Щодо оплати та оформлення трудових відносин між роботодавцем та особою, яка поєднує роботу з навчанням на денному відділенні навчального закладу

На запит Донецького обласного комітету профспілки працівників охорони здоров'я України щодо скасування консультації з приводу роботи студентів денної форми навчання повідомляємо наступне.

Відповідно до підпункту "е" пункту третього статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" (803-12) особи, які навчаються в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах, є зайнятими особами, тобто такими ж як і ті, що працюють на умовах найму, самостійно забезпечують себе роботою, проходять службу в Збройних Силах України та інших формуваннях тощо. Відповідно до пункту другого цієї ж статті критерієм, який об'єднує громадян саме в цій групі, є вільне обрання виду діяльності для задоволення особистих та суспільних потреб, у тому числі й не пов'язаного з виконанням оплачуваної роботи.

Пункт 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року N 43 (z0076-93) , встановлює, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час. Тобто, названий нормативно-правовий акт регулює роботу за сумісництвом лише частини зайнятого суспільно-корисною діяльністю населення, а саме тих, які працюють на умовах найму.

Щодо інших зайнятих категорій населення, а саме громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, працюючих громадян інших країн, осіб, які обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в громадських об'єднаннях або органах господарського управління, та інших, включаючи й тих, які навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах, вищезазначений нормативно-правовий акт не встановлює факту свого поширення чи не поширення саме на ці види зайнятості. Також названим Положенням не встановлено, що всі інші, крім передбачених у ньому, види зайнятості не можуть розглядатись як робота чи діяльність на умовах сумісництва.

Відповідно до частини 1 ст. 48 КЗпП України (322-08) основним документом, який підтверджує трудову діяльність працівника, є його трудова книжка. Саме по місцю ведення трудової книжки визначається, чи основне це місце роботи працівника, чи місце його роботи на умовах сумісництва. При цьому факт одержання чи не одержання винагороди за виконання певних обов'язків не враховується.

Відповідно до частини 2 статті 24 КЗпП України (322-08) при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Відповідно до частини 3 статті 48 КЗпП України (322-08) трудові книжки оформляються підприємством лише тим працівникам, які вперше стають на роботу. Тобто названа нормативно-правова норма виключає можливість наявності у громадянина двох та більше трудових книжок. Відповідно до частини 5 названої статті порядок ведення трудових книжок, тобто внесення до них у встановленому порядку відповідних записів, визначається Кабінетом Міністрів України, який пунктом 5 постанови від 27.04.93 року N 301 (301-93-п) поклав цю функцію на конкретні центральні органи виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року N 58 (z0110-93) , особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, тобто документ, який підтверджує факт закінчення процесу навчання. Довідка про факт навчання у певному навчальному закладі не є документом про освіту, так як не засвідчує факту закінчення процесу навчання, тобто відрахування із навчального закладу.

Відповідно до пункту 2.16 Інструкції (z0110-93) про порядок ведення трудових книжок для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.

Період роботи зазначених студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів у студентських таборах, при проходженні виробничої практики і при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики підтверджується відповідною довідкою із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади та часу роботи. На підставі цих довідок навчальні заклади (наукові установи) забезпечують внесення до трудових книжок студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів відомостей про роботу згідно з одержаними даними. Відповідно до пункту 2.17 Інструкції (z0110-93) про порядок ведення трудових книжок для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв'язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати. Це ж підприємство внесе до трудової книжки працівника й запис про час навчання відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 2.18 названої Інструкції.

Вищеназвані вимоги нормативно-правових актів регулюють порядок оформлення трудових відносин між роботодавцем та громадянином. Відмінність оформлення трудових відносин за основним місцем роботи та поряд з цим за іншим місцем роботи полягає у відмінності ведення трудової книжки. Трудове право не передбачає наявності в громадянина двох трудових книжок і основним місцем роботи вважається те місце, де ведеться трудова книжка. Таким чином, роботодавець повинен забезпечити додержання умов, за яких він має право оформити працівнику нову трудову книжку.

Студент денної форми навчання відповідно до пункту 1.4 Інструкції (z0110-93) не може пред'явити документ про освіту, так як він зберігається в його особовій справі, яка ведеться навчальним закладом. Відповідно, роботодавець не може оформити йому трудову книжку, тобто не може укласти трудовий договір, як з основним працівником. У такому випадку запис про час роботи буде внесений відповідно до пункту 2.17 Інструкції підприємством, де студент буде працювати після закінчення навчального закладу.

Виходячи із змісту пункту 2.16 Інструкції про те, що студентам, які мали трудову книжку до початку навчання, записи про час роботи, яка виконувалась під час навчання, до трудової книжки вносяться навчальним закладом, можна зробити висновок, що така робота є сумісництвом, а не основним місцем роботи.

Необхідно наголосити, що пункти 2.16 та 2.17 Інструкції визначають певний перелік робіт, які, як правило, виконуються особами, що навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, не зазначаючи при цьому заборони їх поширення на інші види діяльності названої категорії громадян та не встановлюючи для інших, не визначених цими пунктами, видів роботи цієї категорії працівників, особливостей порядку ведення їх трудових книжок. Таким чином, Інструкція не встановлює випадків чи умов, за наявності яких записи про факт роботи особи, яка навчається на денному відділенні навчального закладу, можуть вноситись до трудової книжки цього працівника безпосередньо підприємством, з яким у нього укладений трудовий договір.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 року N 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" не має статусу нормативно-правового акта та, відповідно, не може відмінити дію вищеназваних правових норм. Дія пункту 14, виходячи із назви постанови, поширюється на питання оплати праці, а не оформлення трудових договорів осіб, які поєднують роботу з денною формою навчання. Верховний Суд України своєю постановою рекомендував судам нижчих рівнів при розгляді питань оплати праці не вважати роботу осіб, які поєднують її з денною формою навчання, роботою на умовах сумісництва і при цьому вирішувати питання їх оплати праці на загальних підставах.

Зазначене не є порушенням законодавства про оплату праці, так як обмежень щодо оплати праці сумісників практично не існує. Визначені постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року N 245 (245-93-п) обмеження стосуються лише режимів праці, а не умов оплати праці та поширюють свою дію на державні та комунальні підприємства, установи та організації. При цьому визначені обмеження є чинними для працівників, основним місцем роботи яких є державні чи комунальні підприємства, при їх працевлаштуванні та недержавні підприємства, а також для працівників, які працевлаштовуються на державні чи комунальні підприємства, незалежно від їх основного місця роботи. Стосовно праці студентів денної форми навчання такими обмеженнями є обмеження щодо тривалості роботи осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Саме виходячи з особливостей оформлення трудових відносин між роботодавцем та особою, яка поєднує роботу з навчанням на денному відділенні навчального закладу, в консультації "Як оформити на роботу студента" й було зроблено висновок про те, що така робота може бути оформлена лише на умовах сумісництва. Оформлення таких трудових відносин на умовах основного місця роботи вимагатиме внесення роботодавцем до трудової книжки студента запису про факт роботи в період навчання, що буде порушенням вищеназваних пунктів Інструкції (z0110-93) про порядок ведення трудових книжок працівників.

Вищеназвану консультацію заступника директора Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю не можна розглядати, як офіційне роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, так як названа посадова особа не є одним з керівників цього міністерства та не може виступати від його імені без відповідного доручення.