Сенсаційну статистику оприлюднено Комітетом ВР з боротьби з корупцією та організованою злочинністю: тільки за один рік за статтею 148\2 «було порушено близько 12 тис. кримінальних справ. Насправді вона стосувалася значно більшого кола людей, ніж 12 тисяч,. У кожному конкретному випадку це керівник, заступник керівника, бухгалтер, інші посадові особи. Водночас до судів І було направлено менше 900 справ, а реально позбавлено волі лише 36 чоловік».

На цьому тлі монографія кандидата юридичних наук А.Гутни-ка «Запобігання податковою міліцією ухилень від сплати податків» (Київ, 2001) мала б викликати значний інтерес. Ще б пак:

для її написання було залучено солідний науковий (переважну більшість монографій, виданих вУкраїні, щододослідженьз пи-таньзлочинності, пов'язаноіз несплатою податків) та практичний (наприклад, понад 20 кримінальних справ з тієї самої тематики) матеріал. Увесь цей матеріал було ретельно та системно оброблено і зроблено низку цікавих, проте зовсім не беззаперечних висновків. У деяких випадках вони корисні, а в інших, на мій погляд,—хибні.

Взагалі концептуальна побудова, структура та оформлення монографії повністю відповідають вимогам ВАК щодо присудження наукових ступенів. Вона редагувалася та рецензувалася відомими науковцями з правничих питань оподаткування та рекомендована до друку вищим навчальним закладом. Але не можна стверджувати що отримані автором результати у сукупності розв'язують важливу науковучи науково-прикладну проблему або конкретне наукове завдання . Практичні ж наслідки втілення рекомендацій А.Гутника добре проілюстровані наведеною вище статистикою.

Можна виокремити три найважливіші методологічні вади дослідження та, як вбачається, і діяльності податкової міліції, де втілені основні наукові рекомендації автора.

Хто наповнює бюджет?

Перша належить керівництву ДПАУ, ане А.Гутнику, який, утім, приймає її як аксіому. Цитуємо:

«Надходження платежівтазборів до бюджету забезпечується податковими органами...». Ні та ні! Надходження частки доданого продукту до бюджету забезпечується тими, хто цей продукт виробляє або отримує.

За всіх недоліків чинного закону «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 5.02.98 №83/98-ВР ним встановлено, що головним завданням органів державної податкової служби є зовсім не «забезпечення», а «здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплатило бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів)». За браком місця не тлумачитимемо поняття «контроль», обмежившись констатацією факту його нетотожності поняттю «забезпечення чогось».

Наведемо, ще два терміни, які відсутні в дослідженні, проте значною мірою не йдуть на користь ані суспільству взагалі, ані діяльності податкової міліції зокрема: «прогнозні показники надходження коштів до бюджету» та «донарахування». Зміст цих термінів полягає в обов'язковій для виконання органами державної податкової служби системі планів того самого «надходження» платежів та зборів до бюджету і в головному засобі виконання планів, обов'язковихдонарахуваньсум податків.

Суть наведених термінів миттєво сприймається тими, хто насолоджувався безсмертним романом Е.-М. Ремарка «Чорний обеліск»: аналогічно до того, як описані в романі, продавці надгробків зацікавлені в збільшенні споживачів своєї специфічної продукції, органи державної податкової служби зацікавлені... у збільшенні сум донарахувань платежів та зборів до бюджету.

Керівники та підлеглі

У монографії досить докладно досліджено організаційну структуру податкової міліції, та чомусьлише мимохідь зафіксовано, що керівники податкових міліцій кожного рівня є першими заступниками відповідних керівників податкових адміністрацій (інспекцій). Керівникам податкових міліцій підпорядковані керівники слідчих управлінь (відділів), а останнім— слідчі. За такої структури положення ст.114 КПК щодо процесуальної самостійності та незалежності слідчих податкової міліції (на відміну від інших силових структур) залишаються порожніми балачками.

Адже план з "наповнення бюджету" та "донарахувань" має «забезпечити» керівник податкової інспекції. Відповідно до цього автоматично долучаються і його підлеглі — керівник податкової міліції, керівник слідчого відділу та й, нарешті, слідчий. Про яку профілактику податковою міліцією запобігання ухилень від сплати податків за таких умов може йтися? Для слідчого імперативом буде акт документальної перевірки його колег. Натомість думку протилежної сторони буде почуто й визнано тільки в суді (господарчому суді).

Бартер — не правопорушення!

Недостатній рівеньволодін-ня окремими економічними та суто податковими питаннями— друга вада дослідження. Ну, не полюбляє автор товарообмінні операції та й не приховує цього. А, власне, чому?

Відповідно до норм статті 241 ЦК «за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує». Отже, вартість майна в кожної зі сторін завжди є однаковою, атому жодної додаткової вартості, що могла б утворити об'єкт оподаткування, просто не існує. І посилання на будь-які порушення бухгалтерського обліку підчас товарообмінних операцій не є переконливими, тому що в кінцевому підсумку за договорами міни у сторін не виникло будь-якого доходу.

До речі, питання порушень бухгалтерського обліку в цьому та в багатьох інших випадках не поставали б узагалі, якби наші законодавці 1997 року не винайшли так званий «податковий» облік, «відірваний» від бухгалтерського.

Аналізується й високий рівень криміналізаціі підприємств-імпортерів медичних препаратів. Причина, на думку автора, в нульовій ставці ПДВ для імпорту медичних засобів. Проте п.6.2 ст.6 закону «Про податок на додану вартість», в якому наведено перелік об'єктів оподаткування за нульовою ставкою, в усій безлічі редакцій цього закону... ніколи не містив медичних засобів.

«Злочинними* (з податкового погляду) чомусь вважаються значні відсотки за депозитними внесками, що виплачуються засновникам комерційних банків і далі використовуються на поповнення статутного фонду. А що ж конкретно незаконного в тому, що люди, які об'еднали своє майно для провадження банківської діяльності, акумулюють таким цілком законним способом кошти для розширення цієї діяльності? На превеликий жаль, автором не вказано, чим закінчилася згадана ним кримінальна справа №21 -0134 та чи потрапили підозрювані (підсудні) за нею до тих трьох дюжин осіб, реально позбавлених волі, про яких поінформував Комітет ВР.

Фіктивні» злочини

Третя суттєва, принаймні для наукової монографії, вада—недоведеність окремих тверджень автора щодо злочинної діяльності так званих фіктивних фірм або конвертаційних центрів.Мені доводилося неодноразово протистояти податківцям у колишніх арбітражних судах У справах щодо донарахувань суб'єктам підприємницької діяльності податківузв'язку з їхніми господарчими зв'язками з нібито фіктивними фірмами. І, з огляду на практику, маю всі підстави для таких тверджень.

Зазвичай представник податківців надавав суду в якості доказу лист податкової міліції будь-якої області, що організація, яка надала суб'єкту підприємницької діяльності—позивачу в справі—податкові накладні або інші документи, не веде господарчої діяльності, чи не сплачує податки, чи навіть зареєстрована на документи людини, яка їх загубила. Жодного разу (принаймні у моїй практиці) не надавалося щось більш доведене, наприклад, рішення суду в кримінальній справі стосовно такої організації. Сумнівність наданих листів була незаперечна, і суд задовольняв позовні вимоги платників податків.

Цікаво, а точніше обурливо, що слідство у відповідній кримінальній справі, порушенійза ознаками нібито злочину за ст. 1482 КК, не припинялося ще досить тривалий час. Тобто слідчі вщверто нехтували преюдиціаль-ним значенням рішення арбітражного суду. І тільки коли Конституційний Суд рішенням від 23.05.2001 у справі щодо кон-ституційності положень абзаців третього, четвертого, п'ятого ст.2483 ЦПК визнав неконституційною заборону судового оскарження дій слідчих, з'явилася можливість хоч якось приборкати їхній запал.

Власне кажучи, факт, що поняття «фіктивної фірми» значною мірою надумане, побічно визнає і А-Гутник, описуючи викриту 1999 року в Києві діяльність 700 нібито фіктивних підприємств та порушення у зв'язку з цією діяльністю 119 (а чому не 700? — Прим.М.Б.) кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст.Щ'КК. От ще б навести вкрай малу •кількість засуджених (автор утримався від цього), і статистика стала б тотожною статистиці Комітету.

Замість резюме

Наведені критичні зауважен-ня не заперечують корисного, що є в дослідженні. Передусім ті важливі рекомендації, що вже стали законодавчою нормою: лібералізація диспозиції та санкції ст.148\2 КК, запровадження податкового компромісу та інші.

У цілому ознайомлення з дослідженням підтверджує давню істину вчений повинен випереджати час, його дослідження мають спрямовуватися у майбутнє, і тоді вони справді будуть носіями наукової новизни. Немає іншого шляху в економіки України, ніж справжні відкриті лібералізовані ринкові відносини. У країнах з розвиненою ринковою економікою з давніх-давен стала однією з важливих рухомих сил прогресу наука, що зветься «легалізоване податко-запобігання (avoidance)».

З урахуванням того, що всі 183 літературні джерела, на які зроблено посилання, написані кирилицею, дозволимо собі зробити припущення, що опанування цією наукою та її активний розвиток в українських умовах, імовірно, примусило би автора переглянути досить консервативно-фіскальні погляди, через які його копітка і значною мірою корисна праця, на жаль, дала багато підстав для критики.

Марк БЕЙГЕЛЬЗІМЕР, кандидат економічних наук

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"