Чи повинен випускник вузу відпрацьовувати безквштовне навчання

Цього року я вступила на юридичний факультет одного з державних вузів. Недавно мене викликали в деканат і повідомили, що я повинна підписати якийсь договір, але, з'ясувавши, що мені ще не виповнилося 18 років, сказали, що з цим можна почекати.
Від інших студентів я дізналася, що за цим договором направлятимуть на роботу, а якщо відмовишся — стягнуть вартість навчання 9 судовому порядку. Чи мають право вимагати від мене підписати такий договір?
Якщо друкуватимете цей лист, прохання не вказувати назву міста, оскільки державний тут лише мій вуз.

Вікторія О.

Згідно з постановою КМУ "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" від 22.08.96 №992 керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними спеціальну угоду. Відповідно до п.6 постанови за цією угодою "випускник зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше 3 років...".

Замовниками в контексті цієї постанови можуть виступати міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, держадміністрації, державні установи та організації, уповноважені на це Кабміном.

По закінченні навчання молодий спеціаліст отримує направлення на роботу і повинен відпрацювати не менше 3 років за місцем призначення. Водночас у п. 14 постанови визначено, що "у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням впродовж 3 років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати".

Стаття 52 закону "Про освіту", з посиланням на яку прийнято зазначену постанову, встановлює, що "випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням у порядку, встановленому Кабміном".

Таким чином, є два шляхи виходу із зазначеної ситуації: або підписати договір, розраховуючи, що за роки навчання й законодавство може змінитися, і запропоновані умови майбутнього працевлаштування можуть виявитися непоганими, або заздалегідь підготувати обгрунтування щодо порушення права на свободу вибору місця роботи. Адже навряд чи буде прийнятним варіант дискусій щодо правомірності підписання такого договору до отримання диплому, хоча Умови прийому на перший курс вищих навчальних закладів України в редакції наказу Міносвіти та науки від 19.02.2001 №74 жодним чином не згадують про попередню згоду абітурієнта на підписання такого договору в разі вступу до державного вузу.

Якщо ж випускник з тих чи інших причин у майбутньому не схоче скористатися "правом першого робочого місця" (саме правом, ане обов'язком), гарантованим ст. 197 КЗпП, та іншими пільгами, що надаються молодим спеціалістам, які отримали направлення (оплачувана відпустка до початку роботи на ЗО днів, оплата проїзду до місця роботи та надання житла, якщо направлення дане в іншу місцевість, тощо), слід уважно переглянути наведені вище нормативні акти.

Зокрема, стягнення вартості навчання (що розглядатимемо лише яктеоретичну можливість) у разі відмови від роботи за направленням або звільнення за власним бажанням невдовзі після початку роботи можливе, насамперед, не за позовом працедавця, а лише на вимогу уповноваженого на це державного органу. Однак відповідний порядок такої процедури щодо громадян ще повинен отримати законодавче підґрунтя, а не базуватися на постанові Кабміну та нормативному акті, який було доручено розробити та прийняти одразу п'ятьом установам —Мінфіну, Міносвіти і науки, Мінекономіки, Мін'юсту та Нацбанку— ще до 1.01.97, але і на цей час він відсутній.

Крім того, навіть назва такого договору, що згадується у постанові, — "угода про працевлаштування" —може тлумачитися як змушування до примусової праці, яка заборонена Конституцією.

Лев СЕМИШОЦЬКИЙ

По материалам газеты "ЗАКОН & БІЗНЕС"