) необхідність одержання документа дозвільного характеру (до якого, виходячи з наведеного, належить і дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі) встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону N 2807 (2807-15) до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить і надання на території об'єктів благоустрою дозволу на розміщення будівель і споруд торговельного та іншого призначення.

Тобто, видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі передбачено чинним законодавством України. Крім того, пунктом 5 частини першої статті 16 Закону N 2807 (2807-15) самовільне встановлення таких об'єктів заборонено.

Пунктом 16 Основних вимог до порядку взаємодії адміністратора з місцевими дозвільними органами, суб'єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності щодо видачі документів дозвільного характеру, затверджених постановою N 526 (526-2009-п) , встановлено, що у регламенті (інформаційній картці), який визначає послідовність дій для отримання документів дозвільного характеру зазначається розмір плати за видачу документів дозвільного характеру (якщо це передбачено законодавством).

Враховуючи те, що справляння збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі передбачено Законом N 1251 (1251-12) та Декретом N 56-93 (56-93) , обов'язок щодо його сплати суб'єктами господарювання виникає при отриманні таких дозволів відповідно до рішень органів місцевого самоврядування.

При цьому, як зазначено у статті 18 Декрету N 56-93 (56-93) , органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і у межах установлених граничних розмірів ставок.

Згідно зі статтею 73 Закону N 280 (280/97-ВР) акти ради, прийняті у межах наданих повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на цій території.

Прикінцевими положеннями Закону N 2806 (2806-15) (пункт 3 статті 11) внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10) , а саме: стаття 164 цього Кодексу передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без одержання дозволу або іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачено законом.