Офіційний переклад

Договірні Держави,

Діючи на виконання резолюції 896 (IX), ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1954 року,

Визнаючи бажаним скорочення безгромадянства міжнародною угодою,

Домовилися про таке:

1. Договірна Держава надає своє громадянство народженій на її території особі, яка в іншому разі була б апатридом. Таке громадянство надається:

(а) при народженні, в силу закону або

(b) при порушенні перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

Договірна Держава, яка передбачає надання свого громадянства відповідно до пункту (b) цієї частини, може також передбачити надання свого громадянства в силу закону, в такому віці й за умов, які будуть визначені національним законодавством.

2. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до пункту (b) частини 1 цієї статті дотриманням однієї або кількох із таких умов:

(а) щоб клопотання було порушене протягом установленого цією Договірною Державою строку, який має починатися не пізніше досягнення вісімнадцятирічного віку і закінчуватися не раніше досягнення віку у двадцять один рік, проте відповідній особі надається принаймні один рік, протягом якого вона могла б сама порушити клопотання без одержання на це законного дозволу;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати п'яти років, що безпосередньо передують порушенню клопотання, а взагалі не повинен перевищувати десяти років;

(c) щоб відповідна особа не була визнана через суд винною у злочині проти державної безпеки або засудженою до позбавлення волі на п'ятирічній строк або більш тривалий строк за кримінальним обвинуваченням;

(d) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

3. Незважаючи на положення пункту (b) частини 1 і частини 2 цієї статті, дитина, народжена у шлюбі на території Договірної Держави, і мати якої мала громадянство цієї Держави, набуває цього громадянства при народженні, якщо інакше вона була б апатридом.

4. Договірна Держава надає своє громадянство особі, яка інакше була б апатридом і яка не може набути громадянство тієї Договірної Держави, на території якої вона народилася, внаслідок виходу з того віку, коли вона могла порушити клопотання, або через невиконання нею необхідних умов проживання, якщо під час народження цієї особи хто-небудь із її батьків мав громадянство першої зі згаданих вище Договірних Держав. Якщо її батьки мали не одне й те саме громадянство на час її народження, питання про те, чи повинна відповідна особа набути громадянство свого батька або громадянство своєї матері, вирішується національним законодавством цієї Договірної Держави. Якщо для набуття такого громадянства потрібне порушення клопотання, клопотання має порушуватися перед належним органом влади заявником або від його імені в порядку, встановленому цим національним законодавством. За умови дотримання положень частини 5 цієї статті подібне клопотання не повинне відхилятися.

5. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до положень частини 4 цієї статті дотриманням однієї або декількох із таких умов:

(а) щоб клопотання було порушене до досягнення заявником певного встановленого цією Договірною Державою віку, який не повинен бути меншим за двадцять три роки;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати трьох років, які безпосередньо передують порушенню клопотання;

(c) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

Знайда, виявлений на території Договірної Держави, має за відсутності доказів протилежного вважатися народженим на цій території від батьків, що мають громадянство цієї Держави.

Для цілей визначення обов'язків Договірних Держав відповідно до цієї Конвенції, народження на судні або літальному апараті вважається таким, що мало місце відповідно на території Держави, під прапором якої плаває судно або на території Держави, в якій зареєстрований літальний апарат.

1. Договірна Держава надає своє громадянство народженій не на території Договірної Держави особі, яка в іншому разі була б апатридом, якщо під час народження цієї особи хто-небудь з її батьків мав громадянство цієї Держави. Якщо її батьки мали не одне і те ж громадянство під час її народження, питання, чи повинна відповідна особа набути громадянство свого батька або матері, вирішується національним законодавством Договірної Держави. Надання громадянства відповідно до положень цієї частини відбувається:

(а) при народженні, в силу закону;

(b) після порушення перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

2. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до положень частини 1 цієї статті дотриманням однієї або кількох із таких умов:

(а) щоб клопотання було порушене до досягнення заявником певного встановленого цією Договірною Державою віку, який не повинен бути меншим за двадцять три роки;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати трьох років, які безпосередньо передують порушенню клопотання;

(c) щоб відповідна особа не була визнана через суд винною у злочині проти державної безпеки;

(d) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

1. Якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

2. Якщо відповідно до законодавства Договірної Держави дитина, народжена поза шлюбом, втрачає громадянство цієї Держави внаслідок визнання батьківства, їй має надаватися можливість відновлення цього громадянства шляхом письмового клопотання перед належним органом влади, і умови, що регулюють таке клопотання, не повинні бути суворішими, ніж встановлені в частині 2 статті 1 Конвенції.

Якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату її громадянства чоловіком/дружиною або дітьми певної особи внаслідок втрати цією особою або позбавлення її цього громадянства, така втрата має обумовлюватися володінням ними іншим громадянством або набуттям ними іншого громадянства.

1. (а) Якщо законодавство Договірної Держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не призводить до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство.

(b) Положення пункту (а) цієї частини не застосовуються в тих випадках, коли їхнє застосування суперечило б принципам, викладеним у статтях 13 і 14 Загальної декларації прав людини (995_015) , затвердженої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй.

2. Громадянин Договірної Держави, який бажає натуралізуватися в іноземній країні, не втрачає свого громадянства, якщо не набуває або не одержує запевнення в набутті громадянства цієї іноземної країни.

3. Згідно з положеннями частин 4 і 5 цієї статті громадянин Договірної Держави не втрачає свого громадянства таким чином, щоб стати апатридом внаслідок виїзду, проживання за кордоном, нездійснення реєстрації або якоїсь подібної причини.

4. Натуралізована особа може втратити громадянство внаслідок проживання за кордоном протягом установленого законодавством відповідної Договірної Держави строку, який не повинен бути меншим, ніж сім послідовних років, якщо не заявить належному органу влади про своє бажання зберегти своє громадянство.

5. Що стосується громадянина Договірної Держави, народженого за межами території цієї Держави, то законодавство цієї Держави може обумовити збереження цим громадянином свого громадянства по закінченню одного року після досягнення ним повноліття за умови проживання у цей час на території цієї Держави або реєстрації в належному органі влади.

6. За винятком обставин, згаданих у цій статті, жодна особа не втрачає громадянства Договірної Держави, якщо така втрата зробила б цю особу апатридом, хоча така втрата і не є прямо забороненою жодною іншою постановою цієї Конвенції.

1. Договірна Держава не позбавляє особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробило б цю особу апатридом.

2. Незважаючи на положення частини 1 цієї статті, особа може бути позбавлена громадянства Договірної Держави:

(а) за таких обставин, за яких втрата громадянства допускається відповідно до частин 4 і 5 статті 7;

(b) якщо громадянство було набуте в результаті повідомлення помилкових відомостей або обману.

3. Незважаючи на положення частини 1 цієї статті, Договірна Держава може зберігати право позбавити особу свого громадянства, якщо під час підписання, ратифікації або приєднання вона вкаже, що залишає за собою право позбавляти громадянства з однієї або декількох наступних підстав, що існували в цей час в її національному законодавстві:

а) якщо всупереч своєму обов'язку бути вірною цій Договірній Державі відповідна особа,

(і) ігноруючи пряму заборону з боку Договірної Держави, надавала або продовжує надавати послуги іншій Державі, або одержала чи продовжує одержувати винагороду від іншої Держави,

або

(іі) поводиться таким чином, що завдає серйозної шкоди життєвим інтересам цієї Держави;

b) якщо відповідна особа присягнула на вірність або зробила формальну заяву про вірність іншій Державі чи надала певні докази свого наміру відмовитися від вірності цій Договірній Державі.

4. Жодна Договірна Держава не здійснює право позбавлення громадянства, яке допускається відповідно до частини 2 або 3 цієї статті, інакше як відповідно до закону, що передбачає для відповідної особи право на справедливий розгляд справи судом або іншою незалежною установою.

Жодна Договірна Держава не може позбавити особу чи групу осіб їхнього громадянства за расовими, етнічними, релігійними або політичними ознаками.

1. До кожного міжнародного договору між Договірними Державами, що передбачає передання території, мають включатися положення, які б гарантували, що жодна особа не стане апатридом у результаті такої передачі. Договірна Держава вживає всіх можливих заходів для того, щоб такі положення вносилися в будь-який подібний міжнародний договір, що укладається нею із Державою, яка не є учасником Конвенції.

2. За відсутності таких положень Договірна Держава, якій передається територія або яка іншим чином набуває території, повинна надавати своє громадянство тим особам, які в іншому разі стали б апатридами в результаті такої передачі або такого набуття.

Договірні Держави сприяють створенню в рамках Організації Об'єднаних Націй у найближчий термін після депонування шостої ратифікаційної грамоти або грамоти про приєднання, такого органу, до якого особи, що вимагають певних переваг на підставі Конвенції, могли б звертатися із проханнями про розгляд своїх вимог і про надання їм допомоги при поданні цих вимог відповідним органам влади.

1. Що стосується Договірних Держав, у яких їхнє громадянство не надається при народженні в силу закону, як передбачено в частині 1 статті 1 або у статті 4 Конвенції, то в такому випадку положення частини 1 статті 1 або статті 4 застосовуються до осіб, народжених до набуття чинності Конвенцією, а також до осіб, народжених після.

2. Положення частини 4 статті 1 Конвенції застосовуються до осіб, народжених до набуття нею чинності, а також до осіб, народжених після.

3. Положення частини 2 цієї Конвенції застосовуються тільки до знайд, виявлених на території Договірної Держави після набуття чинності цією Конвенцією стосовно цієї Держави.

Ця Конвенція не може тлумачитися на шкоду будь-якому положенню, яке у більшому ступені сприяє скороченню безгромадянства і міститься або міститиметься в законодавстві будь-якої Договірної Держави або в якійсь іншій конвенції, міжнародному договорі або угоді, що мають або матимуть силу для двох або більше Договірних Держав.

Будь-який спір між Договірними Державами щодо тлумачення або застосування Конвенції, який не може бути вирішений іншим шляхом, передається до Міжнародного Суду на вимогу будь-якої зі сторін цього спору.

1. Ця Конвенція поширюється на всі несамоврядні, підопічні, колоніальні та інші неметропольні території, за міжнародні відносини яких відповідає будь-яка із Договірних Держав; згідно з положеннями частини 2 цієї статті відповідна Договірна Держава під час підписання, ратифікації або приєднання вказує неметропольну територію або неметропольні території, на які ця Конвенція поширюватиметься ipso facto в результаті такого підписання, ратифікації або приєднання.

2. У будь-якому випадку, в питаннях стосовно громадянства, коли неметропольна територія не розглядається як одне ціле із метропольною територією, або в будь-якому випадку, коли попередня згода неметропольної території потрібна відповідно до основних законів або практики Договірної Держави або неметропольної території для поширення Конвенції на цю територію, ця Договірна Держава вживає заходів для одержання необхідної згоди неметропольної території протягом дванадцятимісячного строку від дня підписання Конвенції зазначеною Договірною Державою, а коли таку згоду було отримано, ця Договірна Держава повідомляє про це Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Конвенція поширюється на територію або території, зазначені в такому повідомленні, з дня одержання його Генеральним секретарем.

3. Після закінчення дванадцятимісячного строку, зазначеного в частині 2 цієї статті, відповідні Договірні Держави повідомляють Генерального секретаря про результати консультацій з такими неметропольними територіями, за міжнародні відносини яких вони відповідальні і від яких не було отримано згоду на поширення на них Конвенції.

1. Конвенція відкрита для підписання в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй з 30 серпня 1961 року до 31 травня 1962 року.

2. Конвенція відкрита для підписання від імені:

(а) будь-якої Держави – члена Організації Об'єднаних Націй;

(b) будь-якої іншої Держави, запрошеної до участі в Конференції Організації Об'єднаних Націй з ліквідації або скорочення безгромадянства в майбутньому;

(c) будь-якої Держави, запрошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй підписати цю Конвенцію або приєднатися до неї.

3. Ця Конвенція підлягає ратифікації, і ратифікаційні грамоти депонуються у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

4. Ця Конвенція відкрита для приєднання Державами, зазначеними в частині 2 цієї статті. Приєднання відбувається шляхом депонування грамоти про приєднання у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

1. Під час підписання, ратифікації або приєднання будь-яка Держава може зробити застереження до статей 11, 14 або 15.

2. Жодні інші застереження до цієї Конвенції не допускаються.

1. Ця Конвенція набуває чинності через два роки від дня депонування шостої ратифікаційної грамоти або грамоти про приєднання.

2. Для кожної Держави, яка ратифікує Конвенцію або приєднається до неї після того, як буде депонована шоста ратифікаційна грамота або акт про приєднання, вона набуває чинності на дев'яностий день після депонування цією Державою своєї ратифікаційної грамоти чи грамоти про приєднання або в день набуття чинності Конвенцією відповідно до положень частини 1 цієї статті, залежно від того, який день настане пізніше.

1. Будь-яка Договірна Держава може денонсувати Конвенцію в будь-який час шляхом письмового повідомлення на ім'я Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набуває чинності для відповідної Договірної Держави через рік від дня одержання її Генеральним секретарем.

2. У тому випадку, якщо, відповідно до положень статті 15, ця Конвенція буде поширена на неметропольну територію Договірної Держави, така Держава може в будь-який час після цього за згодою відповідної території повідомити Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про денонсацію Конвенції окремо по відношенню до цієї території. Така денонсація набуває чинності через рік від дня одержання такого повідомлення Генеральним секретарем, який інформує всі інші Договірні Держави про таке повідомлення і про день його одержання.

1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє всі Держави – члени Організації Об'єднаних Націй і держави, які не є членами ООН, зазначені у статті 16, про такі обставини:

(а) про підписання, ратифікацію і приєднання відповідно до статті 16;

(b) про застереження відповідно до статті 17;

(с) про день набуття чинності цією Конвенцією відповідно до статті 18;

(d) про денонсації відповідно до статті 19.

2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй не пізніше ніж після депонування шостої ратифікаційної грамоти або грамоти про приєднання звертає увагу Генеральної Асамблеї на питання про створення, відповідно до статті 11, органу, зазначеного в ній.

Ця Конвенція реєструється Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй у день набуття нею чинності.

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ВИКЛАДЕНОГО повноважні представники, що підписалися нижче, підписали цю Конвенцію.

ВЧИНЕНО у Нью-Йорку тридцятого дня серпня тисяча дев'ятсот шістдесят першого року в одному примірнику, тексти якого англійською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є однаково автентичними, і який здається на зберігання в архів Організації Об'єднаних Націй та засвідчені копії якого передаються Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй усім членам цієї Організації і державам, які не є її членами, зазначеним у статті 16 цієї Конвенції.

Договаривающиеся Государства,

действуя во исполнение резолюции 896 (IX), принятой Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций 4 декабря 1954 г.,

признавая желательным сокращение безгражданства международным соглашением,

согласились о нижеследующем:

1. Любое Договаривающееся Государство должно предоставлять свое гражданство любому рожденному на его территории лицу, которое иначе было бы апатридом. Такое гражданство должно предоставляться:

a) при рождении, в силу закона, или

b) по возбуждении перед надлежащим органом власти ходатайства соответствующим лицом или от его имени в порядке, установленном национальным законом. При условии соблюдения постановлений пункта 2 настоящей статьи, никакое подобное ходатайство не может быть отклонено.

Любое Договаривающееся Государство, которое предусматривает предоставление своего гражданства в соответствии с подпунктом "b" настоящего пункта, может также предусмотреть предоставление своего гражданства в силу закона, в таком возрасте и при таких условиях, какие будут определены национальным законом.

2. Любое Договаривающееся Государство может поставить предоставление своего гражданства в соответствии с подпунктом "b" пункта 1 настоящей статьи под одно иди несколько из следующих условий:

a) чтобы ходатайство было возбуждено в течение установленного этим Договаривающимся Государством срока, который должен начинаться не позднее достижения восемнадцатилетнего возраста и заканчиваться не ранее достижения возраста в двадцать один год, с тем, однако, чтобы соответствующему лицу предоставлялся по крайней мере один год, в течение которого оно могло бы само возбудить ходатайство без получения на это законного разрешения;

b) чтобы соответствующее лицо обычно проживало на территории этого Договаривающегося Государства в течение установленного этим Государством срока, который не должен превышать пяти лет, непосредственно предшествующих возбуждению ходатайства, а вообще не должен превышать десяти лет;

c) чтобы соответствующее лицо не было признано по суду виновным в преступлении против государственной безопасности или приговорено к лишению свободы на пятилетний или более продолжительный срок по уголовному обвинению;

d) чтобы соответствующее лицо всегда было апатридом.

3. Несмотря на постановления подпункта "b" пункта 1 и пункта 2 настоящей статьи, ребенок, который рожден в браке на территории какого-либо Договаривающегося Государства и мать которого имела гражданство этого Государства, приобретает при рождении это гражданство, если иначе он был бы апатридом.

4. Любое Договаривающееся Государство должно предоставлять свое гражданство любому лицу, которое иначе было бы апатридом и которое не мотет приобрести граждансва того Договаривающегося Государства, на территории которого оно родилось, вследствие выхода из того возраста, когда оно могло возбудить ходатайство, или невыполнения им требуемых условий проживания, если во время рождения этого лица кто-либо из его родителей имел гражданство первого из упомянутых выше Договаривающихся Государств. Если его родители имели не одно и то же гражданство во время его рождения, вопрос о том, должно ли соответствующее лицо получить гражданство своего отца или гражданство своей матери, разрешается национальным законом этого Договаривающегося Государства. Если для приобретения такого гражданства требуется возбуждение ходатайства, ходатайство должно возбуждаться перед надлежащим органом власти просителем или от его имени в порядке, установленном этим национальным законом. При условии соблюдения постановлений пункта 5 настоящей статьи, подобное ходатайство не должно отклоняться.

5. Договаривающееся Государство может поставить предоставление своего гражданства в соответствии с постановлениями пункта 4 настоящей статьи под одно или несколько из следующих условий:

a) чтобы ходатайство было возбуждено до достижения просителем определенного установленного этим Договаривающимся Государством возраста, который не должен быть меньше двадцати трех лет;

b) чтобы соответствующее лицо обычно проживало на территории этого Договаривающегося Государства в течение установленного этим Государством срока, который не должен превышать трех лет, непосредственно предшествующих возбуждению ходатайства;

с) чтобы соответствующее лицо всегда было апатридом.

Найденыш, обнаруженный на территории какого-либо Договаривающегося Государства, должен, при отсутствии доказательств противного, считаться рожденным на этой территории от родителей, имеющих гражданство этого Государства.

Для целей определения обязанностей Договаривающихся Государств согласно настоящей Конвенции, рождение на судне или летательном аппарате считается имевшим место соответственно на территории того Государства, под флагом которого плавает судно, или на территории того Государства, в котором зарегистрирован летательный аппарат.

1. Любое Договаривающееся Государство должно предоставлять свое гражданство любому рожденному не на территории Договаривающегося Государства лицу, которое иначе было бы апатридом, если во время рождения этого лица кто-либо из его родителей имел гражданство этого Государства. Если его родители имели не одно и то же гражданство во время его рождения, вопрос о том, должно ли соответствующее лицо получить гражданство своего отца или гражданство своей матери, разрешается национальным законом этого Договаривающегося Государства. Предоставление гражданства согласно постановлениям настоящего пункта совершается:

a) при рождении, в силу закона, или

b) по возбуждении перед надлежащим органом власти ходатайства соответствующим лицом или от его имени в порядке, установленном национальным законом. При условии соблюдения постановлений пункта 2 настоящей статьи, никакое подобное ходатайство не может быть отклонено.

2. Любое Договаривающееся Государство может поставить предоставление своего гражданства в соответствии с постановлениями пункта 1 настоящей статьи под одно или несколько из следующих условий:

a) чтобы ходатайство было возбуждено до достижения просителем определенного установленного этим Договаривающимся Государством возраста, который не должен быть меньше двадцати трех лет;

b) чтобы соответствующее лицо обычно проживало на территории этого Договаривающегося Государства в течение установленного этим Государством срока, который не должен превышать трех лет, непосредственно предшествующих возбуждению ходатайства;

c) чтобы соответствующее лицо не было признано по суду виновным в преступлении против государственной безопасности;

d) чтобы соответствующее лицо всегда было апатридом.

1. Если закон какого-либо Договаривающегося Государства предусматривает утрату гражданства вследствие каких-либо таких изменений в личном статусе соответствующего лица, как вступление в брак, прекращение брака, узаконение, признание или усыновление, такая утрата должна ставиться под условие обладания другим гражданством или приобретения другого гражданства.

2. Если согласно закону какого-либо Договаривающегося Государства ребенок, рожденный вне брака, утрачивает гражданство этого государства вследствие признания отцовства, ему должна предоставляться возможность восстановления этого гражданства посредством письменного ходатайства перед надлежащим органом власти, и условия, регулирующие такое ходатайство, не должны быть более строгими, чем установленные в пункте 2 статьи 1 настоящей Конвенции.

Если закон какого-либо Договаривающегося Государства предусматривает утрату его гражданства супругом или детьми какого-либо лица вследствие утраты этим лицом или лишения этого лица этого гражданства, такая утрата должна ставиться под условие обладания ими другим гражданством или приобретения ими другого гражданства.

1. а) Если закон какого-либо Договаривающегося Государства разрешает отказ от гражданства, такой отказ не должен вызывать утраты гражданства кроме тех случаев, когда соответствующее лицо имеет или приобретает другое гражданство.

b) Постановления подпункта "а" настоящего пункта не применяются в тех случаях, когда их применение противоречило бы принципам, изложенным в статьях 13 и 14 Всеобщей декларации прав человека (995_015) , утвержденной 10 декабря 1948 года Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций.

2. Гражданин Договаривающегося Государства, который желает натурализоваться в чухой стране, не утрачивает своего гражданства, если не приобретает или не получает заверения в приобретении гражданства этой чужой страны.

3. С исключениями, предусмотренными в постановлениях пунктов 4 и 5 настоящей статьи, гражданин Договаривающегося Государства не утрачивает своего гражданства, таким образом, чтобы стать апатридом, вследствие выезда, проживания за границей, несовершения регистрации или какой-либо подобной причины.

4. Натурализованное лицо может утратить свое гражданство вследствие проживания за границей в течение установленного законом соответствующего Договаривающегося Государства срока, который не должен быть менее семи последовательных лет, если не заявит надлежащему органу власти о своем желании сохранить свое гражданство.

5. Что касается гражданина какого-либо Договаривающегося Государства, рожденного за пределами территории этого Государства, то закон этого Государства может поставить сохранение этим гражданином своего гражданства по истечении одного года после достижения им совершеннолетия под условие проживания в это время на территории этого Государства или регистрации у надлежащего органа власти.

6. Иначе как при обстоятельствах, упомянутых в настоящей статье, никакое лицо не утрачивает гражданства какого-либо Договаривающегося Государства, если такая утрата сделала бы это лицо апатридом, хотя бы такая утрата и не была прямо запрещена никаким другим постановлением настоящей Конвенции.

1. Никакое Договаривающееся Государство не должно лишать никакое лицо своего гражданства, если такое лишение сделало бы это лицо апатридом.

2. Несмотря на постановления пункта 1 настоящей статьи, любое лицо может быть лишено гражданства любого Договаривающегося Государства:

a) при таких обстоятельствах, при которых утрата гражданства допускается согласно пунктам 4 и 5 статьи 7;

b) если гражданство было приобретено в результате сообщения ложных сведений или в результате обмана.

3. Несмотря на постановления пункта 1 настоящей статьи, любое Договаривающееся Государство может сохранять право лишать любое лицо своего гражданства, если во время подписания, ратификации или присоединения оно укажет, что оставляет за собой право лишать гражданства по одному или нескольким из следующих оснований, предусматриваемых в это время его национальным законом:

a) что, вопреки своей обязанности быть верным этому Договаривающемуся Государству, соответствующее лицо,

і) игнорируя прямое запрещение со стороны этого Договаривающегося Государства, оказало или продолжает оказывать услуги другому Государству или получило или продолжает получать вознаграждение от другого Государства или

ii) ведет себя таким образом, что причиняет серьезный вред жизненным интересам этого Государства;

b) что соответствующее лицо принесло присягу в верности или сделало формальное заявление о верности другому Государству или дало определенные доказательства своего намерения отказаться от верности этому Договаривающемуся Государству.

4. Никакое Договаривающееся Государство не должно осуществлять право лишения гражданства, допускаемое согласно пункту 2 или 3 настоящей статьи, иначе как в соответствии с законом, предусматривающим для соответствующего лица право на справедливое разбирательство дела судом или иным независимым учреждением.

Никакое Договаривающееся Государство не может лишить никакое лицо или группу лиц их гражданства по расовым, этническим, религиозным или политическим основаниям.

1. Во всякий международный договор между Договаривающимися Государствами, предусматривающий передачу территории, должны включаться постановления, которые гарантировали бы, что никакое лицо не станет апатридом в результате такой передачи. Любое Договаривающееся Государство должно принимать все возможные меры к тому, чтобы такие постановления вносились в любой подобный международный договор, заключаемый им с Государством, не участвующим в настоящей Конвенции.

2. При отсутствии таких постановлений любое Договаривающееся Государство, которому передается территория или которое иным способом приобретает территорию, должно предоставлять свое гражданство тек лицам, которые иначе стали бы апатридами в результате такой передачи или такого приобретения.

Договаривающиеся Государства должны содействовать созданию в рамках Организации Объединенных Наций, в ближайшем по возможности времени после депонирования шестой ратификационной грамоты или грамоты о присоединении, такого учреждения, в которое лица, требующие каких-либо преимуществ на основании настоящей Конвенции, могли бы обращаться с просьбами о рассмотрении своих требований и об оказании им помощи при представлении этих требований надлежащим органам власти.

1. Что касается Договаривающихся Государств, в которых их гражданство не предоставляется при рождении, в силу закона, как предусматривается в пункте 1 статьи 1 или в статье 4 настоящей Конвенции, то постановления соответственно пункта 1 статьи 1 или статьи 4 применяются к лицам, рожденным до вступления этой Конвенции в силу, так же как к лицам, рожденным после.

2. Постановления пункта 4 статьи 1 настоящей Конвенции применяются к лицам, рожденным до вступления ее в силу, так же как к лицам, рожденным после.

3. Постановления статьи 2 настоящей Конвенции применяются только к найденышам, обнаруженным на территории любого Договаривающегося Государства после вступления этой Конвенции в силу в отношении этого Государства.

Настоящая Конвенция не должна толковаться в ущерб какому-либо такому постановлению, которое больше способствует сокращению безгражданства и содержится или будет содержаться в действующем законе какого-либо Договаривающегося Государства или в какой-либо другой конвенции, международном договоре или соглашении, которые имеют или будут иметь силу для двух или более Договаривающихся Государств.

Любой спор между Договаривающимися Государствами о толковании или применении настоящей Конвенции, который не может быть разрешен другим путем, представляется в Международный Суд по требованию любой из сторон в этом споре.

1. Настоящая Конвенция распространяется на все несамоуправляющиеся, подопечные, колониальные и прочие внеметропольные территории, за международные отношения которых отвечает какое-либо из Договаривающихся Государств. Соответствующее Договаривающееся Государство должно, поскольку это не противоречит постановлениям пункта 2 настоящей статьи, при подписании, ратификации или присоединении указать внеметропольную территорию или внеметропольные территории, на которые эта Конвенция будет распространяться ipso facto в результате такого подписания, ратификации иди присоединения.

2. В любом случае, когда, поскольку речь идет о гражданстве, внеметропольная территория не рассматривается как одно целое с метропольной территорией, и в любом случае, когда предварительное согласие внеметропольной территории требуется, согласно основным законам или практике Договаривающегося Государства или внеметропольной территории, для распространения настоящей Конвенции на эту территорию, это Договаривающееся Государство должно принять меры к получению необходимого согласия внеметропольной территории в течение двенадцатимесячного срока, считая со дня подписания этой Конвенции указанным Договаривающимся Государством, а когда такое согласие будет получено, это Договаривающееся Государство должно уведомить Генерального Секретаря Организации Объединенных Наций. Настоящая Конвенция распространяется на территорию или территории, указанные в таком уведомлении, со дня получения его Генеральным Секретарем.

3. После истечения двенадцатимесячного срока, упомянутого в пункте 2 настоящей статьи, соответствующие Договаривающиеся Государства должны сообщить Генеральному Секретарю о результатах консультаций с теми внеметропольными территориями, за международные отношения которых они ответственны и от которых не было получено согласия на распространение на них настоящей Конвенции.

1. Настоящая Конвенция будет открыта для подписания в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций с 30 августа 1961 года до 31 мая 1962 года.

2. Настоящая Конвенция будет открыта для подписания от имени:

a) любого Государства-члена Организации Объединенных Наций;

b) любого другого Государства, приглашенного к участию в Конференции Организации Объединенных Наций по ликвидации или сокращению безгражданства в будущем;

c) любого Государства, приглашенного Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций подписать эту Конвенцию или присоединиться к ней.

3. Настоящая Конвенция подлежит ратификации, и ратификационные грамоты депонируются у Генерального Секретаря Организации Объединенных Наций.

4. Настоящая Конвенция открыта для присоединения Государствам, указанным в пункте 2 настоящей статьи. Присоединение совершается посредством депонирования грамоты о присоединении у Генерального Секретаря Организации Объединенных Наций.

1. При подписании, ратификации или присоединении любое Государство может сделать оговорку к статьям 11, 14 или 15.

2. Никакие другие оговорки к настоящей Конвенции не допускаются.

1. Настоящая Конвенция вступает в силу через два года со дня депонирования шестой ратификационной грамоты или грамоты о присоединении.

2. Для каждого государства, которое ратифицирует настоящую Конвенцию или присоединится к ней после того, как будет депонирована шестая ратификационная грамота или грамота о присоединении, она вступает в силу на девяностый день после депонирования этим государством своей ратификационной грамоты или грамоты о присоединении или в день вступления этой Конвенции в силу согласно постановлениям пункта 1 настоящей статьи, в зависимости от того, какой день наступит позднее.

1. Любое Договаривающееся Государство может денонсировать настоящую Конвенцию в любое время письменным уведомлением на имя Генерального Секретаря Организации Объединенных Наций. Такая денонсация вступает в силу для соответствующего Договаривающегося Государства через год со дня получения ее Генеральным Секретарем.

2. В том случае, если, согласно постановлениям статьи 15, настоящая Конвенция будет распространена на внеметропольную территорию какого-либо Договаривающегося Государства, такое Государство может в любое время после этого, с согласия соответствующей территории, сделать Генеральному Секретарю Организации Объединенных Наций уведомление о денонсации настоящей Конвенции отдельно в отношении этой территории. Эта денонсация вступает в силу через год со дня получения такого уведомления Генеральным Секретарем, который сообщает всем другим Договаривающимся Государствам о таком уведомлении и о дне его получения.

1. Генеральный Секретарь Организации Объединенных Наций сообщает всем Государствам-членам Организации Объединенных Наций и не состоящим членами этой Организации Государствам, упомянутым в статье 16, о следующих обстоятельствах:

a) о подписании, ратификациях и присоединениях согласно статье 16;

b) об оговорках согласно статье 17;

c) о дне вступления настоящей Конвенции в силу согласно статье 18;

d) о денонсациях согласно статье 19.

2. Генеральный Секретарь Организации Объединенных Наций, не позднее, чем после депонирования шестой ратификационной грамоты или грамоты о присоединении, обращает внимание Генеральной Ассамблеи на вопрос о создании, в соответствии со статьей 11, упомянутого в ней учреждения.

Настоящая Конвенция регистрируется Генеральным Секретарем Организации Объединенных Наций в день вступления ее в силу.

В УДОСТОВЕРЕНИЕ ИЗЛОЖЕННОГО нижеподписавшиеся полномочные представители подписали настоящую Конвенцию.

СОСТАВЛЕНО в Нью-Йорке тридцатого дня августа тысяча девятьсот шестьдесят первого года в одном экземпляре, английский, испанский, китайский, русский и французский тексты которого являются равно аутентичными, который будет сдан на хранение в архив Организации Объединенных Наций и заверенные копии которого будут переданы Генеральным Секретарем Организации Объединенных Наций всем членам Организации Объединенных Наций и не состоящим членами этой Организации Государствам, упомянутым в статье 16 настоящей Конвенции.