Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича - доповідача,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стало конституційне звернення громадянина Суботи Артема Анатолійовича.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є наявність неоднозначного застосування положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Заслухавши суддю-доповідача Бринцева В.Д. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Громадянин Субота Артем Анатолійович у конституційному зверненні порушив питання про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - Кодекс) щодо забезпечення апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Автор клопотання обґрунтовує своє звернення наявністю неоднозначного застосування судами загальної юрисдикції названої процесуальної норми і як приклад наводить факти, коли в одних випадках суди допускали оскарження в апеляційному порядку ухвал про відмову в забезпеченні позову, в інших - приймали рішення про відмову в їх перегляді.

Посилаючись на пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) , Субота А.А. вважає, що в апеляційному порядку можна оскаржити будь-яку ухвалу щодо забезпечення позову, у тому числі про відмову у забезпеченні позову.

2. Проведені Конституційним Судом України дослідження матеріалів справи, системний аналіз положень Конституції України (254к/96-ВР) та інших правових актів дають підстави для таких висновків.

2.1. Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується (стаття 1, частина друга статті 3, частини перша, третя статті 8 ) .

Згідно з частинами першою, другою статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року N 9-зп (v009p710-97) у справі за зверненням жителів міста Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемлюються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України (254к/96-ВР) не може бути обмежене.

Встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

2.2. Положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) визначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень. У статті 293 Кодексу (1618-15) наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Зокрема, згідно з пунктом 2 зазначеної статті оскаржуються ухвали щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову.

Аналізуючи ці норми Кодексу (1618-15) у взаємозв'язку з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) , Конституційний Суд України дійшов висновку про можливість апеляційного оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження.

Отже, такий системний підхід до розуміння змісту пункту 2 частини першої статті 293 Кодексу (1618-15) дає підстави зробити висновок, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову. Таке розуміння узгоджується з положенням пункту 2 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) , яким гарантується рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України "положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом" (абзац сьомий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010 (v003p710-10) у справі про апеляційне оскарження ухвал суду).

Таким чином, положення пункту 2 частини першої статті 293 Кодексу (1618-15) у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України (254к/96-ВР) , статтями 51, 66, 67, 69, 94, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

                                        КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Рішенні від 28 квітня 2010 року N 12-рп/2010 (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) вважаю за доцільне висловити окрему думку.

Підтримуючи викладену у Рішенні правову позицію щодо права оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову, вбачаю, що Конституційний Суд України мав більш точно висловитися щодо такого.

Принципами діяльності Конституційного Суду України, зокрема, є повнота та всебічність розгляду справ, обґрунтованість прийнятих ним рішень (стаття 4 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) ) . На жаль, у Рішенні Конституційний Суд України допустив теоретичну помилку, яка впливає на його якість.

В абзаці першому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України вказав, що "відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 8)". Фактично Конституційний Суд України наголосив на тому, що верховенство права є принципом правової держави, що, на мою думку, не відповідає висновкам сучасної правової доктрини з огляду на таке.

1. В країнах англосаксонської правової сім'ї принцип верховенства права та його похідні (справедливість, гуманність, пропорційність тощо) більшою мірою реалізуються у сфері правосуддя. Правова держава в країнах романо-германської правової традиції перебуває у нерозривному зв'язку(1) із принципами верховенства закону та верховенства конституції.

(1) Рабінович П. підкреслює діалектичний характер такого зв'язку - див.: Конституція України: Науково-практичний коментар / Авер'янов В.Б., Батанов О.В. та ін. - К.: "Ін Юре", 2003. - С.43-50.

Отже, між метою правової держави та верховенства права немає принципових відмінностей, але засоби її досягнення в обох випадках різні. Це стосується, зокрема, джерел формування та реалізації права: нормативно-правові акти є основними засобами реалізації принципів правової держави в країнах романо-германської правової сім'ї, а прецедентне право - основним засобом втілення верховенства права в країнах англосаксонської правової традиції тощо.

2. Україна розвиває свою правову систему з орієнтацією на засади романо-германської правової традиції, а тому її головним правовим атрибутом є правова держава (стаття 1 Конституції України (254к/96-ВР) ) як ідеологія та принципи правового регулювання суспільних відносин. Під впливом англосаксонської правової традиції, яка з проголошенням незалежності України досить активно впроваджується, в її конституційно-правовій системі було закріплено принцип верховенства права. А тому в державі на одну й ту ж роль системоформуючого фактора права претендують дві різні правові системи: засновані на засадах правової держави, верховенства права, які хоч і одного демократичного типу, але різні за формальними критеріями (джерелами і формами їх реалізації тощо).

3. В конституційній системі України застосовуються поняття "правова держава", "верховенство права". Основні засади правової держави - верховенство конституції та верховенство закону, закріплені відповідними положеннями Конституції України (статті 8, 19 та ін.). Що ж до верховенства права, то похідні від нього принципи відображені в рішеннях Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції тощо. Тому в Україні поняття "верховенство права", "правова держава" слід розглядати як самостійні та незалежні одне від одного, а не як синоніми (про що йдеться і в Резолюції ПАРЄ N 1594 (2007)(2) чи частину і ціле або вужче і ширше поняття ще й тому, що вони відображають різні концепції правових систем у "спробі відшукати ідеал легітимності державної влади"(3).

(2) Resolution 1594 (2007) of the Parliamentary Assembly of the Council of Europe "The principle of the rule of law" adopted by the Standing Committee, acting on behalf of the Assembly, on 23 November 2007//http://assembly.coe.int/Mainf.asp?link=/Documents/ AdoptedText/ta07/ERES1594.html

(3) Головатий С. Верховенство права: Монографія: У трьох книгах. - К.: "Фенікс", 2006. - Кн. 2: Від доктрини - до принципу. - С. 885.

Як свідчить наведене, в Україні діє правова система, в якій одночасно функціонують механізми правової держави і верховенства права(4). Чітке правове визначення місця і ролі кожного з цих механізмів у правовій системі є одним з основних завдань нормотворчої та правозастосовної практики, не останню роль у якій відіграє Конституційний Суд України. Однак у даній справі єдиний орган конституційної юрисдикції не тільки не зробив спроби виявити відмінності між верховенством права та правовою державою, а й звів верховенство права до принципу правової держави.

(4) Детальніше про це див.: Кампо В. "Українська доктрина верховенства права: проблеми становлення і розвитку" // Проблеми сучасного українського конституціоналізму: Збірка наукових праць. На пошану Голови Конституційного Суду України, проф. Леоніда Юзькова / Конституц. Суд України, Акад. прав. наук України; Заг. ред.: Стрижак А., Тацій В. / Упоряд.: Бринцев В., Кампо В., Стецюк П.- К., 2008. - С. 85 - 100.

На мою думку, така помилка в Рішенні повинна врахуватися Конституційним Судом України при дослідженні та вирішенні справ з аналогічних питань, що в підсумку покращить якість його рішень.

Таким чином, Конституційний Суд України не повинен розглядати верховенство права як принцип правової держави, адже це порушує статтю 4 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , за якою принципами діяльності Конституційного Суду України, зокрема, є повнота та всебічність розгляду справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень.