1. Затвердити Концепцію державної політики у сфері постачання та транзиту сирої нафти (додається).

2. Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінфіну, МЗС, ДПА, НАК "Нафтогаз України" разом з ВАТ "Укртранснафта" у місячний термін розробити та подати Кабінетові Міністрів України план заходів, спрямованих на реалізацію положень Концепції державної політики у сфері постачання та транзиту сирої нафти, зокрема щодо забезпечення ефективного функціонування української частини Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору, і забезпечити дієвий контроль за його виконанням.

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 5 квітня 2002 р. N 187-р

Важливим завданням підприємств нафтогазового комплексу є забезпечення транспортування сирої нафти на нафтопереробні заводи України та її транзит до інших європейських країн.

Завдяки географічному і геополітичному положенню України, через територію якої здійснюється транспортування сирої нафти з центральноазіатських та прикаспійських держав, питання транзитного транспортування сирої нафти є пріоритетним. Україна має також всі необхідні передумови для надійного постачання сирої нафти на нафтопереробні підприємства, розташовані на її території, і одержання значної суми коштів від функціонування транзитних нафтотранспортних коридорів.

Основною метою Концепції є:

визначення напрямів підвищення енергетичної безпеки держави шляхом диверсифікації джерел постачання сирої нафти на нафтопереробні підприємства, розташовані на території України, та створення умов для надійного і ефективного функціонування та розвитку міжнародних нафтотранспортних коридорів, утвердження української складової на західноєвропейському ринку нафтотранспортних послуг з метою підвищення енергетичної безпеки Європи та світу;

формування нових принципів функціонування нафтотранспортної системи України в умовах жорсткої конкуренції у сфері транзиту сирої нафти на європейський та інші ринки, у тому числі забезпечення ефективної комерційної експлуатації українського маршруту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору;

забезпечення системного підходу у створенні умов для стабільного функціонування нафтотранспортної системи України та її подальшого розвитку;

визначення принципів і механізмів інтеграції нафтотранспортної системи України в загальноєвропейську мережу нафтопроводів;

забезпечення участі України в міжнародній кооперації з питань колективної енергетичної безпеки та впровадження у її діяльність основних принципів міжнародного співробітництва, у тому числі визначених у Договорі до Енергетичної Хартії (995_056) ;

визначення основних напрямів ефективної зовнішньої політики з питань транзиту сирої нафти для забезпечення енергетичних потреб Європи та подальшого її транспортування на світовий ринок.

Загальна протяжність магістральних нафтопроводів на території України на початку 2002 року становила 3894 кілометрів з пропускною спроможністю до 100 млн. тонн нафти на рік на вході і 66 млн. тонн на рік на виході. На нафтопроводах діє 37 нафтоперекачувальних станцій загальною потужністю 550 тис. кіловат. Загальна ємність резервуарного парку дорівнювала близько 800 тис. куб. метрів. За останні роки обсяг транспортування сирої нафти магістральними нафтопроводами становив у середньому 64-66 млн. тонн нафти на рік, з них транзит - 53-55 млн. тонн.

У 2001 році завершено будівництво нафтопровідної системи Одеса - Броди завдовжки 674 кілометри і з проектною потужністю 9-14,5 млн. тонн нафти на рік, з об'ємом резервуарного парку 200 тис. куб. метрів. Подальший розвиток нафтопровідної системи Одеса - Броди дасть змогу збільшити обсяг перекачування сирої нафти до 45 млн. тонн на рік.

На сьогодні неповне використання потужностей нафтотранспортної системи (менше ніж 50 відсотків) обумовлене низьким рівнем завантаження нафтопереробних підприємств на території України і сусідніх держав та введенням у 2001 році в експлуатацію обхідного російського нафтопроводу Суходольна - Радіонівська.

Забезпечення діяльності і розвитку нафтопровідної системи України зумовлює більш жорсткі вимоги до її надійності та безпеки функціонування.

Більшість діючих нафтопроводів на 90 відсотків відпрацювали свій амортизаційний термін. Нині працює близько 45 відсотків фізично і морально застарілих систем автоматичного управління та зв'язку. Період експлуатації нафтоперекачувальних станцій становить 20-40 років. На час проектування та будівництва об'єктів нафтопроводів технічне оснащення насосних станцій і лінійної частини нафтопроводів та резервуарних парків відповідало тогочасним нормативним вимогам і технічному рівню, однак протягом терміну експлуатації частина обладнання вичерпала свій ресурс і неодноразово підлягала поточному та капітальному ремонту.

Значна частина енергетичного обладнання - трансформаторні підстанції, повітряні лінії електропередач, комутаційна апаратура, апаратура релейного захисту, засоби автоматики, телемеханіки і зв'язку та станції електрохімічного захисту потребують заміни або модернізації.

Зношення насосного парку становить у середньому 75 відсотків, більшість електродвигунів магістральних насосів - 50-100 відсотків.

Забезпечення надійної роботи нафтотранспортної системи потребує значних капітальних вкладень. Щороку на ремонт, модернізацію і реконструкцію нафтопроводів необхідно спрямовувати 400 млн. гривень (у цінах 2001 року).

Надійна та безпечна експлуатація нафтотранспортної системи та її подальший розвиток потребують впровадження нових підходів у сфері державного регулювання у нафтотранспортній галузі та забезпечення диверсифікації джерел постачання нафти на нафтопереробні заводи.

Запровадження з 1999 року додаткового обов'язкового платежу - відрахування від плати за транспортування нафти, маючи на меті досягнення тимчасових фінансових цілей, не враховувало стратегію розвитку нафтотранспортної системи. Це рішення негативно вплинуло на конкурентоспроможність українських нафтотранспортних маршрутів та обмежило можливість спрямування коштів на збереження потенціалу та модернізацію нафтотранспортної системи, що необхідно врахувати під час формування державного бюджету на наступні роки та доопрацювання проекту Податкового кодексу України. Тому збереження потенціалу нафтотранспортної системи та забезпечення її розвитку потребує відповідної підтримки з боку держави, в тому числі в частині поєднання процесів приватизації в нафтотранспортній галузі з державною стратегією її розвитку.

Основою підвищення ефективності нафтотранспортної системи є її модернізація, удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності цієї системи, визначення основних стратегічних напрямів розвитку, участь у міжнародному співробітництві, горизонтальна міжнародна інтеграція як вихід на нові міжнародні ринки та вертикальна міжнародна інтеграція як структурна реорганізація для залучення транснаціональних стратегічних інвесторів.

Забезпечення оптимізації роботи нафтотранспортної системи і реалізація єдиної маркетингової та інноваційної політики є важливим напрямом діяльності у сфері постачання та транзиту сирої нафти.

Науково-технічна політика у сфері транспортування нафти повинна бути орієнтована на:

збереження потенціалу магістральних нафтопроводів;

розвиток нафтотранспортної системи в ринкових умовах;

створення надійних і безпечних умов експлуатації;

впровадження апаратних та програмних засобів оптимізації технологічних режимів нафтотранспортної системи;

впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання.

З метою запобігання виникненню аварійних ситуацій, підвищення ефективності проведення ремонтних робіт лінійної частини одним із важливих напрямів технічної діяльності має стати широке застосування внутрішньотрубної діагностики та інших методів обстеження об'єктів магістральних трубопроводів з використанням програмно-інформаційного забезпечення на базі передових досягнень в галузі науки і техніки.

Основними напрямами удосконалення нормативно-правової бази є:

проведення зваженої податкової політики, основна мета якої - стимулювання збільшення обсягів товарно-транспортної роботи в умовах загострення конкурентної боротьби на ринку надання послуг з транзиту сирої нафти;

реалізація тарифної політики, яка б забезпечувала необхідний інвестиційний ресурс, а також конкурентоспроможність нафтотранспортних маршрутів;

встановлення системи знижок з усіх видів портових зборів для суден, що заходять під навантаження (розвантаження) на морський нафтовий термінал "Південний" в порту "Южний", що сприятиме зменшенню витрат на транспортування нафти, оптимальному завантаженню як нафтотранспортної системи Одеса - Броди та українських нафтопереробних підприємств, так і збільшенню вантажообігу порту "Южний", що забезпечить додаткові надходження до державного бюджету;

забезпечення належних умов експлуатації та охорони магістральних трубопроводів, визначення порядку користування земельними ділянками в межах охоронних зон магістральних трубопроводів, надання безперешкодного доступу працівників аварійно-ремонтних підрозділів до об'єктів трубопровідного транспорту в разі ліквідації надзвичайних ситуацій або з метою запобігання їх виникненню;

приведення нормативно-правових актів у відповідність з положеннями Договору до Енергетичної Хартії (995_056) , ратифікованого Верховною Радою України в 1998 році (89/98-ВР) ;

удосконалення законодавства з урахуванням директив ЄС у частині спільних правил будівництва та експлуатації магістральних трубопроводів, організації та розроблення нормативно-технічних документів (ДСТУ, ВБН, ТУ та інших) відповідно до вимог міжнародних стандартів ISO 9000 та TQM;

внесення змін до законодавчих актів з метою врегулювання правовідносин щодо передачі права власності на об'єкти нафтопровідного транспорту міжнародним консорціумам та передачі прав користування об'єктами нафтотранспортної системи як внесок українських учасників до статутних фондів міжнародних консорціумів на умовах, які відповідають національним інтересам України;

законодавче забезпечення переходу від адміністративних методів управління нафтотранспортною системою до методів корпоративного управління, економічного та антимонопольного регулювання, а також законодавчого забезпечення створення сприятливого інвестиційного клімату, належних умов для міжнародного співробітництва та впровадження проектів диверсифікації джерел постачання сирої нафти.

Економіка України, як і більшості країн Європи, залежить від імпортних поставок сирої нафти. Власний видобуток нафти задовольняє потребу економіки країни на 15-20 відсотків. Основними стратегічними партнерами України у сфері постачання сирої нафти та її транзиту на європейський ринок є Росія та Казахстан.

Для України пріоритетним напрямом є розвиток співробітництва із зазначеними країнами у сфері транспортування нафти, а саме в частині:

забезпечення максимального завантаження нафтотранспортних потужностей шляхом утвердження української нафтотранспортної системи як одного з ключових учасників Євро-Азіатської нафтотранспортної системи;

збільшення обсягів постачання сирої нафти на нафтопереробні підприємства;

врегулювання з Росією питання про встановлення безмитної експортної квоти на обсяги сирої нафти, яка поставляється в Україну для її переробки на нафтопереробних підприємствах, і забезпечення скасування податку на додану вартість на нафту, яка експортується на нафтопереробні підприємства;

забезпечення комплексного підходу до питання інтеграції нафтопроводів "Дружба" і "Адрія" і пошуку можливостей для збільшення транспортування сирої нафти іншими транзитними маршрутами, що проходять через територію України.

Забезпечення енергетичної безпеки держави потребує диверсифікації джерел і шляхів постачання сирої нафти.

Потужність першої черги нафтотранспортної системи Одеса - Броди становить 9-14,5 млн. тонн нафти на рік, яка визначається на першому етапі технологічними можливостями двох західноукраїнських нафтопереробних підприємств (ВАТ "Галичина" і "Нафтохімік Прикарпаття") та існуючим на нафтопроводі "Дружба" резервом перекачування нафти обсягом майже 8 млн. тонн на рік до Словаччини, Угорщини, Чехії, Хорватії та інших держав.

Після спорудження другої черги Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору пропускну спроможність нафтопроводу Одеса - Броди планується підвищити до 32 млн. тонн на рік, а у разі подальшого збільшення попиту на каспійську нафту потужність нафтопровідної системи Одеса - Броди можна збільшити до 45 млн. тонн на рік.

Тому пріоритетним для України є реалізація проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору з подальшим забезпеченням його ефективності та розвитку.

З метою формування груп стратегічних споживачів сирої нафти доцільно опрацювати можливість виконання спільних програм і проектів з власниками нафтопереробних підприємств як на території України, так і за її межами.

Одним з перспективних напрямів розвитку транзитних потужностей є проект інтеграції нафтопроводів "Дружба" і "Адрія", мета якого - транспортування сирої нафти до глибоководного порту Омішаль (Хорватія) з можливістю її подальшого танкерного перевезення на інші ринки, у тому числі США.

Реалізація міжнародних проектів Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору та інтеграція нафтопроводів "Дружба" і "Адрія" може бути здійснена шляхом участі України в міжнародній кооперації, у тому числі в міжнародних консорціумах, основа організації яких ґрунтується на передачі консорціуму прав на користування нафтотранспортними об'єктами на засадах концесії або оренди.

Інший шлях реалізації зазначених міжнародних проектів - це створення міжнародної операційної компанії із забезпечення експлуатації нафтотранспортної системи Одеса - Броди, внесками до статутного фонду якої можуть бути:

від України - обсяги технологічної нафти, послуги з транспортування сирої нафти, перевалка на нафтовому терміналі "Південний" та зберігання в резервуарних парках;

від іноземних учасників - кошти у грошовій формі, технологічна нафта та гарантії щодо завантаження нафтопровідної системи;

від власників танкерного флоту - надання послуг з транспортування сирої нафти.

У найближчі 20 років прогнозується значне зростання попиту на енергетичні ресурси, зокрема на нафту. Спостерігатиметься посилення залежності основних енергоспоживаючих регіонів від імпортованих енергоносіїв, при цьому пік споживання нафти в Європі очікується після 2010 року.

Динамічні тенденції та процеси в регіонах добування і споживання нафти прямо і опосередковано впливають на перспективи нафтотранспортної галузі України. З основних тенденцій, які матимуть середньо- і довготерміновий вплив, особливо слід відзначити приватизаційні процеси, що відбуваються на нафтопереробних підприємствах, транспортування сирої нафти в країни Центральної та Східної Європи, зростання обсягів нафтовидобутку в Каспійському регіоні та Росії (при одночасному відставанні нарощування запасів нафти від темпів її добування в Росії), створення та розвиток додаткових маршрутів транспортування сирої нафти в Росію та Чорноморсько-Середземноморський басейн, розв'язання проблем Босфору.

Зазначені тенденції сприятимуть посиленню конкуренції країн за право контролювати джерела енергії, шляхи їх транспортування, а також істотно загострять конкуренцію у сфері нафтотранспортних послуг.

Україна як сполучна ланка між постачальниками та потенційними споживачами потребує диверсифікації джерел, шляхів і ринків збуту для енергоносіїв, що зумовлено лібералізацією європейського енергетичного ринку та переорієнтацією традиційних експортних потоків.

Міжнародне співробітництво України у сфері постачання та транзиту сирої нафти спрямоване на:

сприяння найефективнішій реалізації інтересів країни у цій сфері;

збереження та посилення ролі України як транзитної держави;

забезпечення недискримінаційного доступу до зарубіжних ресурсів нафти та ринку її збуту, а також створення міжнародної корпоративної інфраструктури для залучення світових фінансових ресурсів і новітніх технологій;

залучення частини транзиту каспійської нафти, що має ринок збуту в Центральній та Західній Європі, до створення міжнародного консорціуму в проекті Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору;

сприяння збалансованому залученню інвестицій та стратегічних інвесторів у нафтотранспортну галузь держави на визнаних міжнародно-правових засадах;

створення умов для інтеграції нафтотранспортної системи держави у загальноєвропейську систему нафтопроводів і диверсифікації постачання нафти в Україну та до інших європейських країн.

Відносини з іноземними партнерами формуватимуться на таких основних принципах:

пріоритет національних інтересів та енергетичної безпеки України;

недопущення будь-якого тиску на партнерів, розв'язання спорів шляхом переговорів на визнаних міжнародно-правових засадах;

прозора та відкрита конкуренція на українському ринку та сприяння утвердженню національних компаній на міжнародному ринку.

Пріоритет надаватиметься партнерам, з якими Україна реалізує проекти щодо диверсифікації постачання нафти та її транзиту в Європу з нових джерел, а також партнерам, які забезпечують необхідний ресурс нафти для завантаження українських нафтопереробних підприємств та використовують нафтотранспортну систему України для транзиту сирої нафти.

Відповідно до цих цілей та принципів міжнародна діяльність України провадитиметься за такими основними напрямами:

сприяння розв'язанню проблем сталого та надійного забезпечення України сирою нафтою;

зменшення залежності від одного джерела нафти, цілеспрямована робота, пов'язана із забезпеченням постачання сирої нафти з альтернативних джерел;

запобігання монопольному впливу на інтереси України в нафтовій галузі;

формування міжнародної політичної підтримки проектів диверсифікації постачання нафти в Україну та через її територію до європейських країн;

створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу;

міжнародне науково-технічне, екологічне і правове співробітництво.

У середньо- та довготерміновій перспективі найактуальнішим напрямом є транзит енергоносіїв.

З метою підтримання енергетичної безпеки держави та збільшення прибутків національних компаній від транзиту сирої нафти забезпечувати поступову переорієнтацією на широкомасштабне залучення сирої нафти з регіону Каспію та центральноазіатського регіону з подальшою її реалізацією на світовому ринку.

Для досягнення основної мети держави у сфері транзиту сирої нафти важливим механізмом ефективного міжнародного співробітництва будуть Договір до Енергетичної Хартії (995_056) , програма ТАСІС-ІНОГЕЙТ, Європейська комісія, система двосторонніх міжнародних угод, співпраця у рамках міжнародних регіональних організацій.