Відповідно до частини шостої статті 17 Бюджетного кодексу України (2456-17) Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Порядок визначення необхідності, розміру та виду майнового забезпечення під час надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 13 квітня 2011 р. № 460

1. Цей Порядок установлює механізм визначення необхідності, розміру та виду майнового забезпечення під час надання суб'єктам господарювання, у віданні яких є майно державної власності (далі - позичальники), кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії (далі - забезпечення).

2. Необхідність надання, розмір та вид забезпечення визначаються Кабінетом Міністрів України за результатами комплексної оцінки позичальника, проведеної Мінфіном у встановленому ним порядку (z1095-16) .

4. Ринкова вартість забезпечення визначається за результатами незалежної оцінки майна, проведеної на підставі укладеного із суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання договору.

Забезпечення приймається за його ринковою вартістю у разі наявності позитивного висновку рецензента звіту (акта) про оцінку майна.

Проведення оцінки майна та рецензування звіту (акта) про оцінку майна здійснюються у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна.

5. Виконання зобов'язань позичальника забезпечується заставою з урахуванням того, що до предметів застави належать:

1) предмет іпотеки (один або кілька об'єктів нерухомого майна; об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, право власності на яке перейде до позичальника та/або майнового поручителя після укладення іпотечного договору, за умови документального підтвердження переходу права власності; частина об'єкта нерухомого майна після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості). Прийняття в іпотеку майна, що є об'єктом права державної або комунальної власності і закріплене за державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання, здійснюється після надання у встановленому законом порядку згоди відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування;

2) товари, що перебувають в обігу чи переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо);

3) обладнання;

4) автотранспорт;

5) інші майнові права, відмінні від права власності.

Застава майнових прав (крім прав на отримання коштів, розміщених на депозитних рахунках) є видом забезпечення з високим ступенем ризику, низькою надійністю та ліквідністю і приймається як додаткове забезпечення.

Майнові права на отримання грошових коштів (виручки) приймаються в заставу за умови, що їх вартість не перевищує суму невиконаних і непрострочених зобов'язань перед позичальником. У договорі, на підставі якого такі майнові права передаються в заставу, зазначаються реквізити позичальника в уповноваженому Кабінетом Міністрів України банку-агенті (у разі наявності такого банку).

Майнові права на отримання товарно-матеріальних цінностей можуть бути предметом застави до закінчення строку дії відповідного договору. Після переходу до позичальника права власності на такі цінності застава майнових прав переоформляється в заставу відповідного майна або замінюється на інше ліквідне забезпечення;

6) цінні папери.

6. До предметів застави, зазначених у пункті 5 цього Порядку, не належать:

1) культурні цінності, що є об'єктами права державної або комунальної власності і занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

2) пам'ятки культурної спадщини, включені до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації;

3) тварини та птахи;

4) вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом;

5) об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законом, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають у процесі приватизації (корпоратизації);

6) майно благодійних організацій;

7) майно, щодо якого запроваджено мораторій на примусову реалізацію;

8) основні засоби виробничого призначення, які не можуть бути окремо виділені та не мають автономного енерго-, водо-, теплопостачання і під'їзних шляхів;

9) товари, які перебувають в обігу та переробці, з обмеженим строком зберігання, що не перевищує 180 днів;

10) устатковання оборонної промисловості, авіатранспорт;

11) будинки та квартири, які перебувають у власності позичальника та/або майнового поручителя, якщо в них зареєстровані неповнолітні діти, пенсіонери чи інваліди;

12) об'єкти незавершеного будівництва із ступенем готовності до 30 відсотків;

13) земельні ділянки площею до 0,04 гектара;

14) земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства;

15) залежалі товари на складі, залежалі залишки готової продукції, сировини (строк обігу яких перевищує 360 днів);

16) фізично та морально застаріле обладнання;

17) зерно, яке зберігається на несертифікованих складах;

18) транспортні засоби, що не мають заводського номера (спеціальні транспортні засоби);

19) легкові автомобілі виробництва держав - учасниць СНД та інших іноземних держав, строк випуску яких перевищує відповідно п'ять і вісім років, а пробіг - 100 і 250 тис. кілометрів;

20) вантажні (спеціальні) автомобілі виробництва держав - учасниць СНД та інших іноземних держав, строк випуску яких перевищує відповідно шість і десять років, а пробіг - 400 і 800 тис. кілометрів;

21) автомобілі, що експлуатуються як таксі (маршрутне таксі), а також автошколами;

22) приватизаційні цінні папери;

23) цінні папери, ринкову вартість яких неможливо визначити.

7. Забезпеченням не може бути застава (іпотека) вже заставленого майна, якщо інше не передбачено законодавством та/або попереднім договором застави (іпотечним договором).

8. Достатність забезпечення визначається у встановленому Мінфіном порядку виходячи з його розміру та виду.

9. Позичальник та/або майновий поручитель здійснює щороку до 1 лютого переоцінку ринкової вартості забезпечення і подає її результати Мінфіну. За результатами переоцінки позичальник та/або майновий поручитель надає у разі потреби додаткове забезпечення з метою виконання вимог пунктів 3 і 8 цього Порядку.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 13 квітня 2011 р. № 460

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1995 р. № 655 "Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами" (655-95-п) (ЗП України, 1996 р., № 1, ст. 6).

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1995 р. № 1020 "Про зміну, доповнення та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Кабінету Міністрів України" (1020-95-п) (ЗП України, 1996 р., № 4, ст. 131).

3. Пункт 9 постанови Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 414 "Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу" (414-97-п) (Офіційний вісник України, 1997 р., число 19, с. 32).

4. Пункт 1 змін та доповнень до постанов Кабінету Міністрів України (1280-98-п) , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1280 "Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків" (Офіційний вісник України, 1998 р., № 33, ст. 1228).

5. Пункт 1 змін, що вносяться до деяких постанов Кабінету Міністрів України (787-2001-п) , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 787 "Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій" (Офіційний вісник України, 2001 р., № 28, ст. 1249).