Юридический Харьков плюс - втрата чинності (указ від 06.06.2016 N 240/2016 /240/2016/) від 15.06.2016 N 771/2012 45cb6304a05bdde12ef4fbefaab6c141-2

4. Центральним органам виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, розвідувальними, правоохоронними органами, розробити у шестимісячний строк з урахуванням положень Стратегічного оборонного бюлетеня України пропозиції щодо коригування державних програм розвитку відповідних військових формувань, розвідувальних, правоохоронних органів.

5. Міністерству оборони України забезпечити у двомісячний строк видання Стратегічного оборонного бюлетеня України.

6. Міністерству закордонних справ України забезпечити у місячний строк після видання Стратегічного оборонного бюлетеня України його розповсюдження серед зовнішньополітичних відомств іноземних держав та міжнародних організацій.

7. Визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 22 червня 2004 року № 670 (670/2004) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року".

8. Контроль за виконанням цього Указу покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

9. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Стратегічний оборонний бюлетень України

1. Вступна частина

Цей Стратегічний оборонний бюлетень України (далі - Стратегічний бюлетень) розроблено за результатами оборонного огляду, який проводився із залученням усіх центральних органів виконавчої влади, причетних до розв'язання завдань забезпечення безпеки і оборони України. У його проведенні також брали участь провідні наукові установи, незалежні громадські організації держави, вітчизняні та закордонні експерти і фахівці.

Оборонний огляд проводився за методологією, яка дала змогу всебічно врахувати ймовірні виклики і загрози національним інтересам України у безпековій та оборонній сферах, більш раціонально визначити потреби у силах і засобах, державних ресурсах для нейтралізації таких викликів і загроз.

У Стратегічному бюлетені дається оцінка стану і готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, до виконання завдань оборони держави, визначаються дальші шляхи реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України, завдання сил безпеки і оборони, заходи щодо реорганізації Воєнної організації держави в сектор безпеки і оборони України, перспективна модель складових цього сектору та довгострокові перспективи їх розвитку.

Терміни, що вживаються у Стратегічному бюлетені, мають таке значення:

адміністративне керівництво Збройними Силами України - діяльність Міністерства оборони України щодо розроблення і виконання програм та планів реформування і розвитку Збройних Сил України, їх ресурсного забезпечення, підготовки персоналу, модернізації та розроблення озброєння та військової техніки, формування оборонного замовлення, розвитку військової інфраструктури, формування і виконання Державного бюджету України в частині фінансування потреб Збройних Сил України;

виклик національній безпеці - ситуація, яка створює загрозу національним інтересам держави та зумовлює потребу в адекватних діях щодо зниження рівня такої загрози;

відбиття (відсіч) збройної агресії - сукупність заходів щодо здійснення мобілізації, введення воєнного стану, застосування Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, з метою захисту України від збройної агресії;

воєнний конфлікт - вирішення суперечностей між державами шляхом застосування воєнної зброї;

загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

засоби і ресурси - сукупність усіх наявних у державі воєнних, політичних, правових, економічних, організаційних та інших засобів і ресурсів, інтелектуального потенціалу;

збройний конфлікт - ситуація, що може виникнути в разі обмеженого збройного зіткнення на державному кордоні України з іншою державою або збройних зіткнень на території України за участю незаконних військових формувань чи організацій і наслідки якої для національної безпеки України оцінюються як значні;

імовірний сценарій виникнення та розвитку кризової ситуації, що потребує застосування (залучення) сил та засобів сектору безпеки і оборони України, - змодельований або прогнозований розвиток воєнно-політичної обстановки або подій, що можуть виникнути внаслідок природних та техногенних явищ та потребують застосування (залучення) сил і засобів сектору безпеки і оборони України;

інформаційна війна - форма протиборства між суб'єктами (державами, блоками, партіями тощо), що передбачає інформаційний вплив на населення з використанням засобів масової інформації, комп'ютерних мереж тощо з метою формування відповідної суспільної думки, підриву морального духу як усього суспільства, так і окремих його інституцій;

кризова ситуація (воєнно-політична криза) - стан, що характеризується граничним загостренням регіональної або міжнародної воєнно-політичної обстановки, за якої вичерпуються можливості врегулювання спірних питань мирними засобами і наростає реальна загроза застосування воєнної сили. Під час кризової ситуації (воєнно-політичної кризи) відбувається посилення політичного, воєнного протиборства сторін, форсоване проведення воєнних приготувань, навмисна демонстрація сили, застосування різного роду політичних і економічних санкцій, застосування інших акцій. Кризова ситуація (воєнно-політична криза) має стадії наростання, загострення та затухання, протікання яких може відбуватися з різною інтенсивністю і залежить від конкретних умов воєнно-політичної обстановки;

ліквідація надзвичайних ситуацій - проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що проводяться в разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зони надзвичайної ситуації;

локальна війна - збройна агресія проти України з боку іншої держави з метою, як правило, примушення воєнно-політичного керівництва України до прийняття певних рішень, зміни адміністративно-територіального устрою держави, встановлення прямого або опосередкованого контролю над Україною, наслідки якої для України будуть катастрофічними;

надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності чи до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;

обороноздатність держави - здатність держави до захисту в разі збройної агресії або воєнного чи збройного конфлікту;

оснащення підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, озброєнням, військовою та спеціальною технікою - процес, що включає вирішення питань постачання, утримання та експлуатації озброєння, військової та спеціальної техніки у підрозділах Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України;

перспективна модель Збройних Сил України - інтегрована сукупність кількісних і якісних показників (параметрів), які в цілому відображають оперативні можливості, готовність і здатність Збройних Сил України до виконання завдань за призначенням;

регіональна війна - збройна агресія проти України двох і більше держав із метою, як правило, анексії території, зміни конституційного ладу, наслідки чого для України оцінюються як незворотні (втрата Україною суверенітету, територіальної цілісності);

сили безпеки і оборони - Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, державні правоохоронні органи, сили цивільного захисту, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, на які законами покладено функції із забезпечення національної безпеки і оборони держави;

ситуація за сценарієм - один із варіантів імовірного виникнення і розвитку кризової ситуації, що потребує застосування (залучення) сил та засобів сектору безпеки і оборони України;

спроможності (можливості) сил безпеки та оборони - здатність досягти необхідного результату під час виконання завдань з питань безпеки та (або) оборони у певних умовах відповідно до визначених сценаріїв дій та з використанням наявних ресурсів;

страховий фонд документації України - упорядкований банк документів, зафіксованих на мікрографічній плівці чи інших компактних носіях інформації, які прийняті на державний облік і довгострокове надійне зберігання;

тиск на державу - створення умов або обставин, використання погроз і демонстрації готовності до дій (демонстрація сили) з метою примушення керівництва держави до певних рішень, що відповідають інтересам інших держав (воєнно-політичних сил, союзів, блоків тощо).

2. Основні напрями реалізації державної політики у сферах безпеки і оборони України

Україна проводить виважену зовнішню та внутрішню політику у сферах національної безпеки і оборони. Спрямованість цієї політики на рівноправне співробітництво з провідними безпековими організаціями світу, регіональне і двостороннє співробітництво з іноземними державами, насамперед державами-сусідами, забезпечують мир і стабільність на кордонах України. Такий курс проводитиметься і надалі спільними зусиллями всіх органів державної влади України.

2.1. Нове безпекове середовище

Сучасний світ швидко змінюється. Він стає більш складним і динамічним, з'являються нові можливості для розвитку кожної держави, а також виклики та загрози їх безпеці. Розвиток безпекового середовища у світі та навколо України визначається процесами, пов'язаними з формуванням багатополярної моделі світоустрою, посиленням впливу нових центрів сил, вирішенням неврегульованих конфліктів поблизу державного кордону України, посиленням ролі фінансово-економічних чинників у міжнародних відносинах. Такі тенденції зберігатимуться і у довгостроковій перспективі.

Важливим чинником формування зовнішньополітичних умов, що впливатимуть на рівень безпеки нашої держави, залишатиметься співробітництво з провідними міжнародними та регіональними організаціями, підтримання взаємовигідних партнерських відносин на двосторонньому рівні.

Характерною рисою еволюції сучасного світу є глобалізація, що суттєво впливає на економіки держав, посилює їх взаємозалежність, загострює суперництво за доступ до енергетичних ресурсів.

Сучасні та майбутні конфлікти характеризуються посиленням ролі політичних, економічних, екологічних, інформаційних засобів під час підготовки і в ході воєнного конфлікту, створення коаліційних та багатонаціональних сил, розширення масштабу операцій і перетворення морського, повітряного, космічного та сухопутного простору в єдиний глобальний театр воєнних дій. При цьому спостерігається динаміка до швидкоплинності воєнних дій, які можуть поширюватися на всю територію держави, до нівелювання понять "фронт", "лінія фронту", "тил" тощо. Існує тенденція до "безконтактних" та асиметричних бойових дій, зосередження зусиль на виведенні з ладу "уразливих центрів" потенційного противника, насамперед вищого політичного та військового керівництва, ключових об'єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Бойові дії характеризуються широким застосуванням новітніх засобів розвідки та ураження противника.

Небезпека розповсюдження зброї масового ураження та неконтрольованого поширення ядерних технологій залишається актуальною і може призвести до збільшення кількості держав, які наблизяться до створення або матимуть власну ядерну зброю.

Міжнародний тероризм, піратство, транснаціональна організована злочинність і розповсюдження зброї масового ураження, боротьба за сфери впливу, зміна влади в тих чи інших державах набувають форм, які призводять до зростання міжнародної нестабільності. Розв'язання таких проблем потребує консолідації зусиль усієї світової спільноти.

Інформаційний чинник у реалізації зовнішньої політики провідних держав світу та забезпеченні їх національних інтересів набуває все більшого значення. Цьому сприяє стрімкий розвиток новітніх технологій.

Глобальні кліматичні зміни, зростаючий дефіцит питної води і продукції сільського господарства в окремих регіонах світу, демографічні процеси, загострення міжрелігійних та міжетнічних суперечностей, посилення міграційних процесів, а також природні і техногенні катастрофи суттєво впливають на безпекову ситуацію у світі.

2.2. Прогнозовані виклики та загрози національній безпеці України на довгостроковий період

З огляду на тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі вбачається, що збройна агресія, яка може призвести до виникнення локальної або регіональної війни проти України, в середньостроковій перспективі є малоймовірною.

У той же час за певних умов існує ризик виникнення кризових ситуацій, що матиме потенціал до переростання у воєнний конфлікт.

Прогнозованими викликами та загрозами національній безпеці України на довгостроковий період є:

територіальні претензії до України, які висловлюються окремими представниками деяких політичних сил і рухів;

невирішеність проблемних питань, пов'язаних із договірно-правовим оформленням державного кордону України;

інтенсифікація процесів мілітаризації у світі, нарощування угруповань військ та озброєнь, створення нових, розширення і модернізація існуючих військових баз та об'єктів;

порушення балансу сил у світі;

активізація розвідувальної діяльності проти України;

втручання у внутрішні справи України, зокрема, шляхом підтримання радикально налаштованих політичних партій (рухів) та окремих груп населення, надання подвійного громадянства, економічного тиску та інших деструктивних дій щодо України;

посилення інформаційно-психологічного тиску на Україну з метою дестабілізації соціально-політичної, етнічної та релігійної обстановки в державі або в окремих її регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;

посилення міжнародного суперництва за доступ до енергетичних ресурсів;

імовірність застосування політичних і економічних санкцій проти України;

неконтрольоване розповсюдження засобів масового ураження і технологій подвійного використання, бажання терористичних організацій заволодіти ними;

збереження ролі воєнної сили як засобу вирішення проблемних питань у воєнно-політичних відносинах;

спрощення окремими державами процедур щодо застосування воєнної сили за межами власної території;

порушення деякими державами міжнародних договорів про нерозповсюдження засобів масового ураження та їх доставки, контроль над озброєнням, обмеження і скорочення озброєнь або вихід із них (припинення участі в них);

збереження політичної нестабільності у світі;

наявність "заморожених" конфліктів, у тому числі поблизу державних кордонів України;

зростання кібернетичних загроз;

загострення сепаратизму, етнічної і релігійної конфронтації у світі;

посилення загроз міжнародного тероризму та екстремізму;

потенційна можливість здійснення терористичних диверсій на ядерних та інших стратегічних об'єктах України;

міжнародне піратство;

поширення наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, зростання рівня транснаціональної організованої злочинності, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, незаконна міграція, торгівля людьми;

надмірне антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище.

Імовірність виникнення кризових ситуацій підвищують і внутрішні чинники, зокрема:

незавершеність системних реформ у сферах національної безпеки і оборони України;

радикалізація політичних сил і рухів;

неефективність механізмів щодо врегулювання конфліктних ситуацій;

зниження рівня економічного добробуту населення, безробіття;

корупція та злочинність;

недостатній рівень обороноздатності України.

Адекватне реагування на існуючі та потенційні виклики і загрози національній безпеці України потребує проведення комплексу заходів щодо підвищення оборонних можливостей держави.

2.3. Пріоритети зовнішньополітичної діяльності України щодо забезпечення національної безпеки держави

Україна надає перевагу дипломатичним засобам та методам забезпечення захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України, реалізації її політичних, торговельно-економічних та інших інтересів. У зв'язку з цим передбачається:

1) на середньостроковий період:

завершення договірно-правового оформлення державного кордону України;

зміцнення позиції України в Організації Об'єднаних Націй та її органах, у тому числі шляхом активної участі в реформуванні Організації Об'єднаних Націй та міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що проводяться під егідою Організації Об'єднаних Націй;

активізація участі України в заходах щодо посилення ролі Організації з безпеки і співробітництва в Європі в гарантуванні регіональної безпеки;

укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, включаючи положення щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом;

продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору;

сприяння врегулюванню "заморожених" конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

розроблення та виконання державних цільових програм щодо формування позитивного міжнародного іміджу України;

розвиток військово-технічного співробітництва України з іноземними державами з метою забезпечення сил оборони сучасним озброєнням та військовою технікою, імпорту сучасних технологій оборонного призначення та подвійного використання;

ужиття заходів щодо міжнародної підтримки українського проекту глибоководного суднового ходу р. Дунай - Чорне море;

2) на постійній основі:

створення сприятливих зовнішньополітичних умов щодо посилення міжнародних гарантій безпеки України, її суверенітету, територіальної цілісності;

здійснення заходів зі сприяння забезпеченню стабільності і зменшенню напруженості воєнно-політичної обстановки у світі, піднесенню міжнародного авторитету України, формуванню її позитивного іміджу надійного і передбачуваного партнера;

дальший розвиток та застосування в рамках практичної реалізації політики безпеки і оборони України "оборонної дипломатії" як ефективного інструменту запобігання виникненню та ескалації воєнних конфліктів;

участь у вдосконаленні міжнародно-правових механізмів, спрямованих на недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин;

проведення моніторингу та аналізу інформаційного простору для виявлення інформаційно-медійних сценаріїв впливу, що становлять загрозу інформаційній безпеці України;

сприяння формуванню навколо України безпечного міжнародного середовища, зміцненню систем колективної безпеки, розвитку взаємовідносин та співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями;

ужиття заходів щодо запобігання втручанню у внутрішні справи України та відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність із боку інших держав;

забезпечення участі України у формуванні загальноєвропейської системи колективної безпеки;

захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір із метою набуття членства в Європейському Союзі;

розвиток конструктивних і рівноправних відносин України з Російською Федерацією;

розвиток взаємовигідних та добросусідських відносин із суміжними з Україною державами;

розширення активної взаємодії у сфері безпеки зі Сполученими Штатами Америки і Канадою, державами - членами Європейського Союзу, іншими державами Європи та державами - світовими лідерами;

юридично-правове оформлення, у тому числі на двосторонньому рівні, міжнародних гарантій, наданих Україні у зв'язку з її без'ядерним статусом;

участь у заходах із підтримання міжнародного миру та безпеки, запобігання виникненню конфліктів, урегулювання кризових ситуацій та нейтралізації загроз на ранніх стадіях їх виникнення;

запобігання виникненню нових та усунення наявних загроз у сфері енергетичної безпеки держави.

2.4. Державна політика у сферах національної безпеки і оборони України

Стратегічними цілями політики у сферах національної безпеки і оборони України в середньостроковій перспективі є:

створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов для забезпечення національних інтересів України;

побудова ефективної системи забезпечення національної безпеки та комплексне реформування її складових;

неухильне дотримання Україною політики позаблоковості.

Україна не висуває територіальних претензій до інших держав та не визнає жодних претензій до себе, рішуче захищає суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність своїх державних кордонів. Її державна політика у сферах національної безпеки і оборони України є відкритою, послідовною та передбачає:

забезпечення національних інтересів у сферах національної безпеки і оборони України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур;

запобігання виникненню конфліктів поблизу кордонів України;

зміцнення обороноздатності держави, посилення відповідальності органів державної влади всіх рівнів за належну підготовку і гарантування безпеки держави;

застосування Збройних Сил України виключно для стримування та відбиття збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, а також у рамках участі України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, зокрема щодо боротьби з міжнародним тероризмом, піратством, або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Довгостроковими пріоритетами державної політики у сферах національної безпеки і оборони України є:

захист національних інтересів у сфері оборони, запобігання виникненню конфліктів, зміцнення регіональної стабільності, урегулювання наявних криз, нейтралізація загроз на ранніх стадіях їх виникнення, підтримання міжнародних зусиль, спрямованих на протидію мілітаризації, накопиченню та розповсюдженню озброєнь, намаганням перерозподілу геополітичних впливів, провокуванню конфліктних ситуацій, прагненням легітимізації самопроголошених квазідержавних утворень на територіях окремих держав;

розвиток можливостей держави щодо оперативного реагування на реальні і потенційні загрози, всебічне забезпечення сил оборони, оснащення їх сучасним озброєнням та військовою технікою, відновлення спроможності вітчизняного оборонно-промислового комплексу, зокрема шляхом упровадження новітніх технологій як на основі кооперації з державами-партнерами, так і впровадження власних замкнутих циклів створення військової техніки та озброєнь, продовження формування страхового фонду документації України, проведення ефективної бюджетної політики у сферах національної безпеки і оборони України;

забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, інших прирівняних до них осіб та членів їх сімей;

удосконалення системи демократичного цивільного контролю над складовими сектору безпеки і оборони України.

Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави на індивідуальну та колективну оборону в разі збройної агресії, не виключає можливості звернення про військову допомогу до інших держав і міжнародних організацій, а також надання їм такої допомоги зі свого боку.

3. Завдання складових сектору безпеки і оборони України

Наявна в Україні система забезпечення національної безпеки в цілому відповідала вимогам, які постали перед державою в перші роки незалежності. Однак характер безпекового середовища, яке сформувалося на початку XXI століття внаслідок розширення спектра викликів і загроз, зміни характеру воєнних конфліктів висувають нові вимоги до системи забезпечення національної безпеки України і потребують її вдосконалення.

Воєнна організація держави в існуючій конфігурації вже не в змозі виконувати в повній мірі завдання у сферах національної безпеки і оборони держави, покладені на неї законодавством України. За таких умов передбачається реорганізувати Воєнну організацію держави в сектор безпеки і оборони України, законодавчо закріпити, чітко визначити механізм його функціонування в мирний час і у кризових ситуаціях. Це дасть змогу більш ефективно та своєчасно здійснювати заходи щодо коригування пріоритетів державної політики у сферах національної безпеки і оборони, оптимально об'єднати військові та невійськові можливості всіх складових системи національної безпеки для запобігання і нейтралізації існуючих та потенційних воєнних загроз, а також підтримувати оборонний потенціал держави на рівні, що гарантує воєнну безпеку України.

3.1. Сектор безпеки і оборони України

Метою діяльності сектору безпеки і оборони України є:

створення ефективної системи забезпечення здійснення заходів щодо формування і реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України, а також у сфері функціонування оборонно-промислового комплексу та управління ним;

забезпечення розвитку складових сектору безпеки і оборони України на засадах політики національної безпеки та в єдиному комплексі, об'єднання їх єдиною системою стратегічного планування та кризового управління, спрямування діяльності на формування сприятливого середовища безпеки довкола та всередині України, створення дієвого механізму вчасного коригування пріоритетів державної політики безпеки і оборони, інтеграції можливостей усіх складових сектору безпеки і оборони України для врегулювання наявних криз та нейтралізації загроз.

Сектор безпеки і оборони України включає профільні і загальної компетенції органи державної влади (державна складова), які об'єднані єдиними цілями, охоплені єдиною системою стратегічного планування та кризового управління і виконують відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) завдання щодо захисту національних інтересів у сферах безпеки і оборони від усіх наявних і потенційних зовнішніх та внутрішніх викликів і загроз. Ці органи взаємодіють із недержавними суб'єктами (як складовими інституцій громадянського суспільства), які можуть залучатися до надання послуг у сферах безпеки і оборони, зокрема сприяти просуванню національних інтересів України через вітчизняні та закордонні громадські організації, інформувати громадянське суспільство про безпекову та оборонну політику держави, надавати консультативно-дорадчу допомогу, проводити експертні оцінки тощо.

До профільних органів державної влади належать органи, які безпосередньо залучаються до виконання завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах, зокрема: Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України.

До органів загальної компетенції належать органи, які у межах своїх повноважень беруть або можуть брати участь у виконанні завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах, зокрема: Міністерство закордонних справ України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство охорони здоров'я України, Державне агентство резерву України, Державна архівна служба України тощо.

Сили і засоби, які перебувають у розпорядженні профільних органів державної влади, розподіляються на сили оборони та сили безпеки.

До сил оборони належать органи військового управління, Збройні Сили України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, визначені сили і засоби Служби зовнішньої розвідки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

До сил безпеки належать сили та засоби, зокрема, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Управління державної охорони України, Державної пенітенціарної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, а також сили забезпечення, зокрема Державна спеціальна служба транспорту і Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України.

3.2. Сценарії та ситуації, що потребують планування застосування сил і засобів сектору безпеки і оборони України. Класифікація ймовірних війн та збройних конфліктів, у які може бути втягнена Україна

Спираючись на характеристику викликів та загроз національній безпеці України, визначені пріоритети державної політики з питань національної безпеки і оборони, у ході оборонного огляду проаналізовано широкий спектр імовірних ситуацій, у яких застосовуватимуться (залучатимуться) сили безпеки і оборони, на довгострокову перспективу. Ці ситуації об'єднані сценаріями (додаток № 1).

Сценарії стали базовими для визначення місця, ролі і завдань кожного зі складових сектору безпеки і оборони України в системі забезпечення національної безпеки держави.

Кожний сценарій містить можливі причини (умови) виникнення кризи, сфери зіткнення інтересів (предмет суперечок); цілі, які можуть ставитися протилежною стороною, імовірний розвиток кризи (обстановки), вірогідні масштаби та наслідки; цілі України, що повинні бути досягнуті; функції та завдання складових сектору безпеки і оборони України; загальний порядок застосування військ (сил); розрахунки потреб у силах і засобах для протидії (нейтралізації) загрози (кризової ситуації).

У кожному сценарії визначено повноваження органів державної влади, відповідальних за врегулювання кризових ситуацій, а також тих, що беруть участь у виконанні цього завдання.

Такий розподіл дає можливість спланувати залучення оптимальної кількості сил і засобів складових сектору безпеки і оборони України, водночас забезпечуючи достатню ефективність їх застосування та економію ресурсів держави.

Можливі кризові ситуації, які потребуватимуть безпосереднього застосування складових сектору безпеки і оборони України, за результатами проведеного аналізу для цілей Стратегічного бюлетеня можна поділити залежно від характеру таких ситуацій на:

ситуації техногенного характеру - ситуації, що виникли внаслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроз, аварій із викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо;

ситуації природного характеру - ситуації, що виникли внаслідок небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації грунтів чи надр, природних пожеж, зміни стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо;

ситуації соціального і соціально-політичного характеру - ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих компонентів ядерних об'єктів і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна); викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, установлення вибухових пристроїв у громадських місцях; викрадення зброї; виявлення застарілих боєприпасів тощо;

ситуації воєнного характеру - ситуації, пов'язані із наслідками застосування засобів масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів та сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухових, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Залежно від обсягів наслідків надзвичайної ситуації, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для її ліквідації, надзвичайні ситуації можна поділити на надзвичайні ситуації державного, регіонального, місцевого, об'єктового рівня.

Надзвичайна ситуація державного рівня - ситуація, яка поширилася на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя) і для ліквідації якої необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, або в інших випадках, передбачених актами законодавства.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня - ситуація, яка поширилася на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, або ситуація, що призвела до порушення нормальних умов життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб більш як на 3 доби.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня - ситуація, яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, або ситуація, що призвела до порушення нормальних умов життєдіяльності від 100 до 1 тис. осіб більш як на 3 доби.

Надзвичайною ситуацією об'єктового рівня є надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.

Загроза застосування воєнної сили проти України може реалізовуватися шляхом:

втягнення України у воєнний конфлікт між іншими державами;

збройної агресії;

збройного конфлікту на державному кордоні України;

переростання внутрішньої нестабільності у збройний конфлікт усередині держави.

Воєнні конфлікти, в які може бути втягнена Україна:

збройний конфлікт на державному кордоні України та збройний конфлікт усередині держави (воєнний конфлікт низької інтенсивності);

локальна війна (воєнний конфлікт середньої інтенсивності);

регіональна війна (воєнний конфлікт високої інтенсивності).

Ураховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є малоймовірною.

3.3. Необхідні оперативні можливості складових сектору безпеки і оборони України

Відповідно до визначених сценаріїв планування складові сектору безпеки і оборони України повинні розвивати оперативні можливості, що забезпечать:

у середньостроковій перспективі - запобігання та ліквідацію в найкоротший строк збройного конфлікту на державному кордоні України (воєнний конфлікт низької інтенсивності);

у довгостроковій перспективі - запобігання, стримування та локалізацію на ранній стадії виникнення локальної війни (воєнний конфлікт середньої інтенсивності);

на постійній основі:

- ефективну охорону повітряного простору держави та прикриття важливих державних об'єктів, а також можливість посилення охорони під час проведення широкомасштабних міжнародних заходів в Україні;

- охорону виключної (морської) економічної зони України та підводного простору в межах територіального моря України;

- участь України окремо визначеним складом сил оборони та (або) залученим складом сил безпеки з необхідним комплектом елементів оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки під егідою уповноважених на це міжнародних організацій;

- участь України визначеними силами безпеки із залученням сил оборони в антитерористичних операціях відповідно до рішень Організації Об'єднаних Націй, Європейського Союзу, інших організацій та до міжнародних зобов'язань України, зокрема, щодо боротьби з піратством, неконтрольованим розповсюдженням засобів масового ураження, торгівлі людьми, наркобізнесу, організованої злочинності тощо;

- ліквідацію силами безпеки із залученням сил оборони наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, катастроф (як на території держави, так і за її межами) в разі звернення до України за відповідною допомогою;

- виконання першочергових завдань щодо сталого функціонування транспорту як у мирний час, так і в умовах воєнного та надзвичайного стану.

У цілому сили оборони разом із силами безпеки повинні бути здатними до ведення високомобільних, швидкоплинних операцій (бойових дій) із рішучими цілями в умовах жорсткої боротьби за панування в повітрі та на морі, масованого застосування високоточної зброї, гострого інформаційного протиборства, широкого застосування асиметричних дій і ефективного протистояння аналогічним діям із боку противника.

3.4. Оперативні можливості складових сектору безпеки і оборони України

Досягнення необхідних оперативних можливостей складовими сектору безпеки і оборони України здійснюватиметься шляхом:

підтримання рівня готовності військ (сил), який забезпечує їх спроможність виконувати завдання за призначенням, адекватно (превентивно) реагувати на весь спектр викликів і загроз за будь-якими сценаріями і ситуаціями їх виникнення та розвитку із залученням оптимальної кількості сил і засобів;

інтеграції можливостей розвідки з метою забезпечення проведення постійного моніторингу воєнно-політичної обстановки у світі та навколо України, прогнозування перспектив її розвитку, своєчасного виявлення та оповіщення воєнно-політичного керівництва держави про небезпеку виникнення кризових ситуацій, що можуть загрожувати національній безпеці України, забезпечення всією необхідною розвідувальною інформацією відповідних органів управління та військ (сил) у ході воєнних дій;

вивчення питання та прийняття рішення щодо створення національної системи геопросторового спостереження і моніторингу з використанням засобів наземного та космічного базування;

створення єдиної системи управління та загальнодержавної системи реагування на кризові ситуації, здатних до безперервного, оперативного і сталого керівництва військами (силами) у складних умовах та в будь-яких регіонах (районах) їх застосування. Ці системи, матеріальну основу яких складають сили і засоби зв'язку, інформатизації та автоматизації управління, повинні бути здатними до визначеного рівня взаємодії з аналогічними системами інших держав;

удосконалення організаційно-штатних структур військ (сил), оптимізації їх чисельності, кількісних параметрів озброєння та військової техніки, запасів матеріально-технічних засобів у мирний час і можливостей їх нарощування в особливий період. В основу структурної побудови має бути покладений модульний принцип формування організаційних структур;

забезпечення багатоваріантності, високої мобільності, маневреності та автономності військ (сил) під час їх застосування, досягнення запланованої ефективності виконання завдань за призначенням у воєнних конфліктах низької та середньої інтенсивності, а також дій у складі багатонаціональних сил;

забезпечення високого ступеня захисту та живучості систем управління, військ (сил) і важливих об'єктів від ударів різноманітних засобів ураження, насамперед високоточної зброї, від диверсій, радіоелектронних перешкод, інформаційного впливу, у тому числі кібернетичних атак;

досягнення рівня польового, повітряного та морського вишколу особового складу сил, які залучаються до бойового чергування, сил спеціальних операцій та сил постійної готовності, а також морально-психологічного стану особового складу, що дає змогу виконувати різнопланові завдання за будь-яких умов;

здатності військ (сил) ефективно стримувати та гарантовано нейтралізовувати (локалізовувати, ліквідовувати) збройний конфлікт на ранній стадії його виникнення, не допускаючи його переростання у масштабну агресію;

переходу до міжгалузевої системи розробки і виробництва (закупівлі) озброєння та військової техніки, що відповідають сучасним вимогам і призначені для застосування в широкому спектрі воєнних конфліктів;

створення необхідних запасів матеріально-технічних засобів, страхового фонду документації в інтересах оборони держави, оптимізації їх обсягів, удосконалення механізму їх накопичення та використання;

узгодження за визначеними напрямами питань функціонування і розвитку систем оперативного, матеріально-технічного, медичного, морально-психологічного забезпечення військ (сил);

удосконалення дислокації Збройних Сил України та розвитку єдиної військової інфраструктури з метою забезпечення раціонального розташування військ (сил) на території України, своєчасного їх розгортання та створення необхідних угруповань на будь-якому напрямі (у будь-якому регіоні);

формування інтегрованої системи освіти та побудови комплексної моделі наукових системних досліджень з проблем безпеки і оборони держави;

упровадження системи забезпечення прийняття стратегічних рішень, що передбачає можливість залучення сторонньої консультативно-дорадчої та інформаційно-аналітичної експертної допомоги в інтересах розв'язання завдань безпеки і оборони.

3.5. Запобігання виникненню воєнних конфліктів

Основними цілями державної політики України щодо запобігання виникненню воєнних конфліктів є:

зниження рівня напруженості воєнно-політичної обстановки і врегулювання суперечностей між сторонами воєнно-політичних відносин;

усунення суперечностей шляхом досягнення комплексної збалансованості інтересів сторін воєнно-політичних відносин;

удосконалення міжнародно-правового механізму, спрямованого на недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин;

сприяння паритетному та збалансованому скороченню збройних сил і озброєнь у регіоні та світі;

забезпечення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, на рівні, достатньому для стримування потенційного агресора від застосування воєнної сили проти України.

Розвиваючи складові сектору безпеки і оборони України як вирішальний чинник у запобіганні та стримуванні воєнних конфліктів, Україна вважає, що одним із дієвих механізмів досягнення таких цілей є оборонна дипломатія, яка забезпечує реалізацію державної політики у сферах національної безпеки і оборони України та передбачає:

підвищення ролі та авторитету України, зміцнення її позитивного іміджу на міжнародній арені шляхом активізації інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань державної політики у сферах національної безпеки і оборони, участі у міжнародних безпекових організаціях, діяльність яких не суперечить нормам міжнародного права і законодавству України, підтримання воєнно-політичного діалогу для досягнення стабільності, збалансованості інтересів сторін, установлення взаєморозуміння і довіри, активного сприяння розвитку сучасних систем колективної безпеки, активізації регіонального співробітництва, особливо із сусідніми державами, участі у проектах та ініціативах, що підвищують обороноздатність держави та забезпечують регіональну стабільність і безпеку;

юридично-правове оформлення міжнародних гарантій, наданих Україні у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї, завершення договірно-правового оформлення державного кордону України, розширення міжнародного співробітництва у проектах із розвитку адміністративно-територіальних одиниць, які прилягають до державного кордону;

дотримання міжнародних зобов'язань у сфері контролю над озброєнням, зміцнення довіри та безпеки в Європі шляхом активної участі у провадженні верифікаційної діяльності і запобігання розповсюдженню засобів масового ураження та засобів їх доставки, вдосконалення міжнародно-правового механізму щодо недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин;

розвиток співробітництва зі стратегічними партнерами;

досягнення доктринальної військової сумісності, забезпечення інформаційної безпеки та сприяння вдосконаленню оперативних спроможностей військ (сил);

надання гуманітарної допомоги у порядку, визначеному національним законодавством, та відповідно до норм міжнародного права.

3.5.1. Співробітництво України в рамках міжнародних універсальних і регіональних організацій та зі стратегічними партнерами

Україна дотримується принципу, що кожна держава має право гарантувати національну безпеку шляхом інтеграції в такі безпекові структури, які найповніше відповідають її інтересам та забезпечують як національну, так і регіональну безпеку своїх учасників. Послідовно реалізуючи положення Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" (2411-17) , Україна надаватиме пріоритет участі в удосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки.

Як одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010) , робить суттєвий внесок у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, забезпечення економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо. Принципи Організації Об'єднаних Націй залишатимуться базовими у формуванні та здійсненні політики безпеки України.

Укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та залучення до реалізації Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу (що включає Спільну політику безпеки і оборони) якнайповніше відповідає політичним та економічним інтересам України, сприяє продовженню процесу демократичних перетворень у державі.

Як член Організації з безпеки і співробітництва в Європі Україна докладатиме зусиль для підвищення ефективності діяльності цієї організації в усіх вимірах, зокрема у комплексному вирішенні питань безпекового характеру.

Беручи участь у діяльності Співдружності Незалежних Держав, Україна розглядає її як міжнародний механізм консультацій та переговорів, покликаний сприяти дальшому розвитку торговельно-економічного співробітництва в межах Співдружності Незалежних Держав на засадах суверенного партнерства, рівноправності та взаємної вигоди.

Україна продовжуватиме конструктивне партнерство з Організацією Північноатлантичного договору з усіх питань, що становлять взаємний інтерес.

З метою забезпечення національних інтересів Україна й надалі докладатиме зусиль для дальшого розвитку Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ, насамперед з метою реалізації спільних проектів у торговельній та енергетичній сферах.

3.5.2. Участь України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки

Участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки розглядається Україною як важлива складова її зовнішньої політики, що сприяє зміцненню міжнародного авторитету нашої держави, розвитку співробітництва в рамках міжнародних універсальних та регіональних організацій.

Крім того, участь України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки забезпечує активне залучення її до глобальних політичних процесів. У цьому контексті Україна й надалі залишатиметься надійним контрибутором процесу зміцнення миру та стабільності як у східноєвропейському регіоні, так і у світі.

Участь підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, у міжнародних заходах щодо врегулювання кризових ситуацій, боротьби з піратством, протидії глобальним та регіональним викликам і загрозам, терористичній діяльності відповідно до принципів і норм міжнародного права та з урахуванням інтересів України дасть можливість, з одного боку, підвищити їх оперативну спроможність, а з іншого - набути необхідного досвіду взаємодії та належного рівня оперативної сумісності сил і засобів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, із силами і засобами інших держав.

3.5.3. Досягнення оперативної сумісності сил і засобів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, із силами і засобами інших держав

Практичне співробітництво України з міжнародними організаціями у сфері безпеки, участь Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, у спільних заходах з підготовки військ до міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки потребують високого рівня сумісності підрозділів сил безпеки і оборони з відповідними підрозділами зі складу багатонаціональних формувань.

Україна продовжуватиме вживати заходів для досягнення необхідного рівня сумісності визначених підрозділів сил оборони шляхом упровадження відповідних критеріїв і стандартів у сфері оборонного планування, забезпечення підготовки визначених органів військового управління, військових підрозділів до спільних дій зі збройними силами держав - членів міжнародних організацій у сфері безпеки.

Зазначені заходи здійснюватимуться в рамках оборонної реформи в Україні, зокрема в контексті вдосконалення системи управління, організації цивільно-військового співробітництва, поліпшення матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, посилення їх кадрового потенціалу, формування професійного сержантського складу тощо.

3.5.4. Участь у заходах щодо зміцнення довіри та безпеки в Європі

Україна приєдналася практично до всіх міжнародних договорів з питань контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, ракетних технологій та товарів подвійного використання, заборони або обмеження певних видів звичайної зброї тощо.

Україна виконує свої міжнародні зобов'язання щодо забезпечення на її території діяльності міжнародних інспекцій, місій спостерігачів, бере активну участь у міжнародній верифікаційній діяльності. Сумлінне виконання своїх міжнародних зобов'язань є одним з основних принципів зовнішньої політики України.

Водночас Україна виступає за те, щоб й інші сторони двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів України, насамперед стосовно надання міжнародних гарантій безпеки України у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї, неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.

3.5.5. Підвищення ефективності демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України

В Україні створено законодавчу базу для впровадження демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України, яка в цілому забезпечує здійснення в державі такого контролю. Водночас існує потреба в удосконаленні цієї бази.

Дальший розвиток передбачається здійснити за такими основними напрямами:

поетапне збільшення бюджетного фінансування сектору безпеки і оборони України до рівня, що забезпечує його розвиток, забезпечення прозорості витрат видатків на національну безпеку і оборону, запровадження дієвого механізму боротьби з корупцією;

дотримання вимог Конституції (254к/96-ВР) та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах України та інших складових сектору безпеки і оборони України, та членів їх сімей;

удосконалення механізму і впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування суспільства і міжнародної спільноти про діяльність складових сектору безпеки і оборони України, у тому числі шляхом щорічного видання Білої книги, проведення із залученням недержавних організацій та громадськості систематичних і неупереджених заходів з актуальних питань цивільно-військових відносин;

удосконалення механізму президентського і парламентського контролю за діяльністю сектору безпеки і оборони України, збільшення в його складових кількості цивільних осіб.

3.6. Завдання складових сектору безпеки і оборони України

У найбільш загальному вигляді розподіл відповідальності між складовими сектору безпеки і оборони України за організацію виконання завдань з реагування на кризові ситуації наведено в додатку № 1.

Завдання суб'єктів забезпечення національної безпеки України визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та конкретизовані відповідними законами, нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України. Водночас вони уточнюватимуться залежно від визначених пріоритетів реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України.

У рамках оборонного огляду основну увагу спрямовано на визначення завдань для сил оборони як найбільш складних та комплексних, що передбачає системне залучення до їх виконання інших складових сектору безпеки і оборони України.

Основними завданнями сил оборони є:

оборона України шляхом проведення комплексу заходів щодо ведення інформаційної боротьби, забезпечення готовності до захисту національних інтересів військовими засобами, безпосередньої відсічі збройної агресії проти України, боротьби із силами спеціальних операцій (диверсійно-розвідувальними підрозділами) потенційного противника, ведення територіальної оборони держави, підтримання режиму воєнного стану, ліквідації наслідків аварій і катастроф, що виникли внаслідок бойових дій;

охорона повітряного та підводного просторів держави у порядку, визначеному законодавством;

забезпечення захисту об'єктів Збройних Сил України від терористичних актів та кібернетичних атак у випадках, передбачених законодавством;

застосування сил і засобів Збройних Сил України для припинення протиправних дій, запобігання здійсненню терористичного акту в повітряному просторі та територіальних водах України, а також у заходах, спрямованих на забезпечення безпеки судноплавства та боротьбу з піратством і тероризмом, на захист життя і здоров'я громадян, об'єктів державної власності за межами України, у районах кризових ситуацій;

запобігання воєнному конфлікту шляхом проведення постійного моніторингу воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки, своєчасного попередження про виникнення кризової ситуації та ймовірний її розвиток, здійснення комплексу політико-дипломатичних й інших превентивних заходів, спрямованих на запобігання воєнному конфлікту та активізації дій в інформаційному, в тому числі кібернетичному, просторі;

стримування воєнного конфлікту за допомогою демонстрації власної обороноздатності, готовності і рішучості заподіяти потенційному агресору втрат, неадекватних очікуваним;

ліквідація збройного конфлікту шляхом зриву в найкоротші строки планів агресора, нанесення йому істотного ураження, примушення до припинення воєнних (бойових) дій і переговорів на вигідних для України умовах;

локалізація збройного конфлікту - рішучими і активними діями Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та ефективним використанням їх оперативних можливостей надійно блокувати територію, на якій ведуться бойові дії, обмеживши їх поширення на іншу територію, позбавити противника здатності нарощувати свої сухопутні (морські) угруповання;

нейтралізація воєнного конфлікту (збройної агресії) - активними політико-дипломатичними, інформаційними та іншими заходами привернути увагу міжнародних організацій (Організація Об'єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі тощо) і спільноти до воєнного конфлікту з метою визнання, засудження ними акту збройної агресії проти України та залучення їх до примушення противника припинити воєнні дії; рішучим застосуванням усіх оборонних можливостей держави послабити противника, заподіяти йому неприйнятних втрат, не допустити збільшення (поширення) масштабів збройної боротьби і змусити до мирних переговорів;

здійснення разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування заходів правового режиму надзвичайного чи воєнного стану;

надання допомоги центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям і органам місцевого самоврядування під час надзвичайних ситуацій;

підтримання миру та регіональної (глобальної) стабільності шляхом конструктивного партнерства і співробітництва з існуючими системами глобальної та регіональної безпеки, участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, сприяння миротворчим зусиллям інших держав.

Ефективність виконання завдань силами безпеки і оборони досягається шляхом чіткої організації взаємодії між ними.

3.7. Керівництво у сферах національної безпеки і оборони України

Керівництво у сферах національної безпеки і оборони держави здійснюється Президентом України як главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України (254к/96-ВР) , прав і свобод людини і громадянина, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України та Головою Ради національної безпеки і оборони України.

Верховна Рада України визначає та затверджує основи національної безпеки і оборони, загальну структуру, чисельність, функції Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, видатки Державного бюджету України на потреби безпеки і оборони, здійснює законодавче регулювання у сферах національної безпеки і оборони держави, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони держави; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президентові України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України (105/2007) та Воєнної доктрини України (648/2004) .

Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю, визначає потреби у витратах на безпеку і оборону, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сферах національної безпеки і оборони у визначених обсягах.

Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави в цей період.

4. Стан Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

4.1. Стан Збройних Сил України

Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб) як головний орган військового управління; види Збройних Сил України (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили); з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

За час, що минув після першого оборонного огляду, у Збройних Силах України відбулися значні структурні перетворення, проведено розподіл оперативних, адміністративних функцій та функцій усебічного забезпечення військ (сил) між органами військового управління всіх ланок. Започатковано формування Сил спеціальних операцій та створення професійного сержантського складу.

Однак не вдалося запровадити якісно нову систему управління військами (силами), матеріальну основу якої становила б Єдина автоматизована система управління Збройними Силами України на сучасній технологічній базі.

Спостерігається стала тенденція до зниження загального рівня бойової готовності військ (сил), їх можливостей гарантовано виконувати покладені на них завдання. Низьким є відсоток укомплектованості військових частин відповідно до штатів воєнного часу. Втрачаються практичні навички офіцерів щодо управління військовими з'єднаннями, частинами та підрозділами, на відновлення яких у майбутньому необхідно буде витратити набагато більше коштів і часу, ніж зараз.

Унаслідок незавершеності розпочатих реформ, неврахування суттєвих змін у формах і способах ведення збройної боротьби та недостатнього фінансування стан Збройних Сил України не повною мірою відповідає вимогам, що випливають із проведеного аналізу загроз і викликів національній безпеці у воєнній сфері, та потребує здійснення системних заходів для підвищення їх готовності до виконання завдань за призначенням.

Відсутній дієвий механізм вивільнення від надлишкового військового майна та звільнення Збройних Сил України від виконання невластивих функцій.

4.1.1. Система управління

Складові сектору безпеки і оборони України мають систему управління, яка в цілому здатна забезпечити виконання властивих їм завдань. Разом із тим законодавче визначення єдиної системи управління сектору безпеки і оборони України не завершено. Існуючі системи управління складових сектору безпеки і оборони України мають обмежені можливості щодо сумісності між собою та оснащені переважно застарілими обладнанням і засобами.

Система управління Збройними Силами України в цілому задовольняє потреби в управлінні військами (силами). До складу органів військового управління Збройних Сил України входять:

у стратегічній ланці - Міністерство оборони України, Генеральний штаб, командування видів Збройних Сил України;

в оперативній - управління армійських корпусів і повітряних командувань, Центр морських операцій та Центр військ берегової оборони, управління Західного і Південного оперативних командувань, територіальне управління "Північ";

у тактичній - управління тактичної групи "Крим", управління бригад, полків, окремих батальйонів та їм рівних тактичних підрозділів.

Разом із тим переважна більшість засобів зв'язку та автоматизації фактично повністю відпрацювала свій ресурс і потребує заміни, погіршується стан пунктів управління, а темпи оснащення сучасними засобами автоматизації всіх ланок системи управління, комплексної автоматизації процесів управління військами (силами) не відповідають сучасним вимогам.

Система зв'язку залишається у своїй основі аналоговою, несумісною з телекомунікаційною мережею держави, не відповідає потребам управління Збройними Силами України і вимагає вжиття невідкладних заходів щодо переходу на цифрові засоби зв'язку.

Водночас система управління Збройними Силами України потребує комплексного вдосконалення, адаптації органів та пунктів управління, систем зв'язку і автоматизації, структури Збройних Сил України та їх чисельності до виконання майбутніх завдань, а також забезпечення спроможностей щодо управління міжвидовими угрупованнями військ (сил), виконання завдань в умовах надзвичайного стану без проведення структурних змін, діяльності в умовах інформаційної боротьби та кібернетичних атак.

4.1.2. Стан кадрової політики

Військова кадрова політика в цілому забезпечує укомплектованість Збройних Сил України підготовленими кадрами.

Разом із цим проблемним питанням є неукомплектованість військ (сил) особами молодшого офіцерського складу та професійним рядовим і сержантським складом.

Досягнуту в попередні роки позитивну тенденцію до збільшення кількості військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, знівельовано через втрату привабливості військової служби: середній рівень грошового забезпечення військовослужбовця за контрактом (за 2010 рік - 1596 гривень, за 2011 рік - 2238 гривень) значно нижчий, ніж середня заробітна плата в державі (у 2010 році - 2239 гривень, у 2011 році - 2633 гривні), що серед іншого не мотивує громадян до проходження військової служби у Збройних Силах України.

Із цієї ж причини практично зупинено впровадження служби громадян України в резерві та підготовку резервістів.

Зберігається тенденція до дострокового звільнення осіб молодшого офіцерського складу, що призводить до дефіциту командирів первинної ланки і змінює співвідношення між старшими і молодшими офіцерами на користь перших.

Короткий строк строкової військової служби, недостатній професійний та освітній рівні призовного контингенту, низька інтенсивність бойової підготовки - фактори, що перешкоджають досягненню необхідного рівня вишколу особового складу.

Не розв'язується проблема із забезпеченням житлом військовослужбовців та членів їх сімей. Кількість військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку, на 1 січня 2011 року становила понад 45 тис. осіб, у тому числі понад 11 тис. звільнених у запас. Потреба в житлі має сталу тенденцію до збільшення у зв'язку з необхідністю забезпечення службовим житлом під час переходу Збройних Сил України на систему комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом.

Недостатні рівні грошового забезпечення та забезпечення житлом залишаються основними стримуючими чинниками щодо виконання у повному обсязі заходів із професіоналізації Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони України, а також щодо мотивації особового складу до проходження військової служби за контрактом.

4.1.3. Військова освіта

За своїми можливостями вищі військові навчальні заклади перевищують реальні потреби Збройних Сил України. Водночас необхідним є вдосконалення змісту підготовки військових фахівців з урахуванням сучасних та перспективних тенденцій розвитку збройної боротьби. Серед викладачів вищих навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів недостатня кількість офіцерів, які мають значний досвід служби у військах, брали участь у бойових діях та міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Стан навчально-матеріальної та польової бази вищих військових навчальних закладів не відповідає сучасним вимогам і не дає можливості повною мірою забезпечити необхідний рівень практичної готовності випускників до виконання завдань за призначенням.

Останніми роками спостерігається тенденція до скорочення кількості бажаючих вступати до вищих військових навчальних закладів.

Існуюча система підготовки осіб рядового складу, сержантського складу військової служби за контрактом не забезпечує в повному обсязі підготовку необхідної кількості військовослужбовців цієї категорії для комплектування підрозділів Збройних Сил України.

4.1.4. Стан оснащення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою

На озброєнні Збройних Сил України налічується приблизно чотири тисячі одиниць важкого озброєння та військової техніки, третина якого потребує відновлення. Більшість наявного озброєння та військової техніки виробництва 1980-1990 років є морально та фізично застарілими.

Основними проблемами оснащення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою залишаються: низька ефективність заходів державної військово-технічної політики, значне відставання темпів оснащення військ (сил) новими (модернізованими) зразками від процесу їх морального і фізичного старіння; обмежені можливості вітчизняних підприємств промисловості щодо задоволення потреб Збройних Сил України у сучасному озброєнні, що стало наслідком значного скорочення його замовлень протягом останніх років.

Найбільш проблемним є стан авіаційної техніки, автомобільних базових шасі, озброєння Військово-Морських Сил, протиповітряної оборони, засобів зв'язку, радіоелектронної боротьби, розвідки. Більшість видів озброєння та військової техніки потребує відновлення з продовженням ресурсу для виконання завдань за призначенням.

Кількість озброєння, що потребує заміни, модернізації та проведення ремонту, неухильно збільшується, а його стан наближається до критичного.

Водночас у військах (силах) перебуває велика кількість надлишкового озброєння та військової техніки, що не використовується, але потребує залучення значних фінансових та матеріальних ресурсів на утримання.

У середньостроковій перспективі закінчується строк технічної придатності практично всіх боєприпасів до артилерійських систем і танків.

Разом із тим основні зразки авіаційної техніки використали свій технічний ресурс менше ніж наполовину, що відкриває можливості для їх модернізації і продовження ресурсу за технічним станом. Останнє відповідає світовій практиці, але потребує проведення комплексу організаційних і технічних заходів. Водночас в Україні збережено мережу підприємств, спроможних здійснювати відновлення і модернізацію основних зразків як авіаційної техніки, так і іншого озброєння та військової техніки.

4.1.5. Підготовка військ (сил)

Основні зусилля у підготовці військ (сил) зосереджуються на забезпеченні визначеного рівня готовності підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони важливих державних об'єктів, залучаються до несення чергування з пошуково-рятувального забезпечення і участі у Процесі планування та оцінки сил (Концепція оперативних можливостей).

Однак обмежене ресурсне забезпечення не дає змоги здійснювати підготовку військ (сил) у повному обсязі.

Тактичні навчання у складі підрозділів, частин та з'єднань, у тому числі з бойовою стрільбою, проводяться в недостатній кількості та в менших, ніж необхідно, масштабах.

Існуюча система підготовки Збройних Сил України залишається високозатратною й неефективною. Форми і методи підготовки військ (сил) потребують удосконалення та широкого впровадження в навчальний процес сучасних технологій.

4.1.6. Стан матеріально-технічного забезпечення військ (сил)

Система матеріально-технічного забезпечення в цілому забезпечує діяльність військ (сил) у мирний час, проте потребує вдосконалення щодо забезпечення військ (сил) за територіальним принципом.

Матеріально-технічні запаси перебувають на критично допустимому рівні. Протягом останніх років Збройні Сили України забезпечувалися паливно-мастильними матеріалами, речовим майном значно нижче від потреб. Це ускладнює виконання заходів, пов'язаних із підготовкою військ (сил), несенням бойового чергування, підготовкою молодших спеціалістів у навчальних центрах тощо.

Обсяг непорушних запасів матеріальних засобів у службах тилу не відповідає вимогам керівних документів.

4.1.7. Стан медичного забезпечення

Система медичного забезпечення Збройних Сил України на рівні з'єднання, військової частини не спроможна повною мірою виконати покладені на неї завдання у зв'язку зі зношеністю матеріальної бази та відсутністю підготовлених фахівців. На військово-медичну службу покладені завдання щодо медичного забезпечення не лише військовослужбовців, а й членів їх сімей, ветеранів військової служби, працівників Збройних Сил України, загальна чисельність яких ушестеро перевищує чисельність військовослужбовців Збройних Сил України.

4.1.8. Військова інфраструктура

Міністерством оборони України утримується 1845 військових містечок, 413 з яких вивільнено та не планується до дальшого використання.

Система базування Військово-Морських Сил та аеродромна мережа Повітряних Сил у цілому забезпечують базування та підготовку до застосування кораблів, суден та авіації.

На арсеналах, центрах, базах і складах зберігається озброєння та військова техніка, боєприпаси і майно для забезпечення своєчасного приведення військ (сил) у готовність до виконання завдань за призначенням. Крім того, зберігаються озброєння та військова техніка, боєприпаси та матеріально-технічні засоби, непридатні для подальшого використання.

В інтересах Збройних Сил України використовується необхідна кількість залізничних станцій. Для забезпечення військових перевезень можуть використовуватися морські та річкові порти.

Протягом останніх років військова інфраструктура не розвивалася на належному рівні, приблизно половина її об'єктів не відповідає сучасним оперативним вимогам і потребує відновлення. Зростає необхідність у вивільненні надлишкової інфраструктури та будівництві нових об'єктів.

4.1.9. Економічна та господарська діяльність Міністерства оборони України

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року № 993 (993-2011-п) 36 підприємств, які належали до сфери управління Міністерства оборони України, передані Державному концерну "Укроборонпром", а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 року № 883-р (883-2011-р) 11 підприємств передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Стан державних підприємств, які залишаються у сфері управління Міністерства оборони України, потребує вжиття додаткових заходів для ефективної їх діяльності.

4.1.10. Стан утилізації компонентів ракетного палива, ракет, боєприпасів і озброєння, військової техніки

На сьогодні необхідно утилізувати понад 360 тис. тонн боєприпасів, розміщених на 130 об'єктах Збройних Сил України, а також приблизно 8 тис. тонн компонентів ракетного палива.

Комплексна утилізація боєприпасів здійснюється на державних підприємствах.

Фінансування утилізації компонентів ракетного палива до цього часу здійснювалося за рахунок коштів державного бюджету і міжнародної допомоги.

4.1.11. Стан фінансування Збройних Сил України

Рівень фінансування Збройних Сил України не відповідав показникам, визначеним Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, і здійснювався, виходячи з можливостей Державного бюджету України на відповідний рік (додаток № 2).

Зменшення частки видатків на Збройні Сили України у відсотках валового внутрішнього продукту, дисбаланс між потребами Збройних Сил України та ресурсними можливостями держави щодо їх задоволення змушує підтримувати тільки мінімально допустимі спроможності Збройних Сил України, що призводить до високого ступеня ризику невиконання завдань за призначенням, зменшення можливості формування ємного державного оборонного замовлення, гальмування розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу.

4.2. Стан внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

Організаційно внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі - внутрішні війська) складаються з Головного управління, 6 управлінь територіальних командувань, 9 бригад, 15 полків, 21 окремого батальйону, 4 військових баз, 3 військових установ, 2 госпіталів, 5 медичних центрів, 2 навчальних закладів, об'єднаного вузла зв'язку, навчального центру.

На сьогодні внутрішні війська виконують такі основні завдання:

охорона та оборона важливих державних об'єктів, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;

супроводження спеціальних вантажів;

здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються;

конвоювання заарештованих і засуджених осіб;

охорона підсудних під час судового процесу;

переслідування і затримання заарештованих та засуджених осіб, які втекли з-під варти;

участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;

участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороняються;

охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.

Крім того, внутрішні війська беруть участь у:

заходах, пов'язаних із припиненням терористичної діяльності;

здійсненні заходів правового режиму надзвичайного стану;

охороні вищих посадових осіб держави;

виконанні завдань територіальної оборони.

Внутрішні війська, як і Збройні Сили України, внаслідок відсутності належного фінансування мають аналогічні проблеми щодо розвитку, зокрема:

потребує вдосконалення і технічного переоснащення система управління внутрішніх військ;

не повною мірою вирішується питання соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

низький рівень укомплектованості частин і підрозділів внутрішніх військ особами рядового та сержантського складу, які проходять військову службу за контрактом;

загострюється проблема забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ житлом, кількість осіб, які перебувають на квартирному обліку, становить приблизно 5 тис. осіб;

більше 80 відсотків зразків озброєння і військової техніки перебуває в експлуатації понад 15 років;

забезпеченість засобами індивідуального бронезахисту та активної оборони становить 75 відсотків, значна їх кількість потребує заміни;

матеріально-технічні засоби непорушного запасу потребують оновлення;

незадовільна ситуація із забезпеченням речовим майном, автомобільною технікою, паливно-мастильними матеріалами та засобами бронезахисту;

потребує оновлення медичне обладнання.

4.3. Стан Державної прикордонної служби України

Державна прикордонна служба України має таку загальну структуру: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону; територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Розбудова Державної прикордонної служби України здійснюється на основі Концепції розвитку Державної прикордонної служби України на період до 2015 року (546/2006) , схваленої Указом Президента України від 19 червня 2006 року № 546.

На сьогодні створено сучасну інтегровану систему охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; здійснено перехід на цифровий зв'язок та комплектування особовим складом на контрактній основі; розпочато реформування (оптимізацію) сил Морської охорони та формування сучасної системи логістики.

4.4. Стан Державної спеціальної служби транспорту

Державна спеціальна служба транспорту має таку загальну структуру: орган управління Державною спеціальною службою транспорту, об'єднані загони, загони, окремі загони, підрозділи охорони, органи забезпечення, навчальний центр, заклади, підприємства та установи.

Становлення Державної спеціальної служби транспорту здійснюється на підставі Програми формування та розвитку Державної спеціальної служби транспорту на 2005-2015 роки (939-2005-п) , затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2005 року № 939.

4.5. Стан Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України виконує широкий спектр завдань щодо забезпечення системи управління державою засобами зв'язку та захисту інформації.

Загальну структуру Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України складають: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації і підпорядковані йому регіональні органи (27 регіональних органів) та територіальні підрозділи (6 територіальних підрозділів).

У Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України утворені навчальний заклад, науково-дослідна установа, заклади та установи забезпечення.

До сфери управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входять підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням виконання покладених на неї завдань.

За останні роки удосконалено нормативно-правове регулювання діяльності Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Продовжувалося вдосконалення функціонування цілісної системи захисту інформації, яка дає змогу забезпечити необхідний та достатній рівень захищеності інформаційного простору держави та безпеку інформації, що циркулює в системах спеціального зв'язку, призначених для управління державою, поступово здійснюється модернізація та розвиток таких систем.

Водночас відсутність належного фінансування унеможливлює необхідні темпи заміни застарілого парку засобів та обладнання систем спеціального зв'язку, призначених для управління державою, сучасними засобами зв'язку і захисту інформації.

Вирішення питання щодо забезпечення телекомунікаційними ресурсами органів безпеки, оборони та охорони правопорядку ускладнено приватизацією державного оператора телекомунікацій.

Не створено Національний центр оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами для використання їх в інтересах запобігання, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, оповіщення населення, задоволення потреб національної безпеки, оборони та охорони правопорядку.

Разом із цим законодавство щодо участі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в обороні держави потребує дальшого удосконалення.

4.6. Існуючі структура і чисельність Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної пенітенціарної служби України забезпечують виконання завдань оборони, визначених законодавством.

4.7. Проблемним питанням є забезпечення складових сектору безпеки і оборони України страховим фондом документації. Розвиток установ страхового фонду документації стримується відсутністю відповідної державної цільової програми.

5. Перспективна модель складових сектору безпеки і оборони України

Складові сектору безпеки і оборони України на середньо- та довгострокову перспективу повинні мати високий рівень бойової та мобілізаційної готовності, бути оснащені переважно модернізованим і новим озброєнням та військовою технікою, забезпечені необхідними ресурсами, бути здатними виконувати покладені на них завдання.

Основною метою реформування та розвитку складових сектору безпеки і оборони України є забезпечення на основі принципу оборонної достатності їх спроможності спільно виконувати завдання щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в умовах проведення позаблокової політики та функціонування в демократичному суспільстві.

5.1. Перспективна структура Збройних Сил України

Збройні Сили України і надалі перебуватимуть у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке залишатиметься органом військового управління та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, на який покладатимуться такі завдання: формування і реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони та військового будівництва, у галузі планування військової освіти і науки; здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами України; забезпечення формування військово-технічної політики у сфері оборони; формування військової кадрової політики.

Міністерство оборони України виконуватиме функції відповідно до завдань, визначених положенням про нього. Для цього у складі Міністерства оборони України діють відповідні структурні підрозділи, а також необхідні сили і засоби, які йому підпорядковуються.

Збройні Сили України матимуть таку структуру:

Генеральний штаб Збройних Сил України;

міжвидові органи військового управління, які призначені для управління військами (силами) незалежно від видової ознаки, дислокованими у межах, визначених новим військово-адміністративним поділом території України. Планується сформувати Сили спеціальних операцій як рід військ;

військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації.

На Генеральний штаб як головний військовий орган з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, у тому числі протиповітряною обороною, координації та контролю за виконанням іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань у сфері оборони покладатимуться такі основні завдання:

стратегічне планування застосування Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони, організація стратегічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, організація територіальної оборони України та оперативного обладнання території держави;

безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України;

організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підготовку і підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

У разі створення Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Генеральний штаб виконуватиме функції її робочого органу.

Генеральний штаб виконуватиме завдання відповідно до положення про нього. Для виконання покладених на нього завдань Генеральний штаб матиме відповідні структурні підрозділи.

Збройні Сили України як складова сектору безпеки і оборони України в довгостроковій перспективі матимуть можливості адекватного реагування на виклики та загрози в загальній системі забезпечення національної безпеки і оборони.

За ступенем бойової готовності бойовий склад Збройних Сил України мирного часу поділятиметься на Сили постійної готовності та Сили резерву.

5.2. Внутрішні війська

Основною метою дальшого розвитку внутрішніх військ є завершення створення у їх складі функціональних компонентів, здатних виконувати широкий спектр правоохоронних завдань та ефективно реагувати на зміни характеру кризових ситуацій.

В інтересах оборони основними завданнями внутрішніх військ, зокрема, будуть: охорона і оборона важливих державних об'єктів, ядерних об'єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав і міжнародних організацій в Україні; участь у локалізації і припиненні дій незаконних збройних формувань; виконання завдань територіальної оборони в районах розміщення об'єктів, що охороняються.

До складу внутрішніх військ організаційно входитимуть Головне управління, територіальні командування, бригади, полки, центри, окремі батальйони, Академія внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та підрозділи забезпечення.

За оперативним призначенням внутрішні війська поділятимуться на Територіальні сили правопорядку, Сили оперативного втручання, Сили спеціальної охорони і оборони, Сили забезпечення та підтримки військ.

Територіальні сили правопорядку призначені, зокрема, для забезпечення виконання завдань охорони громадської безпеки і правопорядку, здійснення екстрадиції, участі у боротьбі зі злочинністю.

Сили оперативного втручання призначені, зокрема, для здійснення заходів з оперативного реагування на дії злочинних угруповань, дії незаконних воєнізованих або збройних формувань, для виконання інших спеціальних завдань.

Сили забезпечення та підтримки військ призначені для всебічної підтримки під час виконання службово-бойових завдань за призначенням.

Сили спеціальної охорони і оборони призначені для охорони та оборони ядерних електростанцій, об'єктів, у яких зберігаються ядерні матеріали, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій в Україні.

5.3. Державна прикордонна служба України

Державна прикордонна служба України в інтересах оборони держави здійснює заходи з охорони державного кордону України, бере у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, участь у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав, проведенні заходів територіальної оборони України, здійснює розвідку відповідно до закону, веде боротьбу з диверсійно-розвідувальними групами противника.

Перспективна структура Державної прикордонної служби України включатиме: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону України, розвідувальний орган, регіональні управління, яким підпорядковуватимуться органи охорони державного кордону України, авіаційні ескадрильї (групи), морську охорону, навчальні та наукові заклади, органи матеріально-технічного забезпечення.

5.4. Державна спеціальна служба транспорту

Державна спеціальна служба транспорту в інтересах оборони України виконує функції щодо організації технічного прикриття найважливіших державних об'єктів транспортної інфраструктури, відновлення, наведення наплавних, залізничних мостів (переправ), охорони і оборони об'єктів національної транспортної системи в особливий період, проведення аварійно-рятувальних робіт та відбудови транспортних комунікацій, порушених унаслідок надзвичайних ситуацій, щодо будівництва і ремонту об'єктів транспорту, їх розмінування, встановлення загороджень, здійснення заходів територіальної оборони, спрямованих на дотримання правового режиму воєнного стану.

Метою розвитку Служби є створення сучасної структури для координації дій галузей транспорту та виконання завдань на об'єктах національної транспортної системи як в особливий період, так і в мирний час.

5.5. Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України

Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України в інтересах оборони держави забезпечує надійне функціонування, безпеку та розвиток державної системи урядового зв'язку, зокрема її готовність до роботи в особливий період та в разі виникнення надзвичайної ситуації, бере участь у виконанні завдань територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану відповідно до закону.

Перспективна структура Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України включатиме: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань організації спеціального розвитку та захисту інформації, регіональні органи та територіальні підрозділи, органи і підрозділи урядового військово-кур'єрського зв'язку, навчальні, медичні, санаторно-курортні та інші заклади, науково-дослідні, науково-виробничі та інші установи і організації.

5.6. Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України

Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України виконують завдання в інтересах оборони відповідно до нормативно-правових актів та законодавства України і розвиваються за власними програмами розвитку відповідно до законодавства України.

Завдання складових сектору безпеки і оборони України щодо розвитку можливостей з питань оборони визначатимуться документами з планування оборони держави.

6. Стратегія трансформації сил безпеки і оборони

У рамках оборонного огляду визначено стратегію трансформації сектору безпеки і оборони України як цілісної системи шляхом системних змін у діяльності всіх його складових, спрямованих на створення нових (поліпшення наявних) можливостей для нейтралізації існуючих і ймовірних загроз у сферах національної безпеки та оборони держави. Особливими завданнями такої стратегії є: припинення зниження рівня боєздатності Збройних Сил України, оптимізація їх структури та чисельності, припинення відтоку підготовленого офіцерського та сержантського складу, відновлення технічної готовності озброєння, модернізація та оновлення його складу, вдосконалення системи підготовки військ (сил), реорганізація системи оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення, послідовне відновлення здатності військ (сил) до виконання завдань за призначенням та формування на цій основі боєздатних, мобільних, якісно підготовлених, всебічно забезпечених, професійних Збройних Сил України, здатних захистити національні інтереси України та брати активну участь у міжнародних заходах з підтримки миру і безпеки.

6.1. Напрями, основні принципи та етапи трансформації сектору безпеки і оборони України

Трансформація сил безпеки і оборони здійснюється з метою досягнення такого їх стану, який за кількістю і якістю озброєння та військової техніки, запасів матеріально-технічних засобів, сучасної системи управління військами (силами), розвинутої інфраструктури, укомплектованості, за рівнем підготовки та морально-психологічним станом особового складу гарантовано забезпечить виконання покладених на них завдань оборони.

Трансформація сил безпеки і оборони передбачає побудову нової моделі сектору безпеки і оборони України шляхом уточнення функцій, завдань та розподілу конкретної відповідальності і дольової участі всіх складових системи гарантування національної безпеки України за визначеними сценаріями застосування військ (сил).

Крім того, будуть створені умови для більш широкого залучення цивільних державних та недержавних організацій до виконання завдань в інтересах безпеки і оборони України. Найбільш перспективними напрямами такої діяльності будуть: залучення цивільних організацій до надання миротворчих послуг в інтересах виконання миротворчих завдань Збройних Сил України; функціонування мережі недержавних інституцій, що професіонально опікуються проблемами безпеки і оборони, тощо.

В основу трансформації сектору безпеки і оборони України слід покласти такі основні принципи:

пріоритетність створення умов для гарантованого виконання завдань безпеки і оборони держави;

об'єднання можливостей сил безпеки і оборони під час виконання завдань щодо захисту національних інтересів України;

верховенство права, реалізація прав і свобод людини та громадянина;

пріоритетність забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців і членів їх сімей;

інтеграція, що передбачає формування та функціонування в органічній єдності з системою національної безпеки України;

оборонна достатність з урахуванням поточного і прогнозованого характеру воєнно-політичної обстановки, економічних і фінансових можливостей держави, а також проведення політики позаблоковості;

зосередження зусиль на виконанні пріоритетних завдань, що полягає у здатності швидко нарощувати необхідні оперативні можливості складових сектору безпеки і оборони України у визначеному місці та в необхідний час;

упровадження інноваційних методів управління ресурсами, їх концентрація в інтересах виконання найбільш важливих завдань безпеки і оборони держави, а також раціональний розподіл наявних ресурсів між складовими сектору безпеки і оборони України;

упровадження перспективних технологій; використання узгоджених концепцій підготовки та застосування сил безпеки і оборони; удосконалення організаційної та функціональної взаємодії між складовими сектору безпеки і оборони України;

дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, виконання міжнародних зобов'язань України.

Досягнення цілей трансформації сектору безпеки і оборони України планується здійснювати двома етапами:

на першому етапі (до кінця 2017 року) - створення необхідних умов для трансформації та здійснення основних структурних і функціональних перетворень складових компонентів;

на другому етапі (до кінця 2023 року) - забезпечення розвитку за основними напрямами діяльності.

У дальшому передбачається завершення створення сектору безпеки і оборони України як цілісної системи та забезпечення його стабільного розвитку.

Процес трансформації сектору безпеки і оборони України супроводжуватиметься проведенням постійного, створеного на основі єдиної методологічної бази моніторингу результатів, прийняттям рішень щодо коригування запланованих заходів, випробуванням інноваційних ідей і технологій у ході відповідних експериментів, навчань, тренувань тощо.

6.2. Завдання та умови, необхідні для трансформації сектору безпеки і оборони України

Досягнуті протягом останнього десятиліття результати реформування і розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, запровадження цивільного демократичного контролю за їх діяльністю створили необхідні передумови для трансформації сектору безпеки і оборони України.

Основними завданнями, необхідними для такої трансформації, є:

поступове нарощування можливостей сектору безпеки і оборони України, що дасть змогу у перспективі брати участь у всьому спектрі майбутніх військових і цивільно-військових операцій з надання гуманітарної допомоги та інших операціях; досягнення оперативної сумісності складових сектору безпеки і оборони України; розроблення ефективного механізму реагування на кризові ситуації; звільнення Збройних Сил України від виконання невластивих їм функцій та завдань;

поетапне вдосконалення організаційних структур, оптимізація чисельності особового складу, кількості озброєння та військової техніки; відновлення справності та продовження ресурсу, проведення модернізації, створення нових систем і уніфікація зразків озброєння та військової техніки шляхом упровадження новітніх технологій;

перегляд доктрин, стратегій та концепцій, а також удосконалення нормативно-правової бази з питань безпеки і оборони.

У ході планування досягнення визначених завдань, необхідних для трансформації сектору безпеки і оборони України, передбачається:

провести стратегічні дослідження щодо визначення концептуальних поглядів на його розвиток;

уточнювати щороку планові документи стосовно його трансформації та впровадити п'ятирічний цикл оборонних оглядів;

сформувати і реалізувати дієву воєнно-економічну, військово-промислову та військово-технічну політику щодо задоволення потреб складових сектору безпеки і оборони України;

запровадити в систему оборонного планування механізм планування з урахуванням можливостей держави.

Виконання завдань, необхідних для трансформації сектору безпеки і оборони України, здійснюватиметься за умов:

проведення скоординованих системних реформ у силах оборони за одночасного підтримання постійної їх готовності до виконання завдань за призначенням, чіткого розподілу дольової участі, підвищення відповідальності кожної із складових сектору за виконання визначених завдань та інтеграції (об'єднання) їх можливостей (внеску) для виконання спільних завдань, забезпечення безперервності та послідовності в реалізації планів трансформації;

збалансування та оптимізації видатків державного бюджету на потреби оборони, які повинні забезпечити поступовий розвиток та нарощування можливостей сил оборони. Починаючи з 2018 року, витрати на утримання Збройних Сил України не повинні перевищувати 60 відсотків, а на оснащення озброєння, військової техніки військ (сил) та розвиток інфраструктури бути не меншими ніж 25 відсотків видатків державного бюджету Міністерству оборони України;

безумовного гарантування державою виділення визначених ресурсів на потреби оборони;

нормативно-правового врегулювання завдань та функцій Збройних Сил України щодо їх виконання у кризових ситуаціях невоєнного характеру (надання допомоги органам влади та населенню під час стихійних лих, техногенних катастроф тощо), а також застосування сил оборони за кордоном;

підвищення дієвості демократичного цивільного контролю за діяльністю складових сектору безпеки і оборони України, вдосконалення внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту за використанням бюджетних коштів і державного (військового) майна, а також системного здійснення заходів щодо запобігання корупції;

підтримання ефективного міжнародного співробітництва та партнерства у сферах безпеки і оборони.

З метою забезпечення реалізації державної інформаційної політики у сферах національної безпеки і оборони впроваджуватиметься принципово нова система організації та проведення комплексних заходів інформаційної боротьби, до якої залучатимуться відповідні органи управління, сили та засоби.

6.3. Етапи реформування і розвитку Збройних Сил України

Стратегія реформування та розвитку Збройних Сил України передбачає виконання зазначених вище завдань шляхом проведення взаємоузгоджених з усебічним забезпеченням необхідними ресурсами заходів такими етапами.

Перший етап - до кінця 2017 року:

здійснити основні заходи реформування, зменшити чисельність та в основному завершити формування перспективного складу Збройних Сил України;

забезпечити створення належних умов для переходу до комплектування Збройних Сил України виключно військовослужбовцями за контрактом;

вивільнити Збройні Сили України від надлишкового майна та звільнити від виконання невластивих їм функцій;

укомплектувати військові частини постійної готовності справним і частково модернізованим (новим) озброєнням і військовою технікою;

підвищити рівень державних соціальних гарантій військовослужбовцям та забезпечити соціальний захист осіб, які звільнятимуться з військової служби у зв'язку з реформуванням;

досягти рівня здатності військ (сил) до адекватного реагування на загрозу прикордонного збройного конфлікту при збереженні спроможності до нарощування оперативних можливостей в особливий період для відсічі збройній агресії;

за показниками підготовки, технічного оснащення та всебічного забезпечення поступово наблизити Збройні Сили України до показників армій провідних європейських держав.

Пріоритетними цілями етапу є:

приведення визначених бойових військових частин у готовність до виконання завдань за призначенням;

починаючи з 2014 року, поступове збільшення частки модернізованих і нових зразків озброєння і військової техніки;

удосконалення системи управління та всебічного забезпечення військ (сил);

збереження та посилення кадрового потенціалу, підвищення рівня державних соціальних гарантій.

На другому етапі (до кінця 2023 року) передбачається дальший розвиток Збройних Сил України, поступове нарощування їх спроможностей щодо виконання завдань запобігання, стримування та локалізації на ранній стадії виникнення воєнного конфлікту середньої інтенсивності.

Пріоритетними цілями на другому етапі є:

приведення боєздатності військових частин постійної готовності у відповідність з установленими вимогами;

дальше оснащення Збройних Сил України модернізованим і новим озброєнням та військовою технікою з урахуванням потреб і визначених пріоритетів;

створення системи інформаційної боротьби.

Основні зусилля на зазначеному етапі зосереджуються на розвитку Збройних Сил України і в першу чергу військових частин постійної готовності, зокрема, на:

поступовому оновленні озброєння та військової техніки у військах (силах) за рахунок модернізованих і нових зразків;

удосконаленні системи підготовки та підвищення рівня професійного вміння рядового і сержантського складу;

продовженні створення та інтеграції автоматизованих систем управління різного функціонального призначення в рамках формування на цій основі Єдиної автоматизованої системи управління сектору безпеки і оборони України;

удосконаленні систем усіх видів забезпечення, об'єктів інфраструктури тощо.

У дальшому розвиток Збройних Сил України буде спрямований на досягнення основних якісних показників їх нової моделі, оснащення сучасними зразками озброєння та військової техніки, підготовку, професіоналізацію Збройних Сил України, створення матеріально-технічних запасів.

У разі досягнення визначених стратегічних цілей Збройні Сили України у взаємодії з іншими силами безпеки і оборони повинні бути здатними виконувати завдання за призначенням у повному обсязі.

Для цього в дальшій перспективі передбачається здійснити такі заходи:

оснащення військ (сил) основними типами новітніх комплексів і систем озброєнь, військової та спеціальної техніки;

удосконалення системи підготовки військ (сил), досягнення показників бойової підготовки за стандартами передових держав світу;

створення основних складових компонентів Єдиної автоматизованої системи управління сектору безпеки і оборони України, початок її стабільного розвитку як цілісної системи;

нарощування спроможностей Сил спеціальних операцій;

підвищення показників грошового та соціального забезпечення персоналу;

упровадження сучасних систем і технологій усебічного забезпечення військ (сил).

6.4. Шляхи досягнення визначених можливостей складовими сектору безпеки і оборони України

Для досягнення в ході трансформації визначених можливостей складовими сектору безпеки і оборони України слід підвищити ефективність їх діяльності за всіма напрямами, насамперед у частині забезпечення озброєння та військової техніки, удосконалення системи управління, кадрової політики, військової освіти і науки, а також забезпечення житлом.

6.4.1. Удосконалення системи управління Збройними Силами України та складовими сектору безпеки і оборони України

Для впровадження цілісного механізму прийняття рішень та керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави, ефективної координації діяльності сектору безпеки і оборони України передбачається розроблення та прийняття низки актів законодавства, спрямованих на удосконалення механізму здійснення Президентом України повноважень Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та з керівництва сектором безпеки і оборони України. Наявність правового механізму відкриє шлях дальшим інституціональним перетворенням сектору безпеки і оборони України. Буде розроблено та впроваджено алгоритм діяльності сектору безпеки і оборони України в кризових ситуаціях, підвищено ефективність планування, координації та контролю за діяльністю суб'єктів гарантування національної безпеки і оборони.

Матеріальною базою єдиної системи управління стануть, зокрема, об'єднані інтегрованою системою зв'язку і відповідними засобами автоматизації Ситуаційний центр Генерального штабу Збройних Сил України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головний центр управління службою Державної прикордонної служби України, аналогічні підрозділи інших міністерств і установ, що входять до сектору безпеки і оборони України. Існуючі системи управління будуть інтегровані в Єдину автоматизовану систему управління сектору безпеки і оборони України на принципах поєднання централізованого та децентралізованого управління.

Склад і структура системи управління Збройними Силами України в мирний час повинні забезпечити надійне управління військами (силами) без істотної перебудови та проведення організаційних заходів в особливий період, а рівень їх готовності повинен бути вищим за рівень готовності підпорядкованих військ (сил). Структура системи управління Збройних Сил України буде мати такі рівні: Генеральний штаб; міжвидові органи військового управління з підпорядкуванням військ (сил), дислокованих відповідно до військово-адміністративного поділу території України; управління бригад (полків), інших військових частин і військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України.

З метою створення ефективної системи інформаційного забезпечення оборони держави буде впроваджено принципово нову систему організації та проведення заходів інформаційної боротьби, яка включатиме відповідні органи управління, сили та засоби, що створюються в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших складових сектору безпеки і оборони України. Їх діяльність спрямовуватиметься на організацію заходів інформаційної боротьби, виявлення ознак і протидію інформаційно-психологічному впливу, кібернетичним атакам, спрямованим на порушення обороноздатності України.

Для забезпечення ефективної взаємодії органів військового управління та державної виконавчої влади, підвищення якості виконання ними завдань передбачається внесення змін до існуючого військово-адміністративного та оперативно-стратегічного поділу території держави.

Удосконалення системи управління Збройними Силами України здійснюватиметься шляхом розроблення перспективних та модернізації наявних засобів зв'язку, автоматизації та створення Єдиної автоматизованої системи управління.

На першому етапі (до кінця 2017 року) здійснюватиметься оптимізація інфраструктури існуючих пунктів управління, а також:

модернізація систем життєзабезпечення визначених спеціальних фортифікаційних споруд;

переоснащення стаціонарного компонента системи зв'язку та автоматизації Збройних Сил України на цифрові засоби;

переоснащення польового (мобільного) компонента системи зв'язку та автоматизації Збройних Сил України на цифрові засоби;

реалізація заходів зі створення Єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами України, насамперед шляхом автоматизації систем розвідки, зв'язку, оповіщення, оперативного (бойового) чергування, окремих функцій повсякденної діяльності органів військового управління;

створення інтегрованої системи супутникового зв'язку як складової Національної системи супутникового зв'язку;

започаткування створення комплексної системи захисту інформації;

обладнання новими засобами зв'язку і автоматизації територіальних та периферійних інформаційно-телекомунікаційних вузлів.

На другому етапі (до кінця 2023 року) передбачається:

розпочати створення мережі універсальних багатофункціональних пунктів управління, здатних забезпечити роботу оперативного складу різних органів управління та переведення техніки рухомих пунктів управління на єдину базу вітчизняного виробництва нового покоління;

продовжити переоснащення системи зв'язку та автоматизації Збройних Сил України з використанням цифрових засобів;

продовжити проведення заходів зі створення Єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами України, поєднання та істотного підвищення оперативності, взаємодії систем управління Збройними Силами України та складових сектору безпеки і оборони України на основі впровадження Єдиної автоматизованої системи управління;

завершити створення територіальних та дальше обладнання периферійних інформаційно-телекомунікаційних вузлів.

У дальшому передбачається:

завершити оснащення системи зв'язку та автоматизації Збройних Сил України цифровими засобами;

завершити створення Єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами України та здійснити її інтеграцію до відповідних систем складових частин сектору безпеки і оборони України, здатних до сумісності з аналогічними структурами багатонаціональних (миротворчих) сил.

6.4.2. Кадрова політика

Кадрова політика буде спрямована на забезпечення гарантованого комплектування Збройних Сил України високопрофесійними кадрами, вдосконалення підготовки особового складу, підвищення його мотивації до ефективного виконання завдань за призначенням, збереження висококваліфікованих фахівців, надання можливості кожному військовослужбовцю та працівнику нарощувати свій інтелектуальний, моральний, фізичний та культурний потенціал. При цьому буде поетапно досягатися баланс визначеного рівня боєздатності Збройних Сил України щодо комплектування їх особовим складом, забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців та дотримання їх прав і свобод.

Зазначені зміни будуть відбуватися за такими напрямами:

удосконалення кадрового забезпечення Збройних Сил України;

підготовка особового складу;

гуманітарне та соціальне забезпечення особового складу.

З метою вдосконалення порядку кадрового забезпечення Збройних Сил України передбачається розв'язати комплекс завдань.

На першому етапі (до кінця 2017 року) передбачається:

упровадити сучасні принципи та підходи у військовій кадровій політиці, підвищити ефективність кадрової роботи у військах (силах);

оптимізувати чисельність та співвідношення всіх категорій військовослужбовців;

поступово сформувати професійний сержантський склад, здатний забезпечити виконання завдань щодо зміцнення військової дисципліни та викорінення негативних явищ у військових колективах;

забезпечити створення належних умов для переходу до комплектування Збройних Сил України виключно військовослужбовцями за контрактом та створити нову систему комплектування офіцерського складу тактичного рівня;

підвищити якість добору громадян для проходження військової служби за контрактом і комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань;

упровадити ефективну систему управління кар'єрою військовослужбовців;

опрацювати питання щодо створення Президентського кадрового резерву для Збройних Сил України, інших складових сектору безпеки і оборони України;

забезпечити розвиток служби у військовому резерві.

Для виконання зазначених завдань будуть внесені відповідні зміни до нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення порядку проходження військової служби всіма категоріями військовослужбовців, забезпечення індивідуального підходу в роботі з особовим складом та прозорості кадрових рішень, створення умов для кар'єрного зростання військовослужбовців.

Співвідношення чисельності всіх категорій особового складу буде приведене у відповідність із потребами Збройних Сил України, зумовленими їх завданнями і структурою, та наближене до середніх показників, прийнятих у збройних силах провідних європейських держав.

Для підвищення мотивації до військової служби передбачається:

підвищити рівень грошового забезпечення військовослужбовців;

удосконалити систему грошового забезпечення та привести розміри посадових окладів військовослужбовців у відповідність із розмірами посадових окладів державних службовців;

підвищити питому частку основних видів грошового забезпечення до 80 відсотків загальної структури грошового забезпечення;

забезпечити дотримання передбачених законодавством державних соціальних гарантій військовослужбовців, які звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або здійсненням організаційних заходів, створити умови для їх адаптації до цивільного життя, забезпечити гідні пенсії військовим пенсіонерам.

На другому етапі (до кінця 2023 року) та в дальшому передбачається:

удосконалити систему кадрового забезпечення Збройних Сил України відповідно до вимог часу;

здійснити заходи щодо створення у Збройних Силах України професійного сержантського складу, здатного взяти на себе основне навантаження щодо виховання та навчання підлеглого особового складу.

Розвиток гуманітарної та соціальної сфери у Збройних Силах України забезпечуватиметься шляхом:

поліпшення умов для забезпечення захисту прав та свобод військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, збереження їх духовного і фізичного здоров'я в інтересах виконання завдань оборони держави;

удосконалення форм і методів військово-патріотичної, культурно-виховної та просвітницької роботи серед військовослужбовців, а також системи управління гуманітарними і соціальними процесами у Збройних Силах України;

формування позитивного іміджу Збройних Сил України у суспільстві, піднесення престижу військової служби, вдосконалення системи взаємодії з інститутами громадянського суспільства;

забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців та членів їх сімей, створення сприятливих умов для виконання ними конституційного обов'язку щодо захисту України.

Для цього передбачається на першому етапі (до кінця 2017 року):

вдосконалити механізм надання гарантій соціального захисту особового складу, зокрема, підвищити рівень грошового забезпечення військовослужбовців до розмірів, які дадуть можливість військовій службі успішно конкурувати на ринку праці України;

розробити та запровадити Стратегію реалізації соціальної політики в Збройних Силах України на довгострокову перспективу;

здійснити оптимізацію структури та системи управління військовими закладами культури, створити перспективну модель культурно-мистецьких закладів;

удосконалити існуючу інфраструктуру соціально-культурної та спортивно-оздоровчої сфер військових містечок Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин постійної готовності;

визначити нормативно-правові засади взаємодії Збройних Сил України з церквами та релігійними організаціями, забезпечити захист права на свободу совісті та віросповідання.

На другому етапі (до кінця 2023 року) передбачається завершити формування перспективної моделі культурної складової гуманітарного забезпечення Збройних Сил України і створити військові телецентри.

У дальшому будуть здійснюватися заходи щодо розвитку матеріальної бази гуманітарної сфери Збройних Сил України.

Розв'язання житлової проблеми передбачається здійснити за такими основними напрямами:

завершення будівництва житла, розпочатого в попередні роки;

забезпечення військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, службовим житлом;

запровадження прозорого механізму розподілу житла, створення єдиної черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і розміщення інформації про таку чергу на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України;

придбання (закупівля) та будівництво житла на землях оборони (зокрема, за рахунок залучення інвестиційних коштів та шляхом реконструкції вивільнених військових будівель);

створення умов для придбання житла для військовослужбовців у населених пунктах, в яких здійснюється будівництво житла за планом Міністерства оборони України;

залучення на конкурсних засадах коштів інвесторів для участі у спільному з Міністерством оборони України будівництві житла на земельних ділянках, що вивільняються в результаті реформування Збройних Сил України;

залучення коштів військовослужбовців (за їх бажанням) на будівництво (придбання) житла в розмірі 70 відсотків вартості такого житла;

надання земельних ділянок військовослужбовцям під індивідуальне будівництво.

6.4.3. Військова освіта і наука

Розвиток військової освіти і науки буде спрямований на досягнення високого рівня підготовки військових фахівців, виконання актуальних наукових завдань військового будівництва та застосування Збройних Сил України, модернізацію існуючих та розроблення новітніх зразків озброєння і військової техніки шляхом поетапного проведення заходів з інтеграції освіти і науки, концентрації матеріально-технічних, фінансових, кадрових, інформаційних ресурсів.

Передбачається привести систему підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації військових фахівців усіх рівнів у відповідність із державними та галузевими стандартами вищої військової освіти.

У навчальних закладах (військові університети, академії, коледжі) здійснюватиметься підготовка військових фахівців на посади осіб офіцерського, сержантського складу.

Пріоритетом навчального процесу буде формування у майбутніх командирів високих лідерських якостей.

Реформування та розвиток військової освіти на першому етапі (до кінця 2017 року) здійснюватиметься шляхом:

завершення оптимізації мережі вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів за видовим принципом;

здійснення у Національному університеті оборони України із залученням видових вищих військових навчальних закладів підготовки офіцерських кадрів оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівня для Збройних Сил України і складових сектору безпеки і оборони України, підвищення кваліфікації державних службовців першої - четвертої категорій, які працюють у сферах національної безпеки та оборони України;

навчання військових фахівців тактичної ланки у видових вищих військових навчальних закладах;

підготовки фахівців за нечисельними спеціальностями у вищих цивільних навчальних закладах із проходженням перед укладенням контракту відповідної курсової підготовки;

запровадження нових методів навчання, оптимізації переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка військових фахівців, з одночасним удосконаленням системи підвищення їх кваліфікації перед призначенням на посади у військах;

запровадження дистанційних форм підготовки офіцерських кадрів, включаючи елементи заочного навчання оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня;

удосконалення змісту навчання шляхом збільшення обсягу практичних занять на бойовій техніці, залучення слухачів та курсантів до участі у військових навчаннях, тренуваннях; розроблення навчальних планів та програм, спрямованих на формування у слухачів і курсантів лідерських якостей; підвищення рівня вивчення іноземних мов;

формування науково-педагогічного складу вищих військових навчальних закладів із числа кращих та найбільш підготовлених офіцерів із значним досвідом служби у військах, які брали участь у бойових діях та міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, осіб, які мають наукові ступені або вчені звання, науково-педагогічних працівників (випускників докторантури, ад'юнктури), а також шляхом ширшого залучення до проведення лекцій вищого командного складу Збройних Сил України.

Відповідно до державної політики розвитку вищої освіти вдосконалюватиметься безперервна ступенева система підготовки офіцерських кадрів шляхом упровадження дворівневої схеми підготовки "бакалавр - магістр".

Буде впроваджено систему багаторівневої підготовки осіб професійного сержантського складу Збройних Сил України, які проходять військову службу за контрактом. При цьому основні зусилля будуть зосереджуватися на розгортанні підготовки за фахом військовослужбовців сержантського складу військової служби за контрактом для заміщення посад у бойових підрозділах та підрозділах бойового забезпечення.

На другому етапі (до кінця 2023 року) передбачається удосконалити навчально-матеріальну базу вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів шляхом оснащення їх сучасними тренажерами, зразками озброєння та військової техніки.

У дальшому вдосконалюватиметься організаційно-штатна структура вищих військових навчальних закладів.

Розвиток воєнної науки здійснюватиметься поетапно. На першому етапі (до кінця 2017 року) передбачається:

завершити інтеграцію воєнної науки та військової освіти, структурування системи науково-дослідних установ за науковою проблематикою і рівнями наукових досліджень;

забезпечити збереження і посилення необхідного для потреб Збройних Сил України наукового потенціалу та зосередити наукові дослідження в Центральному науково-дослідному інституті Збройних Сил України, спрямувавши їх на практичне розв'язання найбільш актуальних проблем розвитку, підготовки, застосування, управління і всебічного забезпечення військ (сил), оснащення їх новітніми зразками озброєння та військової техніки;

запровадити ефективний механізм формування Міністерством оборони України державного оборонного замовлення на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для створення та модернізації озброєння і військової техніки;

проводити наукові дослідження в рамках комплексних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт під час забезпечення дієвого наукового керівництва з боку головних науково-дослідних установ науковими центрами (інститутами) видів Збройних Сил України.

На другому етапі (до кінця 2023 року) з метою ефективного розв'язання найбільш складних науково-технічних проблем у галузі розвитку військової авіації, розроблення конкурентоспроможної інноваційної продукції передбачається створення наукового парку на базі Державного науково-дослідного інституту авіації та авіаремонтних підприємств оборонно-промислового комплексу.

Мережа науково-дослідних установ буде повністю інтегрована до системи військової освіти.

У дальшому буде побудована ефективна система науково-дослідних установ, орієнтована на виконання актуальних наукових завдань в інтересах оборони держави, організаційно-штатна структура якої вдосконалюватиметься відповідно до визначених завдань.

6.4.4. Забезпечення озброєнням та військовою технікою

Забезпечення Збройних Сил України озброєнням та військовою технікою буде здійснюватися шляхом модернізації, ремонту та поступової закупівлі новітніх зразків (систем, комплексів) ракет і боєприпасів вітчизняного та іноземного виробництва в рамках відповідних державних цільових оборонних програм, реалізації інноваційних рішень, які можуть бути використані для розвитку нових систем озброєння та військової техніки.

Підтримання справності і технічної придатності наявного парку озброєння та військової техніки буде здійснюватися за такими пріоритетами:

модернізація, ремонт, продовження ресурсу, закупівля літаків, вертольотів, створення сучасних авіаційних засобів ураження, створення вітчизняного авіаційного комплексу дальнього радіолокаційного виявлення;

модернізація, ремонт, продовження ресурсу зенітних ракетних комплексів і продовження строку придатності зенітних ракет, розробка та закупівля сучасних зенітних ракетних комплексів;

модернізація, ремонт, продовження ресурсу систем управління корабельною зброєю, берегових ракетних комплексів, модернізація кораблів, створення систем берегового спостереження за надводною обстановкою та висвітлення підводної обстановки;

закупівля (спільне виробництво) сучасних багатоцільових безпілотних авіаційних комплексів та зразків високоточної зброї.

Основні зусилля зосереджуватимуться на модернізації, ремонті, продовженні ресурсу авіаційної техніки і озброєння, озброєння протиповітряної оборони, корабельного складу, техніки розвідки, техніки радіоелектронної боротьби, у тому числі тактичних ракет, керованих засобів ураження, що забезпечить виконання завдань із протиповітряної оборони держави, участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки відповідно до міжнародних зобов'язань тощо.

До кінця 2017 року планується забезпечити технічно справним озброєнням та військовою технікою насамперед військові частини постійної готовності.

Також буде проведено комплекс робіт (заходів) з продовження ресурсу ракет та боєприпасів, їх ремонту і модернізації із залученням вітчизняних та іноземних підприємств.

На другому етапі (до кінця 2023 року) передбачається підтримання у справному стані озброєння та військової техніки, що можуть бути використані в перспективі.

Це дасть змогу до кінця 2023 року забезпечити боєздатність озброєння та військової техніки і мати у складі Збройних Сил України технічно справне озброєння та військову техніку за основними номенклатурами. Очікується поступове зростання кількості справного основного озброєння та військової техніки (літаків, вертольотів, зенітних ракетних комплексів зенітних ракетних військ Повітряних Сил, техніки радіотехнічних військ, кораблів і катерів) за рахунок їх відновлення.

У дальшому передбачається проведення планових заходів із підтримання справності та технічної придатності озброєння і військової техніки, що не підлягають виведенню з бойового складу в найближчі десять років, завершення робіт із продовження строків придатності боєприпасів. Це дасть змогу в довгостроковій перспективі забезпечити постійну боєздатність озброєння та військової техніки і мати у складі Збройних Сил України технічно справними до 100 відсотків їх зразків.

Розроблення, модернізація, закупівля озброєння та військової техніки здійснюватиметься в рамках відповідних державних цільових оборонних програм з розвитку озброєння та військової техніки.

На першому етапі (до кінця 2017 року) триватиме робота з:

розроблення та будівництва військо-транспортних літаків Ан-70;

будівництва корабля класу "корвет" за проектом 58250;

створення вітчизняного ракетного комплексу та проведення його державних випробувань;

виконання заходів державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України.

Передбачається:

прийняти на озброєння Збройних Сил України нові військово-транспортні літаки, модернізовані бойові літаки, вертольоти, зенітно-ракетні комплекси, радіолокаційні системи (станції), корабель класу "корвет", бойові катери та судна забезпечення, ракетно-артилерійське озброєння, бронетанкові озброєння і техніку, нові автомобілі військового призначення;

запровадити механізм продовження ресурсу озброєння та військової техніки;

продовжити постачання комплексних тренажерів до військових частин постійної готовності та військово-навчальних закладів.

Також буде розроблено вітчизняний безпілотний авіаційний комплекс, здійснено закупівлю авіаційного комплексу дальнього радіолокаційного виявлення, сучасних зразків високоточної зброї повітряного, наземного та морського базування, а також необхідного озброєння та засобів для оснащення Сил спеціальних операцій і частин розвідки.

Забезпечення проведення зазначених заходів буде здійснено в основному вітчизняними підприємствами оборонно-промислового комплексу та в разі потреби на основі кооперації з суб'єктами інших держав, насамперед тих, з якими Україна має угоди про військово-технічне співробітництво.

На другому етапі (до кінця 2023 року) триватиме робота із забезпечення військ (сил) новими і модернізованими озброєнням та військовою технікою, ракетами і боєприпасами щороку в обсязі не менш як 3 відсотки загальної кількості, а також розробка вітчизняних безпілотних авіаційних комплексів в інтересах видів Збройних Сил України та Сил спеціальних операцій і частин розвідки.

Передбачається продовжити закупівлю та постачання до Збройних Сил України модернізованих бойових літаків, нових літаків Ан-70, нових ракетних комплексів, модернізованих вертольотів, модернізованих зенітних ракетних комплексів, радіолокаційних станцій (систем, комплексів), бойових кораблів та катерів, ракетно-артилерійського озброєння, бронетанкового озброєння і техніки, нових автомобілів військового призначення, а також задоволення в повному обсязі потреб у комплексних тренажерах військових частик постійної готовності та військово-навчальних закладів.

У цей період будуть визначені основи для створення (закупівлі) нових бойових літаків та зенітних ракетних комплексів.

У дальшому здійснюватиметься комплексне оснащення частин і підрозділів Збройних Сил України новими сучасними зразками озброєння та військової техніки, розроблення зброї, дія якої базується на нових фізичних принципах із застосуванням нанотехнологій, закупівля і постачання у війська (сили) безпілотних авіаційних комплексів.

Основні зусилля будуть зосереджені на закупівлі бойових літаків та бойових і військово-транспортних вертольотів, створенні та закупівлі засобів авіаційно-технічного забезпечення літаків і вертольотів, закупівлі сучасних засобів радіоелектронної боротьби і навігації, прийнятті в експлуатацію засобів автоматизації, високоефективних засобів ураження (ракет та боєприпасів), засобів протиповітряної оборони, ракетних комплексів і артилерійських систем, бойових кораблів та катерів.

Будуть розроблені програмні документи щодо створення (закупівлі) нових бойових літаків та багатофункціональної системи протиповітряної оборони.

Планується щороку нарощувати оснащення військ (сил) новими і модернізованими зразками (комплексами, системами) озброєння та військової техніки, ракетами і боєприпасами в обсязі, достатньому для виконання ними завдань за призначенням.

Забезпечення Збройних Сил України, інших складових сектору безпеки і оборони України необхідним озброєнням та військовою технікою, матеріально-технічними засобами, а також підтримка їх боєздатності потребують відповідних фінансових ресурсів.

Зазначені видатки на розроблення, закупівлю і ремонт озброєння та військової техніки, крім підвищення боєготовності сил безпеки і оборони, безпосередньо сприятимуть розвитку національної економіки, забезпечать створення додаткових робочих місць на підприємствах вітчизняного оборонно-промислового комплексу, сприятимуть розвитку його експортного потенціалу.

Сприяння розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу для задоволення потреб Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони України здійснюватиметься шляхом:

забезпечення підтримки високотехнологічних підприємств України, насамперед тих, діяльність яких спрямована на реалізацію основних напрямів розвитку озброєння та військової техніки;

опрацювання питання щодо формування фінансово-промислових груп зі створення високотехнологічних зразків озброєння та забезпечення розвитку військово-технічного співробітництва з питань створення, модернізації і відновлення зразків озброєння, військової та спеціальної техніки Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів;

реалізації Концепції створення національної системи розроблення та поставлення на виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки (756-2009-р) ;

визначення на законодавчому рівні дієвого механізму взаємодії замовників озброєння, військової техніки та підприємств оборонно-промислового комплексу, науково-дослідних установ України з іноземними компаніями (підприємствами) з розроблення (виробництва) озброєння і військової техніки;

упровадження у сфері розроблення і виробництва озброєння та військової техніки сучасних технологій, що відповідають європейським і міжнародним стандартам, зокрема з урахуванням сучасних інформаційних технологій проектування та забезпечення життєвого циклу озброєння і військової техніки;

підвищення якості озброєння та військової техніки, що виготовляється на підприємствах оборонно-промислового комплексу України шляхом удосконалення організаційної основи системи військових представництв, упровадження систем управління якістю, що діють у державах - членах Європейського Союзу;

запровадження механізму сертифікації складових озброєння та військової техніки і елементної бази для розроблення (модернізації), виробництва, експлуатації й ремонту озброєння та військової техніки.

Необхідно забезпечити із залученням Державного концерну "Укроборонпром", підприємств оборонно-промислового комплексу реалізацію військово-технічної політики за такими основними напрямами:

створення національної системи із розроблення і виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки, сумісних із відповідними системами провідних держав світу, розроблення та внесення в установленому порядку пропозицій щодо нормативно-правового забезпечення створення такої системи;

забезпечення високого рівня стандартизації і уніфікації озброєння, військової та спеціальної техніки Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів;

прискорення темпів технічного оснащення Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів та підвищення технічної готовності їх озброєння, військової та спеціальної техніки;

розвиток випробувальної бази та технічного оснащення полігонів.

Разом із тим буде поглиблюватися економічно вигідне співробітництво з державами-партнерами у сфері спільного розроблення і виробництва озброєння та військової техніки, створення та вдосконалення міжнародної кооперації.

6.4.5. Підготовка Збройних Сил України

Для забезпечення досягнення визначеного рівня підготовки військ (сил) особливо польового, повітряного, морського вишколу особового складу, буде впроваджено адаптовану до змін, що відбуваються у воєнному мистецтві, та умов функціонування Збройних Сил України систему підготовки.

Підвищення якості підготовки військ (сил) здійснюватиметься:

1) на першому етапі (до кінця 2017 року) шляхом:

приведення нормативно-правової бази системи підготовки військ (сил) у відповідність з умовами функціонування Збройних Сил України;

удосконалення системи планування підготовки Збройних Сил України для поетапного відпрацювання завдань за сценаріями їх застосування, збалансування цієї системи із системою оборонного планування;

розроблення стандартів підготовки та переліку завдань підрозділів, військових частин, органів військового управління, забезпечення підготовки військ (сил) за міжвидовим характером та значного підвищення рівня бойового вміння;

упорядкування системи керівництва підготовкою Збройних Сил України, надання командувачам, командирам (начальникам) права визначати та коригувати заходи з підготовки підпорядкованих військ (сил) залежно від ступеня досягнення мети підготовки та рівня навченості особового складу;

запровадження нової системи оцінки підрозділів, військових частин після завершення відпрацювання комплексу завдань підготовки;

2) на другому етапі (до кінця 2023 року) шляхом:

модернізації існуючого та створення нового навчального і полігонного обладнання, забезпечення військ (сил) сучасними тренажерними комплексами, мультимедійними тирами та лазерними системами імітації стрільби й ураження цілей, упровадження методик використання новітньої навчальної матеріально-технічної бази;

створення центрів імітаційного моделювання та центрів підготовки підрозділів із штатними підрозділами позначення умовного противника.

У дальшому передбачено перехід на використання в системі підготовки форм і методів організації та проведення навчання, заснованих на сучасних інформаційних технологіях, розгортання підготовки військ (сил) в обсягах, установлених у збройних силах провідних держав світу, і надання такій підготовці міжвидового характеру.

Комплекс таких заходів забезпечить готовність Збройних Сил України до виконання всього спектра завдань, міжвидовий та комплексний характер бойової й оперативної підготовки, підвищить рівень відповідальності командирів (начальників) за підготовку підпорядкованих підрозділів (військових частин).

6.4.6. Матеріально-технічне забезпечення

В основу матеріально-технічного забезпечення буде покладено:

створення єдиної системи матеріально-технічного забезпечення військ (сил);

максимально можливе залучення цивільних структур до забезпечення військ (сил) у мирний час та підтримання спроможностей до автономного забезпечення військових частин у воєнний час.

Для створення більш гнучкої та ефективної комплексної системи всебічного задоволення потреб Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони України буде уточнено функції, повноваження та відповідальність Міністерства оборони України, Генерального штабу та інших органів військового управління.

Основу системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України становитимуть об'єднані центри забезпечення як багатофункціональні органи забезпечення військ (сил) матеріально-технічними засобами за територіальним принципом незалежно від їх підпорядкованості.

На рівні Генерального штабу будуть визначатися потреби в озброєнні та військовій техніці, матеріально-технічних, енергетичних, фінансових ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах і майні, необхідних для виконання завдань Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони України.

Планування та забезпечення військ (сил) матеріально-технічними засобами буде здійснюватися Генеральним штабом через об'єднані центри забезпечення, арсенали, бази, склади оперативних командувань та Командування Військово-Морських Сил.

Міністерством оборони України відповідно до визначених Генеральним штабом потреб, вимог і пріоритетів здійснюватимуться:

організація досліджень, розроблень, замовлень, виробництва, утилізації озброєння та військової техніки, військового майна;

закупівля послуг, озброєння та військової техніки, майна, матеріальних засобів, у тому числі у безпосередніх виробників, для визначених арсеналів, баз, складів об'єднаних центрів забезпечення або безпосередньо для військових частин організацій, установ Збройних Сил України.

Централізована закупівля матеріально-технічних засобів в інтересах Збройних Сил України буде здійснюватися в єдиному структурному підрозділі Міністерства оборони України.

Безпосереднє забезпечення військ (сил) матеріально-технічними засобами у мирний та воєнний час здійснюватиметься оперативними командуваннями, Командуванням Військово-Морських Сил.

Буде створено єдиний реєстр озброєння, військової техніки та майна Збройних Сил України, забезпечено автоматизацію процесів обліку, закупівель і постачання матеріально-технічних засобів.

Обсяги непорушних запасів матеріальних засобів будуть уточнені відповідно до потреб, при цьому до 2023 року будуть повністю відновлені військові запаси та частина оперативних запасів.

У дальшому оперативні запаси будуть доведені до встановлених норм.

Надлишкове непридатне до дальшого використання військове майно з військових частин Збройних Сил України буде передано на утилізацію в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

6.4.7. Медичне забезпечення

Для дальшого розвитку медичного забезпечення Збройних Сил України необхідно створити ефективну систему медичного забезпечення військ (сил), інтегровану в загальнодержавну систему охорони здоров'я, з метою досягнення гарантованого медичного забезпечення військовослужбовців і ветеранів військової служби, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.

Удосконалення медичного забезпечення Збройних Сил України здійснюватиметься шляхом:

проведення організаційно-структурних перетворень у медичній службі з метою пріоритетного розвитку військової медицини, поліпшення медичного забезпечення безпосередньо в ротах, батальйонах, бригадах;

оптимізації кількості закладів охорони здоров'я Збройних Сил України відповідно до потреб Збройних Сил України з урахуванням інтеграції системи медичного забезпечення в загальнодержавну систему охорони здоров'я, забезпечення їх провідної ролі в системі надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях, а також шляхом удосконалення територіального принципу медичного забезпечення;

розроблення концептуальних положень запровадження обов'язкового державного медичного страхування військовослужбовців та ветеранів військової служби;

опрацювання нової системи лікувально-евакуаційного забезпечення на особливий період;

забезпечення розвитку матеріально-технічної бази медичної служби Збройних Сил України, укомплектування її сучасними зразками медичного обладнання, майна та техніки, у тому числі евакуаційно-транспортними засобами для вивезення поранених із поля бою та дальшої евакуації їх до закладів охорони здоров'я;

забезпечення профілактичної спрямованості медичного забезпечення військ (сил) через посилення санітарно-епідеміологічного нагляду за їх життєдіяльністю.

На першому етапі (до кінця 2017 року) проводитимуться заходи, спрямовані на вдосконалення управління військово-медичною службою, її організаційно-структурної та функціональної системи в мирний час і в особливий період.

Оптимізація кількості військово-медичних закладів відповідно до потреб Збройних Сил України буде здійснюватися насамперед шляхом збереження та розвитку військових лікувальних закладів у регіонах з густою щільністю військ, скорочення військових госпіталів у гарнізонах, де у складі військ є медичні підрозділи, з відповідним їх доукомплектуванням.

Удосконалюватиметься система надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги військовими медичними закладами.

Планується перетворити військові санаторії Міністерства оборони України на державні підприємства, що перебуватимуть в управлінні Міністерства оборони України, не допустивши їх перепрофілювання.

Передбачається проведення заходів, спрямованих на відновлення спроможності медичних підрозділів до виконання завдань за призначенням.

Підвищуватиметься якість медичної допомоги та санаторно-курортного лікування військовослужбовців, працівників Збройних Сил України, ветеранів та членів їх сімей.

На другому етапі (до кінця 2023 року) і в дальшому розвиток медичного забезпечення буде спрямований на впровадження новітніх систем, ефективних медичних технологій і стандартів медичного забезпечення військ (сил), удосконалення амбулаторного та стаціонарного лікування у військових лікувальних закладах за державними стандартами, поглиблення міжнародного співробітництва у військово-медичній сфері, створення сучасної системи інформаційного забезпечення охорони здоров'я військовослужбовців, запровадження ресурсозберігаючих механізмів у практичну діяльність військово-медичних закладів.

6.4.8. Військова інфраструктура

Розвиток військової інфраструктури здійснюватиметься шляхом:

удосконалення системи дислокації та базування військ (сил);

проведення заходів щодо вивільнення військових містечок та їх дальшої реалізації;

запровадження військових баз із відповідною інфраструктурою;

забезпечення охорони військових містечок і об'єктів охоронними структурами на комерційній основі;

оптимізації аеродромної мережі і приведення її та місць базування кораблів флоту у відповідність з експлуатаційними вимогами до нових зразків літаків, кораблів (катерів) та зі світовими стандартами;

забезпечення укриття у захищених сховищах усього боєзапасу Збройних Сил України, розвитку системи живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз, складів.

Триватиме застосування аутсорсингу з урахуванням економічної доцільності, забезпечення боєготовності військ (сил) та одночасним жорстким дотриманням вимог антимонопольного законодавства і правил державних закупівель.

У ході реформування Збройних Сил України триватиме вивільнення надлишкових військових містечок, а їх кількість буде оптимізовано відповідно до дислокації та базування військ (сил).

Зменшиться кількість будівель за рахунок розбирання аварійних та передачі житлових будинків у комунальну власність органів місцевого самоврядування.

6.4.9. Розвиток економічної та господарської діяльності

Підвищення ефективності діяльності державних підприємств, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, здійснюватиметься шляхом:

розширення спроможностей підприємств, що задовольняють потреби сектору безпеки і оборони України в мирний час та в особливий період;

підвищення рівня рентабельності державних підприємств, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України.

Для цього буде визначено підприємства, які необхідні для забезпечення життєдіяльності та бойової готовності Збройних Сил України та будуть залишені у сфері управління Міністерства оборони України. Решту підприємств буде передано в установленому порядку в управління іншим суб'єктам або ліквідовано.

На першому етапі (до кінця 2017 року) передбачається:

залишити у сфері управління Міністерства оборони України підприємства, що забезпечують обслуговування Збройних Сил України;

поглибити координацію діяльності державних підприємств, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, з іншими суб'єктами господарювання, діяльність яких пов'язана з виконанням завдань оборони, а також з науково-дослідними установами складових сектору безпеки і оборони України;

вивільнити Збройні Сили України від надлишкових і непридатних для дальшого використання ракет, боєприпасів, озброєння та військової техніки, іншого майна;

спростити механізм реалізації надлишкового військового майна, в тому числі озброєння та військової техніки;

ліквідувати збитковість підприємств та досягти високого рівня їх рентабельності.

У дальшому в ході здійснення заходів щодо розвитку військової інфраструктури буде збережено оптимальну кількість підприємств, найбільш потужних і високорентабельних, з високим організаційно-технічним рівнем виробництва та здатних виконувати завдання щодо забезпечення військ (сил).

6.4.10. Утилізація компонентів ракетного палива, ракет, боєприпасів, озброєння і військової техніки

Головним завданням під час утилізації є збільшення обсягу та прискорення темпів утилізації звичайних видів боєприпасів та озброєння і військової техніки, непридатних для дальшого використання і зберігання, та завершення утилізації компонентів ракетного палива, що зберігаються на арсеналах, базах і складах Збройних Сил України.

Збільшення обсягу утилізації буде здійснюватися за рахунок:

удосконалення процедури утилізації військового майна та механізму їх фінансування;

створення новітніх та розвитку наявних виробничих потужностей і технологій щодо утилізації звичайних видів боєприпасів;

залучення коштів міжнародних організацій та інвесторів.

6.4.11. Фінансування

Кабінетом Міністрів України визначено прогнозні показники видатків із загального фонду державного бюджету на потреби оборони на період до 2023 року. Водночас Кабінетом Міністрів України розглядається питання щодо збільшення зазначених показників з урахуванням прогнозу економічного і соціального розвитку України у середньо- та довгостроковій перспективі. Обсяги фінансування будуть остаточно визначатися в ході щорічного бюджетного планування та затверджуватися законом про Державний бюджет України.

Фінансова політика стосовно забезпечення реформування та розвитку Збройних Сил України і набуття ними перспективної моделі базуватиметься на таких принципах:

збільшення видатків на ремонт, модернізацію, закупівлю озброєння та військової техніки, підготовку військ (сил), розвиток інфраструктури;

системне виконання пріоритетних завдань, безумовне досягнення запланованого результату, недопущення розпорошення коштів і неефективних витрат;

гарантування належного рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;

уніфікація, зокрема зразків озброєння та військової техніки, матеріально-технічних засобів, що використовуються силами безпеки і оборони;

удосконалення та уніфікація систем і механізму планування та використання фінансових ресурсів, забезпечення прозорості цих процесів, підвищення оперативності прийняття рішень, чітке визначення прав і відповідальності органів управління та посадових осіб.

На першому етапі (до кінця 2017 року) кошти, що виділяються Міністерству оборони України, планується спрямовувати на реформування та розвиток Збройних Сил України, соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей, утилізацію боєприпасів. При цьому не допускається зниження боєготовності військових частин і підрозділів постійної готовності.

Під час розподілу коштів між видами Збройних Сил України передбачається надати пріоритет у фінансуванні найбільш високотехнологічним видам.

На другому етапі (до кінця 2023 року) буде збільшено обсяг видатків на розвиток озброєння та військової техніки, а також на підготовку військ (сил).

Значну увагу буде приділено принципово важливим для сил оборони програмам, пов'язаним із закупівлею і модернізацією озброєння та військової техніки, розвитком Єдиної автоматизованої системи управління.

У дальшому основні кошти будуть спрямовані на виконання програм, які безпосередньо впливають на розширення оперативних можливостей сил оборони, а також на поліпшення соціального захисту їх особового складу.

При цьому пріоритетним буде забезпечення виконання планів і програм, спрямованих на соціальний захист персоналу, гарантування його прав, надання пільг і виплати компенсацій.

6.5. Розвиток внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

Адміністративне, тактичне та оперативне керівництво у внутрішніх військах здійснюватиметься за лінійно-функціональною системою управління.

Розвиток внутрішніх військ буде забезпечуватися шляхом:

завершення розподілу сил і засобів за функціональним призначенням та створенням територіальних сил правопорядку, сил оперативного втручання, сил спеціальної охорони і оборони, сил забезпечення та підтримки;

удосконалення форм і методів роботи органів управління щодо керівництва підпорядкованими військами (силами), оснащення їх сучасними засобами зв'язку та автоматизованої системи управління, удосконалення взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями під час виконання покладених на внутрішні війська завдань.

6.6. Розвиток Державної прикордонної служби України

Розвиток Державної прикордонної служби України буде спрямовано на створення сучасної прикордонної служби європейського типу, яка забезпечуватиме захист національних інтересів на державному кордоні України.

6.7. Розвиток Державної спеціальної служби транспорту

Розвиток Державної спеціальної служби транспорту буде забезпечуватися шляхом:

удосконалення системи управління Службою, зокрема, створення територіальних органів управління, перехід на цифровий зв'язок, нарощування можливостей пунктів управління;

виконання заходів охорони транспортних об'єктів у мирний час;

дальшої реорганізації та вдосконалення структури за штатним призначенням у всіх галузях транспорту (прикриття аеродромів, морських портів, створення автодорожніх комплексів, тунельних та водолазних підрозділів);

забезпечення функціонування транспортних коридорів унаслідок створення державних підприємств;

дальшого нарощування можливостей підрозділів Служби щодо виконання аварійно-рятувальних робіт та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах транспорту;

створення сучасної системи логістики для функціонування та накопичення запасів;

дальшого розвитку освітньої та наукової діяльності.

6.8. Розвиток Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України

Передбачається удосконалити законодавче врегулювання питань, пов'язаних з участю Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в обороні держави.

Забезпечення телекомунікаційним ресурсом органів безпеки, оборони та охорони правопорядку буде здійснено шляхом створення Національної телекомунікаційної мережі та Національного центру оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами.

6.9. Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державна пенітенціарна служба України

Розвиток можливостей Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної пенітенціарної служби України з питань оборони буде здійснюватися відповідно до їх програмних документів.

6.10. Участь України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки

Україна, беручи участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, виходить із необхідності:

посилення ролі України у міжнародній діяльності з питань підтримання миру і безпеки;

підвищення міжнародного авторитету України, забезпечення її інтеграції в європейський простір;

захисту та реалізації національних інтересів.

Беручи до уваги динаміку міжнародного безпекового середовища, Україна має намір розвивати свій військовий потенціал:

на першому етапі (до кінця 2017 року) - для одночасної участі у двох - трьох міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, несення чергування в багатонаціональних військових формуваннях високої готовності, забезпечення представництва Збройних Сил України у багатонаціональних штабах оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня, наявності підготовленого особового складу для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

на другому етапі (до кінця 2023 року) - для одночасної участі у трьох - чотирьох міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, розширення власних можливостей у рамках оперативного чергування в багатонаціональних військових формуваннях високої готовності, забезпечення представництва Збройних Сил України у багатонаціональних штабах оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня, наявності підготовленого особового складу для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

У дальшому передбачається забезпечити одночасну участь у п'яти - шести міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, збільшити рівень та розширити напрями участі Збройних Сил України у багатонаціональних формуваннях високої готовності, забезпечити представництво Збройних Сил України у багатонаціональних штабах оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівня, а також мати підготовлений особовий склад для участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Такий формат участі України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки сприятиме піднесенню міжнародного авторитету держави, активізації участі України у міжнародному економічному співробітництві, а також одержанню цінного досвіду участі у колективних міжнародних заходах щодо врегулювання кризових ситуацій.

6.11. Розвиток системи оборонного планування

З метою забезпечення гармонічного розвитку всіх складових сектору безпеки і оборони України для реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони України буде впроваджена система оборонного планування, яка інтегрована в систему стратегічного планування.

Оборонне планування здійснюватиметься циклічно за програмно-цільовим методом і поділятиметься на довго-, середньо- і короткострокове планування.

У рамках стратегічного планування визначаються засади оборонної політики, довгострокові стратегічні цілі та стратегії (концепції) їх досягнення, потреби в ресурсах. У рамках програмування опрацьовуються середньострокові концептуальні та програмні (планові) документи з досягнення необхідних спроможностей сил безпеки і оборони з урахуванням визначених Кабінетом Міністрів України прогнозних показників видатків із загального фонду державного бюджету на потреби оборони.

У рамках планування визначаються конкретні заходи щодо виконання середньострокових програм, обсяги і строки забезпечення ресурсами, очікувані результати. У ході короткострокового оборонного планування здійснюється збалансування планових завдань із використанням можливостей ресурсного забезпечення.

Система оборонного планування буде гнучкою, багаторівневою, міжвідомчою, достатньою мірою централізованою та стане складовою системи стратегічного планування.

6.12. Інтегрована система управління ризиками у сферах національної безпеки і оборони держави

Результати аналізу виконання планів та програм розвитку Збройних Сил України свідчать, що найбільш характерними та відчутними ризиками, які критично впливають на досягнення визначеної мети реформ у сферах національної безпеки і оборони України, є:

"людський чинник", зокрема демографічна ситуація; мотивація особового складу сил безпеки і оборони; суб'єктивізм керівництва;

неоптимальний вибір шляхів досягнення визначених стратегічних цілей або їх кардинальна зміна на етапі імплементації (відсутність спадковості в реалізації запланованого);

ресурсні, у тому числі фінансові, обмеження;

поглиблення розриву між теорією і практикою оперативного мистецтва (підготовка військ (сил) до "віртуальних" операцій та їх практичне застосування);

обмежені можливості національної економіки щодо виготовлення сучасних зразків озброєння та військової техніки для потреб оборони.

У рамках удосконалення системи державного управління шляхом соціально-економічного розвитку держави та запровадження системи стратегічного планування як основної функції управління передбачається розв'язати одну із найбільш складних проблем, пов'язану з мінімізацією ризиків, що впливають на реалізацію державної політики у сферах національної безпеки і оборони України.

Виконання зазначеного завдання здійснюватиметься шляхом створення інтегрованої системи управління ризиками у сферах національної безпеки і оборони України. В основу такої системи покладатиметься систематична оцінка стану виконання планів (програм) розвитку складових сектору безпеки і оборони України та їх уточнення (коригування) з метою підвищення ступеня ймовірності успішної реалізації шляхом зниження міри впливу різноманітних ризиків до прийнятного рівня,

6.13. Удосконалення нормативно-правової бази

Одними з основних напрямів на шляху наближення до перспективної моделі Збройних Сил України та складових сектору безпеки і оборони України є унормування їх діяльності та адаптація базових законодавчих, інших нормативно-правових актів, а також концептуальних і програмних документів з питань безпеки і оборони до сучасних реалій з урахуванням визначеного позаблокового статусу України. Для цього після затвердження результатів оборонного огляду у відповідних органах державної влади буде сплановано та організовано підготовку рішень про внесення змін і (або) розроблення проектів нових нормативно-правових документів.

7. Заключна частина

Україна і надалі продовжує залишатися для світової спільноти відкритою і прозорою державою щодо її політики у сферах безпеки і оборони.

Виконання концептуальних положень оборонного огляду дає можливість для системного реформування сектору безпеки і оборони України та забезпечення його ефективного функціонування в прогнозованому середовищі безпеки.

Виконання визначених у ході оборонного огляду завдань потребує консолідації зусиль органів державної влади, українського суспільства навколо основної мети - забезпечення національної безпеки держави, ефективного відстоювання її національних інтересів у сферах безпеки і оборони.

Досягнення перспективної моделі Збройних Сил України та складових сектору безпеки і оборони України потребує залучення значних ресурсів і відповідального, раціонального, економного та прозорого їх використання.

Предметом особливої уваги є питання щодо розв'язання соціальних проблем, забезпечення престижності військової служби, патріотичного виховання громадян України, насамперед молоді.

Для досягнення цілей реформування і розвитку складових сектору безпеки і оборони України необхідно постійно вдосконалювати законодавчу та нормативно-правову базу у сферах національної безпеки і оборони держави.

РОЗПОДІЛ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

складових сектору безпеки і оборони України за виконання завдань із реагування на кризові сценарії

Умовні позначення:

К - керівництво;

БУ - безпосередня участь;

ДР - допоміжна роль;

ГВ - головна відповідальність;

Зб - забезпечення (політико-дипломатичне, законодавче, організаційне, ресурсне, інформаційне);

* щодо завдань охорони державного кордону України: на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах головна відповідальність покладена на Державну прикордонну службу України; у повітряному та підводному просторах у межах територіального моря головна відповідальність покладена на Збройні Сили України;

Роки	Обсяги, передбачені Державною програмою, млн. гривень	Обсяг реального фінансування, млн. гривень	Відсоток внутрішнього валового продукту	Напрями витрат (млн гривень, у відсотках стосовно бюджету Міністерства оборони України)
				утримання Збройних Сил України		підготовка Збройних Сил України		інвестиції в інфраструктуру, озброєння та військову техніку
				млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
2006	8748,4	6407,4	1,18	4402	68,7	625,3	9,8	1380,1	21,5
2007	10283,4	8078,2	1,12	5973,2	73,9	789	9,8	1316	16,3
2008	11835,6	9495,2	1	7311	77	747	7,8	1437,2	15,2
2009	13044,8	8323	0,91	6988,2	84	732	48,8	602,8	7,2
2010	14140,3	10242,2	0,95	8933,4	87,2	551,2	5,4	757,6	7,4
2011	15368,6	12295,1	0,94	10673,6	86,8	520,2	4,2	1101,3	9

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України"