Юридический Харьков плюс - ЗВЕРНЕННЯ № SES-р306-5-05/07/2007

Звернення

Харківської обласної ради до Президента України та

Прем’єр-міністра України

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Харківська обласна рада звертається до Вас як до Президента України та Прем’єр-міністра України з проханням вжити невідкладних заходів по приведенню законодавства України, яке регулює правовідносини в культурно-мовній сфері, до європейських правових норм. Глибоко впевнені, що лише залучення до норм європейського законодавства дозволить нашій державі стабілізувати культурно-мовну ситуацію, розв’язати цю болючу проблему та забезпечити злагоду і порозуміння в суспільстві на європейських правових засадах.

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (994_014), яка є складовою частиною національного законодавства України, на підставі Закону про її ратифікацію (№ 802-IV (802-15) від 15.05.2003 р.), надає чіткі орієнтири для нашої держави щодо забезпечення прав людини в мовній сфері. Тому просимо доручити Державному комітету України у справах національностей та релігій розробку загальнодержавної Програми заходів по реалізації норм Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, а також передбачити в проекті Державного бюджету на 2008 рік виділення відповідних коштів.

На жаль, стало відомо, що під виглядом внесення змін до Закону про ратифікацію Європейської хартії, які зараз готує Міністерство закордонних справ України, планується не тільки обмежити дію Європейської хартії стосовно регіональних мов, але й надати статус мови меншини українській мові (!). Вважаємо, що такі дії неприпустимі, адже їх не можна кваліфікувати інакше, ніж знущання над українською мовою та зазіхання на конституційну норму щодо її державного статусу. Тому просимо Вас не допустити наруги над державною мовою і запобігти скороченню прав і свобод громадян, що зараз намагаються здійснити представники політичних сил, які не сприймають європейські цінності, і взяти питання імплементації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин під особистий контроль.

Крім того, просимо Вас з метою приведення національного законодавства України до європейських стандартів, забезпечення прав людини та подальшого поглиблення європейської інтеграції подати законодавчу пропозицію щодо внесення змін до деяких законів України, що напрацьовані за ініціативою та з безпосередньою участю Євгена Кушнарьова, а саме:

Внести зміни до законів України:

1. У Законі України “Про освіту” (1060-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1991, № 34, ст. 451):

а) статтю 7 викласти в новій редакції:

“Стаття 7. Мова освіти

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону.

2. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою. Це право реалізується через систему дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних і вищих державних навчальних закладів, які створюються відповідно до закону з урахуванням мовних потреб громадян.

3. Потреба у державних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов’язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють, студентами при вступі до навчальних закладів.

4. Навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати окремі групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому.

5. Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.

6. Законодавством України з метою підтримання нечисленних мовних груп встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів чи груп і забезпечуються умови їх функціонування.

7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об’єм вивчення російської мови визначається на регіональному рівні відповідно до законодавства про освіту з урахуванням використання цієї мови на відповідній території.

8. Абітурієнти, що вступають до загальних середніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, в яких передбачені вступні іспити, складають ці іспити державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цих закладах.”;

б) у статті 18:

пункт 1 після слів “відповідно до” доповнити словами “потреби у навчальних закладах з різними мовами навчання”;

пункт 4 доповнити першим абзацом в такій редакції:

“Потреба у державних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов’язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють, студентами при вступі до навчальних закладів.”.

У зв’язку з цим абзаци перший, другий, третій, четвертий вважати відповідно абзацами другим, третім, четвертим, п’ятим;

в) у статті 35 пункт 1 після слів “визначеного суспільними” доповнити словом “мовними”;

г) у статті 59 абзац третій пункту 3 після слів “шанобливе ставлення до державної” доповнити словами “російської, інших регіональних мов”;

2. У Законі України “Про дошкільну освіту” (2628-14) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2001, № 49, ст. 259):

а) статтю 10 викласти в новій редакції:

“Стаття 10. Мова у дошкільній освіті

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України.

2. Громадянам України гарантується право отримання дошкільної освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою. Це право реалізується через систему дошкільних державних навчальних закладів, які створюються відповідно до закону з урахуванням мовних потреб громадян.

3. Потреба у державних дошкільних навчальних закладах з різними мовами навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов’язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють.

4. Дошкільні навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати окремі групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому.

5. Мова навчання у приватних дошкільних навчальних закладах визначається засновниками (власниками) цих закладів.”;

б) у статті 36 абзац шостий пункту 2 після слова “державної” доповнити словами “російської, інших регіональних мов”.

3. У Законі України “Про загальну середню освіту” (651-14) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1999, № 28, ст. 230):

а) у статті 5 абзац сьомий після слова “державної” доповнити словами “російської, інших регіональних мов”;

б) статтю 7 викласти в новій редакції:

“Стаття 7. Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України.

2. Громадянам України гарантується право отримання загальної середньої освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою. Це право реалізується через систему загальних середніх державних навчальних закладів, які створюються відповідно до закону з урахуванням мовних потреб громадян.

3. Потреба у загальних середніх державних навчальних закладах з різними мовами навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов’язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють.

4. Загальні середні навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати окремі групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому.

5. Мова навчання у приватних загальних середніх навчальних закладах визначається засновниками (власниками) цих закладів.

6. Законодавством України з метою підтримання нечисленних мовних груп встановлюються нормативи формування малокомплектних загальних середніх навчальних закладів, класів чи груп і забезпечуються умови їх функціонування.

7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об’єм вивчення російської мови визначається на регіональному рівні відповідно до законодавства про освіту, з урахуванням використання цієї мови на відповідній території.

8. Учні, що вступають до загальних середніх навчальних закладів, в яких передбачені вступні іспити, складають ці іспити державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цих закладах.”;

в) у статті 29 абзац четвертий пункту 2 після слова “державної” доповнити словами “російської, інших регіональних мов”.

4. У Законі України “Про позашкільну освіту” (1841-14) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2000, № 46, ст. 393) статтю 7 викласти в новій редакції:

“Стаття 7. Мова навчання і виховання у позашкільній освіті

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України.

2. Громадянам України гарантується право на отримання позашкільної освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою. Це право реалізується через систему державних навчальних закладів, які створюються відповідно до закону з урахуванням мовних потреб громадян.

3. Потреба у державних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання і виховання в позашкільній освіті визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов’язковому порядку батьками учнів або особами, що їх замінюють, при вступі до навчальних закладів.

4. Вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати окремі групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому.

5. Мова навчання і виховання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.”;

5. У Законі України “Про вищу освіту” (2984-14) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2002, № 20, ст. 134) статтю 5 викласти в новій редакції:

“Стаття 5. Мова навчання у вищих навчальних закладах

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України.

2. Громадянам України гарантується право на отримання вищої освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою. Це право реалізується через систему вищих державних навчальних закладів, які створюються відповідно до закону, з урахуванням мовних потреб громадян.

3. Потреба у державних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання визначається за заявами про мову навчання, які надаються в обов’язковому порядку студентами при вступі до навчальних закладів.

5. Мова навчання у приватних вищих навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.

6. Абітурієнти, що вступають до вищих навчальних закладів, в яких передбачені вступні іспити, складають ці іспити державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цих закладах.”;

6. У Законі України “Про судоустрій України” (3018-3) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2002, № 27-28, ст. 180) статтю 10 викласти в новій редакції:

“Стаття 10. Мова судочинства

1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу, суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

2. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою, з перекладом, за необхідності - на державну мову, без додаткових витрат для сторін процесу.

3. У межах території, де поширена регіональна мова, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) цією регіональною мовою, з наданням перекладача, за необхідності, на державну мову або іншу мову, якою вони володіють, без додаткових для них витрат за користування послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.

4. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

5. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, з перекладом на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють.».

7. У Цивільному процесуальному кодексі України (1618-15) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст. 492) статтю 7 викласти в новій редакції:

“Стаття 7. Мова цивільного судочинства

1. Судочинство в Україні у цивільних справах здійснюється державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

2. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою з перекладом, за необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

3. У межах території, де поширена регіональна мова, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) цією регіональною мовою з наданням перекладача, за необхідності, на державну мову або іншу мову, якою вони володіють, без додаткових для них витрат у встановленому процесуальним законодавством порядку.

4. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

8. У Господарському процесуальному кодексі України (1798-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1992, № 6, ст. 56) статтю 3 викласти в новій редакції:

“Стаття 3. Мова господарського судочинства

1. Судочинство в Україні у господарських справах здійснюється державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

2. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою з перекладом, за необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

3. У межах території, де поширена регіональна мова, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) цією регіональною мовою з наданням перекладача, за необхідності, на державну мову або іншу мову, якою вони володіють, без додаткових для них витрат у встановленому процесуальним законодавством порядку

4. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

5. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, з перекладом на їх рідну мову або на іншу мову, якою вони володіють.”.

9. У Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2005, № 35-36, 37, ст. 446) статтю 15 викласти в новій редакції:

“Стаття 15. Мова адміністративного судочинства

1. Судочинство в Україні у адміністративних справах здійснюється державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

2. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою з перекладом, за необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

3. У межах території, де поширена регіональна мова, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) цією регіональною мовою з наданням перекладача, за необхідності, на державну мову або іншу мову, якою вони володіють, без додаткових для них витрат у встановленому процесуальним законодавством порядку

4. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

10. У Кримінально-процесуальному кодексі України (1001-05 1002-05 1003-05) («Відомості Верховної Ради УРСР», 1961, № 2, ст. 15) статтю 19 викласти в новій редакції:

“Стаття 19. Мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах

1. Судочинство в Україні у кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

2. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою з перекладом, за необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

3. У межах території, де поширена регіональна мова, особам, що беруть участь у розгляді справи в суді і недостатньо володіють державною мовою, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) цією регіональною мовою з наданням перекладача, за необхідності, на державну мову або іншу мову, якою вони володіють, без додаткових для них витрат у встановленому процесуальним законодавством порядку.

4. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

11. У Законі України “Про нотаріат” (3425-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1993, № 39, ст. 383) статтю 15 викласти в новій редакції:

“Стаття 15. Мова нотаріального діловодства

Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем на мову, якою вона володіє.”.

12. У Законі України “Про вибори Президента України” (474-14) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1999, № 14, ст. 81) пункт 2 статті 59:

після слова “текст” доповнити словами “і мову (мови)”;

доповнити абзацом: “Мова (мови) інформаційного плаката кандидатів на пост Президента України друкуються державною мовою. Поряд з текстом державною мовою може міститися його переклад на російську або іншу регіональну мову за заявою відповідного суб’єкта виборчого процесу. Матеріали іншої передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою на розсуд самого кандидата.”.

13. У Законі України “Про вибори народних депутатів України” (1665-15) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2004, № 27-28, ст. 366 ) пункт 2 статті 67:

після слова “текст” доповнити словами “мову (мови)”;

доповнити абзацом: “Мова (мови) інформаційного плаката кандидатів у народні депутати України від політичних партій (блоків) друкуються державною мовою або з перекладом на російську або іншу регіональну мову за заявою відповідного суб’єкта виборчого процесу. Інші матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою на розсуд самого кандидата, політичної партії (блоку) чи її місцевої організації – суб’єктів виборчого процесу.”.

14. У Законі України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (1667-15) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2004, № 30-31, ст. 382):

а) у статті 24:

підпункт 8) пункту 2 після слова “текст” доповнити словами “і мову (мови)”;

підпункт 9) пункту 4 після слова “текст” доповнити словами “і мову (мови)”;

підпункт 9) пункту 5 після слова “текст” доповнити словами “і мову (мови)”;

б) у статті 36 підпункт 10) пункту 1 після слів “державною мовою” доповнити словами “і російською або іншою регіональною мовою”;

в) у статті 52 пункт 2:

після слова “текст” доповнити словами “мову (мови)”;

доповнити абзацом: “Мова (мови) інформаційного плаката друкуються державною мовою або з перекладом на російську або іншу регіональну мову за заявою відповідного суб’єкта виборчого процесу. Інші матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою на розсуд самого кандидата, політичної партії (блоку) чи її місцевої організації – суб’єктів виборчого процесу.”;

г) пункт 9 статті 63 викласти в новій редакції:

“Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі поряд з текстом державною мовою може міститися його переклад на цю регіональну мову за рішенням місцевої ради;”.

15. У Законі України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” (1286-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1991, № 33, ст. 443) у статті 36:

а) частину четверту:

після слова “зміст” доповнити словами “мова (мови)”;

після слів “Верховною Радою України” доповнити словами “з урахуванням рішень місцевих рад про мову (мови) виборчого бюлетеня”;

б) частину п’яту викласти в новій редакції:

“Бюлетені для голосування друкуються державною мовою. У межах території, де поширена регіональна мова, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі поряд з текстом державною мовою може міститися його переклад на цю регіональну мову за рішенням місцевої ради.”;

16. У Законі України “Про органи реєстрації актів громадянського стану” (3807-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1994, № 14, ст. 78) статтю 16 викласти в новій редакції:

“Стаття 16. Мова діловодства в органах реєстрації актів громадянського стану

Мовою діловодства в органах реєстрації актів громадянського стану є державна мова. У межах території, де поширена регіональна мова, за клопотанням осіб записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, виконуються поряд із державною мовою цією регіональною мовою.”.

17. У Законі України “Основи законодавства України про культуру” (2117-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1992, № 21, ст. 294) статтю 4 викласти в новій редакції:

“Стаття 4. Мова у сфері культури

1. Держава, підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує вільне використання регіональних мов у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури і забезпечує реалізацію прав і культурних інтересів всіх мовних груп в Україні.

2. Заходи, що проводять особи, які належать до різних мовних груп, виступи зарубіжних митців, оголошення і супровід (конферанс) цих заходів можуть здійснюватися поряд з державною мовою російською, іншими регіональними мовами.

3. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами на замовлення дистриб’юторів і прокатників.”.

18. У Законі України “Про кінематографію” (9/98-ВР) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1998, № 22, ст. 114) статтю 6 викласти в новій редакції:

“Стаття 6. Мова у галузі кінематографії

Застосування мов у галузі кінематографії здійснюється відповідно до статті 10 Конституції України. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами на замовлення дистриб’юторів і прокатників”.

19. У Законі України “Про інформацію” (2657-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1992, № 48, ст. 650) статтю 11 викласти в новій редакції:

“Стаття 11. Мова інформації

Мова інформації визначається відповідно до статті 10 Конституції України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, іншими законодавчими актами України у сфері інформації.”.

20. У Законі України “Про телебачення і радіомовлення” (3759-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1994, № 10, ст. 43):

а) статтю 10 викласти в новій редакції:

“Стаття 10. Вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій

1. Телерадіоорганізації України можуть вести мовлення державною мовою, регіональними мовами, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами на власний розсуд - кількома мовами або однією мовою. Для державних загальнонаціональних телерадіоорганізацій частка мовлення державною мовою має становити не менше 67 % загального обсягу добового мовлення. Обсяги регіонального і місцевого мовлення державною мовою і регіональними мовами визначаються самими телерадіоорганізаціями і мають відповідати мовним потребам різних мовних груп.

2. Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами на розсуд телерадіоорганізацій. При наявності технічних можливостей телерадіоорганізації здійснюють трансляцію аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами.

3. Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються мовою, яка визначена як державна мова України, або мовами, які визначені регіональними в Україні, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір цими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.”;

                 б) з частини 2 статті 24 вилучити пункт ж);

                 в) з частини 3 статті 27 вилучити пункт д).

21. У Законі України “Про інформаційні агентства” (74/95-ВР) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1995, № 13, ст. 83) статтю 3 викласти в новій редакції:

“Стаття 3. Мова продукції інформаційних агентств

Інформаційні агентства згідно з законодавством України про мови поширюють свою продукцію державною мовою, регіональними мовами, а також іншими мовами, дотримуючись загальновизнаних етично-моральних норм слововживання.”.

22. У Законі України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (539/97-ВР) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1997, № 49, ст. 299) статтю 4 викласти в новій редакції:

“Стаття 4. Мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається відповідно до ст.10 Конституції України, іншими законодавчими актами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У разі поширення офіційної інформації іншими мовами органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують автентичний переклад з державної мови на іншу мову, на якій поширюється ця інформація. Засобам масової інформації забороняється самостійний переклад офіційної інформації з державної мови на іншу мову.”.

23. У Законі України “Про поштовий зв’язок” (2759-14) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2002, № 6, ст. 39) статтю 4 викласти в новій редакції:

“Стаття 4. Мова у сфері надання послуг поштового зв’язку

1. У сфері надання поштових послуг в Україні вживаються державна мова і регіональні мови.

2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають зазначатися державною мовою або російською мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.

4. Підприємства зв’язку забезпечуються бланками, маркованою продукцією, виконаними державною мовою.”.

24. У Законі України “Про телекомунікації” (1280-15) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2004, № 12, ст. 155) статтю 7 викласти в новій редакції:

“Стаття 7. Мова у сфері телекомунікацій

1. У сфері надання телекомунікаційних послуг в Україні вживаються державна мова і регіональні мови.

2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, необхідно зазначати державною мовою або російською мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.”.

25. У Законі України “Про рекламу” (270/96-ВР) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1996, № 39, ст. 181) статтю 6 викласти в новій редакції:

“Стаття 6. Мова реклами

1. Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції здійснюються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.

2. Маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо зазначаються державною мовою. За рішенням виробників товарів, поряд з текстом, викладеним державною мовою, може бути надруковано його переклад на російську мову. Маркування товарів для експорту поряд з державною мовою може здійснюватися й іншими мовами.

3. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі відповідно до чинного законодавства України.”.

26. У Законі України “Про лікарські засоби” (123/96-ВР) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1996, № 22, ст. 86) статтю 12 доповнити частиною наступного змісту:

“Маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою. За рішенням виробників товарів, поряд з текстом, викладеним державною мовою, може бути розміщено його переклад на російську мову. Маркування товарів для експорту поряд з державною мовою може здійснюватися й іншими мовами.”.

27. У Законі України “Про національні меншини в Україні” (2494-12) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1992, № 36, ст. 529) статтю 8 викласти в новій редакції:

“Стаття 8. Мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, де поширена регіональна мова, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування поряд з державною мовою може використовуватися ця регіональна мова. У роботі, діловодстві і веденні документації органів Автономної Республіки Крим поряд з державною мовою можуть використовуватися регіональні мови у порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим.”.

28. У Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) («Відомості Верховної Ради» (ВВР), 1997, № 24, ст. 170)

а) пункт 1 статті 43 доповнити підпунктом 36) такого змісту:

“34) прийняття рішень про використання російської, інших регіональних мов і заходи щодо їх підтримки;”;

б) підпункт 50) пункту 1 статті 26 викласти в новій редакції:

“50) прийняття рішень про використання російської, інших регіональних мов і заходи щодо їх підтримки;”;

в) підпункт 1) пункту б) статті 32 викласти в новій редакції:

“1) забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти і медичного обслуговування на відповідній території, можливості отримання освіти державною мовою, а в межах території, де поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою;”.

Вважаємо, що вжиття реальних заходів щодо вирішення культурно-мовних проблем України відповідно до європейських правових норм підвищить авторитет нашої держави та буде сприяти зростанню довіри до влади серед широких верств населення.

Схвалено

рішенням обласної ради

від 05 липня 2007 року № 306-V (306-5-рр)

(ХVІ сесія V скликання)

Голова обласної ради В. Салигін